Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик
— Тепер про серйозне. Хочу просити у вас поради, графине. У мене в чернетках уже готова поема «Софіївка», і я хотів би прочитати її на карнавалі, якщо ви не заперечуєте.
— О! Це було б дуже здорово!
— Хочу запитати у вас, як це краще зробити.
— Вважаю, що в самій «Софіївці».
— Але ж ми у Тульчині.
— Тут карнавал почнеться, а друга його частина відбуватиметься в Умані. Багато гостей не бачили нашого уманського дива, і ми просто зобов’язані показати їм «Софіївку». А можна хоч одним оком поглянути на поему?
— Ні, графине, майте терпіння. Там багато рядків, присвячених вам, і це моя таємниця, — весело відповів Трембецький, цілуючи руку Софії.
— Тепер я ще більше заінтригована.
Du chaos naquit l’ordre, De l’ordre le camaval, Et dans ce beau desordre Survint un General! З хаосу народився раптом порядок, А з порядку — карнавал. І в цьому незрівнянному безладді Раптом з’явився славетний генерал!Цими словами у театрі Потоцьких у Тульчині вітали появу іменинника — генерала Станіслава Потоцького.
Карнавал почався, і зупинити його вже було неможливо.
У жартівливій постановці графині Софії життя героїв з міфів Давньої Греції було представлено в оригінальній версії. Флора, богиня весни і квітів, влаштовувала своє щорічне свято, що відрізнялося карнавальними веселощами. Головну роль, Юпітера, грав Юрій Потоцький, а Юнону — сама Софія. Були тут і Марс, і Беллона, і Мінерва… Багато часу для репетицій у наших акторів не було, тому діти Станіслава, що брали участь у виставі, могли прямо на сцені гратися, гримасувати, жартувати. Роль Бахуса виконував п’ятирічний Леон Потоцький, до якого граф відчував особливу прихильність, незважаючи на те, що вони були дуже далекими родичами. Хлопчисько з усіх сил намагався правильно вимовляти завчені слова, у нього це виходило так кумедно, що кожна фраза супроводжувалася вибухом оплесків і реготу. Зрештою маленького Бахуса посадили в бочку і піднесли на Олімп. У фіналі вистави все змішалося в радісному дійстві, і під звуки барабана глядачі й актори висипали на вулицю, де їх очікували феєрверк, катання на човнах по озеру і танці на паркеті.
Постановка так сподобалася графу Станіславу, що її грали три вечори поспіль, причому кількість героїв постійно збільшувалася, а сюжет щоразу непомітно змінювався.
Якось, повернувшись із полювання, Станіслав запропонував Софії прийняти купіль у сауні.
— Це прекрасна ідея, любий, — відповіла Софія. — Потрібно відновити сили і попестити тіло.
Щойно лазня була підготовлена, Софія зі служницею зайшла першою, попросивши чоловіка з’явитися не раніше ніж через півгодини. Служниця допомогла грекині роздягнутися, зав’язала тасьми на витончених стегнах і натерла свою господиню ароматичними маслами. Після легкого обмивання Софія відпустила служницю і приляглася на теплій мозаїчній лавці. «Зоряне небо» купола чарівно світилося, викликаючи розчуленість і душевний спокій.
— Люба, — почула Софія голос Станіслава, — тільки не лякайся, але я не один. Зі мною Юрій.
— Що це означає? — здивовано запитала Софія.
Станіслав і Юрій стояли в дверях і уважно розглядали майже оголену жінку. Софія запитливо поглянула на чоловіка. Вона намагалася прочитати в його очах, чого він очікує від неї. Суперечливі почуття охопили Софію. Якось під час любовної гри Станіслав запропонував подумки ввести образ третього, що нібито брав участь в їхніх утіхах. Уявивши це, вони отримали справжню насолоду і задоволення. Надалі змінювали уявного партнера, долаючи сором, обоє вигадували нові й нові ласки, доходячи до найінтимніших і навіть розпусних. Від цього тільки вигравало їхнє кохання, бо вони з великим нетерпінням чекали нічних зустрічей, нових і нових пригод. І ось тепер Станіслав прийшов з Юрієм, і вона не знала, яку роль доведеться їй грати сьогодні. Станіслав усміхнувся, підійшов до Софії, узяв за руку.
— Не хвилюйся, кохано. Ми хочемо зняти втому після полювання. Уяви, що ми в майстерні скульптора або художника, і крім милування твоїм прекрасним тілом, нам нічого не потрібно.
Софія вкотре із задоволенням відзначила, що Станіслав так легко читає її думки. І хоча їй спочатку було дещо не по собі, невдовзі процес банного очищення захопив її цілком. М’яке тепло в турецькій лазні щоразу викликало у Софії відчуття комфорту і гармонії.
Після прогрівання, кількох обмивань і плескання в ванні-купальні настала черга масажу. Софія роздяглася догола і лягла на теплу мармурову лежанку на живіт.
М’яка запашна хмара піни огорнула її тіло. Спокій і безтурботність, відчуття занурення в глибини теплого моря або польоту в хвилях легкого вітру.
І раптом дві руки почали масажувати голову Софії, і тієї ж миті інші дві долоні торкнулися її плечей. Софія відключилася від реальності, буря, що спалахнула в ній, змінилася повним спокоєм…
Наступного дня Софія сиділа в правій галереї палацу біля фонтана і читала книгу. Юрій Потоцький, проходячи повз, несподівано опустився на коліно і почав цілувати руки графині.
— О Софіє! Ти прекрасна. Вчора я ще більше в цьому переконався! Я кохаю тебе! — промовив він із глибоким зітханням. — Я обожнюю тебе. Дивлячись на тебе, я втрачаю розум.
— Устань, дорогий Юрію, — усміхнулася Софія. — Те, що відбулося вчора, не дає тобі ні найменшого права так поводитися сьогодні, бо я дуже кохаю твого батька, і тільки його. Твоя присутність учора з нами була можливою тільки завдяки його бажанню та рішенню. Більш того, ти не отримав з мого боку ні найменшого приводу так себе поводити сьогодні.
— Але, Софіє, я закохався в тебе не вчора…
— Послухай, Юрію, — перебила його грекиня. — Те, що я тільки-но сказала, ми більше не обговорюватимемо. Ти молодий, гарний і обов’язково зустрінеш своє кохання. Юність — це Божий дар, який так
