Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
Наприклад, свого часу цілу бурю суперечок викликало написання слів «щирий» і «чвал», окрема дискусія була присвячена транскрипції слова «тщедушний», і двоє прихильників латинки (нефілологів) так затято сперечалися про те, чи передавати його зовсім сполонізовано як «tszczedusznyj», напівсполонізовано як «tshczedushnyj» чи намагатися поєднати німецьку транскрипцію з англійською, і тоді вийшло б щось на зразок «tschtchedushnyj», що дійшли в суперечках аж до взаємних звинувачень у жидо-масонстві, і тоді їхню дискусію припинив третій прихильник латинки (філолог), який зауважив, що «тщедушний» — російське слово, по-українському буде «кволий», і він не бачить проблем у транскрибуванні. Хоча й він не зовсім має рацію, бо така проблема зберігається у словах «натще» та «тхір». Але найбільше конфузів усе одно викликає вживання у писаних латинкою текстах слова «чуйний» (chujnyj), яке багато читачів, не розібравшись, дуже неправильно читають.
На сторінках КРІСа-2 точаться полеміки і з інших, значно дрібніших питань цього кола. Ці публікації розраховані на підготованого читача, який стежить за ними з дня на день і не потребує додаткових пояснень чи стислого переказу змісту «попередніх серій». Засновник заборонив коротити тексти деяких особливо важливих, на його думку, теоретиків ідеї, тому їхні статті часто публікуються з продовженням протягом кількох місяців, причому назва з метою економії місця друкується тільки раз, на початку, а продовження не мають заголовків і переважно починаються словами «тому», «незважаючи на те, що», «якщо спростити вищесказане». Часом до дискусії долучаються закордонні фахівці, переважно польські та німецькі, а також українці з діаспори. Їхні тексти друкуються мовами оригіналу, адже однією з основних освітніх засад галицького сепаратизму є тримовність майбутньої держави, у якій кожен громадянин мав би вільно володіти українською, польською та німецькою, а кожен, хто здобув вищу освіту, — ще й англійською та французькою, тому статті цими мовами також друкуються без перекладу. Перекладаються у КРІСі-2 тільки статті російських авторів, які теж досить часто вступають у полеміку. Навряд чи людина, яка вперше випадково купила газету, відразу багато зрозуміє на цій спеціальній сторінці, але випадкові люди нашу газету переважно не читають. Добре це чи погано, важко сказати.
Загальний настрій і актуальний рівень дискусії з питань галицького сепаратизму свідчать про те, що для вироблення чіткої і аргументованої теорії необхідно ще чимало часу. Тому чекати швидкого втілення в життя цієї ідеї наразі не доводиться. Завдання КРІСа-2 полягає у прискоренні цього процесу та наближенні теоретичних концепцій до свідомості електорату.
Про нетипові методи працевлаштування-2Насправді я працюю у відділі дозвілля, а не звільнень, та й абревіатура КРІС у родовому відмінку має закінчуватися на-а, хоча стосовно цього і немає цілковитої єдності серед редакційних літредакторів, особисто я схильна вірити тій групі, яка виступає за закінчення-а. Не знаю чому, може, просто так. Значення абревіатури КРІС не має нічого спільного з рушницями періоду Першої світової, хоча декому така асоціація і видається доречною. КРІС-2 розшифровується як «Культура, реальність і сьогодення». Дехто жартує, що цифра 2 позначає дві культури, дві реальності і два сьогодення, які співіснують сьогодні в нашій країні, на її сході та заході. І в чомусь це навіть не позбавлено рації, хоча насправді цифра 2 має іншу історію. Газета виникла як продовження традицій неймовірно популярного незалежного тижневика КРОС («Культура, реальність, освіта сьогодення»), який видавався у нашому місті, як написали б у радянській пресі, «на зорі» Перебудови і своєю чергою продовжував славні традиції тижневика початку століття КРІС («Культура, реальність, сьогодення»).
Така плутанина з назвами була невипадковою, засновники свідомо прагнули, аби нова газета асоціювалася із двома попередніми виданнями, хоча самі ці видання мали між собою досить мало схожого. КРІС був звичайною щоденною газетою, одною із чотирьох (тепер КРІС-2, як уже згадувалося, — єдине щоденне видання Тигирина). Він повідомляв своїх читачів про всі міські новини, від політичних скандалів до кримінальної хроніки. Раз на тиждень виходив додаток «КРІС недільний», у якому друкувалися рецензії на книги, театральні прем’єри, виставки, часом публікувалися романи з продовженням і навіть вірші. Розраховані ці матеріали були на широке коло читачів, тому зазвичай були короткими і зрозумілими навіть не надто освіченій людині. Окрема сторінка була присвячена кулінарним рецептам і господарським порадам.
КРОС був виданням значно більш амбітним і орієнтувався на інтелектуальну еліту, яка ще в часи радянського самвидаву мріяла про «властиво свій» часопис. КРОС став утіленням цих мрій, висвітлював на своїх шпальтах інтелектуальні дискусії та полеміки й пишався своєю «недоступністю для плебсу», хоча деякі публікації газети здобули популярність і в ширших колах. До таких, безумовно, належать друковані без купюр мемуари колишніх воїнів УПА у рубриці «Нотатки різуна», яка викликала постійні скандали і звинувачення газети у націоналізмі, сторінка популярного тигиринського письменника із постійною колонкою «Найліпші галицькі курви», де він детально описував свої еротичні пригоди, часом навіть не змінюючи імен та прізвищ колишніх коханок. Деякі з них давно вийшли заміж, і їхні чоловіки мали певні претензії до автора, а один навіть перестрів письменника у темному завулку і докладно