Українська література » Сучасна проза » Похорон богів - Іван Іванович Білик

Похорон богів - Іван Іванович Білик

Читаємо онлайн Похорон богів - Іван Іванович Білик
class="p1">Це були Звенкові гінці. Останній гонець прибув од Звенка на початку місяця березіля, й відтоді Доброчин не знав, що діється в царя й Царігороді. Нинішнім гінцем виявився переяславльський сотник Покотило з десяткою отроків і конюхів.

— З чим прийшов із славного Царягорода? — спитав Доброчин. Гінці були голодні й виснажені, але він не помітив тривоги в їхніх очах. — 3 гарними чи поганими вістями?

— Варда Фока вибив царя Василія з Анатолійської землі, — сказав Покотило.

— А де ж царева сестра?

— Не відаю... Я її не наздогнав.

— І не боявся йти отак з десяткою?

Покотило відповів:

— Ми йшли разом з купецьким товаром. Один печеніжин сказав, що до Порогів іде київська дружина, то я сьогодні вранці й покинув купця. Його товар тягнеться волоком од Хортича.

Доброчин дав змогу Покотилові спочити й прийти до княжого шатра, коли дружина оближеться.

З Дніпра тягло прохолодним вітерцем, зійшов повний, як хлібина, місяць, лютували комарі, а Доброчин ратився з комарями й слухав Покотила.

Розповідь переяславського сотника була довга й нудна, але Доброчин слухав з великою цікавістю, раз по раз перепитуючи те й се. Кинувши торік до порубу свого найбільшого суперника Варду Скліра, Варда Фока сам оголосив себе царем: це було вже відомо Доброчинові. Фока насамперед спирався на Іверійський полк, і Доброчин спитав Покотила:

— Чому?

— Фока посулив іверійцям волю: нібито після перемоги над Василієм матимуть свого царя, — сказав Покотило. Фока розділив рать і дружину на два полки: один оддав під руку свого брата Никифора та стратига Калокіра Дельфіни. Це був головний ударний кулак. Полк мав стати на Босфорі під городом Хрисополем, щоб нагнати жаху на царгородців та на царя.

Другий полк Фока послав під город Абідос на Дарданеллах. Цим полком орудував Лев Меліосен; він мусив перетяти всі дороги, якими до Царягорода досі йшов хліб.

— Хоче зморити Царгород голодом, — здогадався світлий князь. — А з Європи цар також нічого не візьме, бо там стоїть наш сват Самуїл.

Покотило докинув:

— І твій воєвода Ян Усмошвець.

Переяславльський сотник був добре обізнаний. Далі він розповів, що в Царігороді Василія вельми не люблять, а Василій усі свої надії покладає на Київський полк.

— Звенко вже бився? — спитав Доброчин.

— Ще не було нагоди.

Доброчин розворушив пригаслий вогонь, бо комарі відчули волю й налітали цілими хмарами. З головешок заклубочився рятівний дим. Звенків полк був ще й не торканий. Доброчин розумів, що Василій береже киян для вирішальної січі, розумів і те, що цареві зараз непереливки, ніколи дбати про шлюб власної сестри; але разом з тим непокоїла думка, чому Звенко нічого не переказує про цареву сестру.

Василій мусив усвідомлювати, кому й за що зобов'язаний Київським полком. Битва не повинна була стояти на перешкоді шлюбному укладові.

— Щось нічого не чую про свою наречену жону, — покрутив головою Володимир. — Ми вже прийшли, а царівни немає.

Це був жарт, але Доброчин уздрів у небожевих очах тривогу. До княжого шатра підбіг Доброчинів Вороний. Він розтриножився й міг наробити в стані шелесту. Доброчин звівся на ноги й почав пестити розгуляного жеребця, аж поки підійшов конюх з вуздечкою.

— Я краще його припну, — почав скаржитися конюх. — Бо йому що з путами, що без пут...

Світлий князь байдуже махнув рукою. Він знову розворушив головешки й кинув зверху жмуток трави. Трава засичала й взялась димом, ураз прогнавши набридливу комашню. Доброчина теж бентежила невідомість. Але для тривоги не було жодних підстав. Світлий князь гак і відповів своєму небожеві:

— Дорога неблизька. В нас попереду ціле літо, поспішати нема куди, великий княже Володимире. А маємо доволі борошна й вівса.

Він почав пояснювати Володимирові, що Анна має пливти кораблем, а це ж не так швидко й вельми складно: поки подолають море та ввійдуть у гирло Дніпра, тоді ще, гляди, заглянуть і до Корсуня.

Це й справді було так. Він спитав у сотника Покотила;

— Скільки днів ти добирався сюди?

— Місяць, княже.

— Отож бач? — мовив Доброчин Володимирові. — Місяць конем. А ти мислиш, коли ступив ногою на цей Сурський поріг, то царівна мусила дожидатись тебе тута?

І все-таки він і сам не вірив своїм словам.

МІСЯЦЯ ЖОВТНЯ

В ТРИДЕСЯТЕ

Передчуття не зрадили Доброчина.

Муромець проказав:

— Узавтра Золотий Плу-уг сходить.

Доброчин уже не сприйняв цього як натяк. Чекали рівно чотири місяці. В степу стало холодно й незатишно, і почалися дощі, вже давно належало зніматись і йти додому, але він поставив був перед собою й цей крайній переділ: день сходу Золотого Плуга. Узавтра ввечері Плуг мав зійти.

Вдягнені по-літньому дружинники мерзли й ремствували, а вздовж Дніпра та обох берегів Сури — скільки сягало око з найвищої могили — не видію було жодної осики й верби: отроки все давно вирубали й попалили. Борошна ще трохи було, та коней доводилося ганяти на пашу за довгі версти, бо коні витолочили навколишній степ і луг.

Щось мало статися у Царігороді, але Доброчпн не знав що. Він одразу ж повернув назад сотника Покотила, посадовивши ще п'ять сотень воїв на човни. Якщо Василій опинився в ще більшій скруті, думав Доброчин, п'ять зайвих сотень ніколи не завадять.

І все ж було щось таке, що змушувало його й Володимира не дивитись один одному в очі; в Доброчина це звалось «боятися слів». Якщо йому легше було признатись Муромцеві, то на самий вигляд Володимира в нього дерев'янів язик, а в горлі пересихало. Це тривало вже кілька днів підряд.

— Що, треба рушати? — спитав Володимир у ту мить, коли Доброчин теж нарешті був зважився. Доброчин полегшено зітхнув.

— Треба рушати, — сказав він. — Уже цього року не діждемося. Взавтра сходить Золотий Плуг...

Але вони й далі уникали дивитись один на одного. Доброчинові було шкода сина своєї сестри, почував себе винним. Він показав кудись у пониззя Дніпра:

— Ну що ми з тобою відаємо? Може, в нього під столами земля горить... Як ото буває? Коли на столі лежить мрець — кому там до весілля?

Відгуки про книгу Похорон богів - Іван Іванович Білик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: