Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

— Маврушо, швидше, голубонько!

— Дайте наперстка звідти, панночко.

— Чи скоро, нарешті? — спитав граф, входячи з-за дверей. — Ось вам духи. Перонська чекає не дочекається.

— Уже, панночко, — сказала покоївка, двома пальцями піднімаючи підшите серпанкове плаття і щось обдмухуючи і струшуючи, показуючи цим жестом, яке чисте й ефірне те, що вона тримала.

Наташа стала одягати плаття.

— Зараз, зараз, не йди, тату! — крикнула вона до батька, який відчинив двері, ще з-під серпанку спідниці, що закривала все її обличчя. Соня зачинила двері. Через хвилину графа впустили. Він був у синьому фраку, в панчохах і черевиках, напахчений і припомаджений.

— Ах, тату, який ти гарний, любо глянути! — сказала Наташа, стоячи серед кімнати і розправляючи складки серпанку.

— Дозвольте, панночко, дозвольте, — казала дівчина, стоячи навколішки, обсмикуючи плаття і з одного боку рота на другий пересуваючи язиком шпильки.

— Воля твоя, — з розпачем у голосі скрикнула Соня, оглянувши Наташине плаття, — воля твоя, ще довге!

Наташа відійшла далі, щоб обдивитися в трюмо. Плаття було довге.

— Їй-бо, панно, зовсім не довге, — сказала Мавруша, повзаючи за нею по підлозі.

— Ну, довге, то підігнемо, за одну хвилину підігнемо, — сказала рішуча Дуняша, з хустини на грудях виймаючи голку і знову на підлозі беручись до роботи.

У цей час ніяково, тихими кроками, увійшла графиня у своїй тоці і в оксамитовій сукні.

— Уу! моя красуня! — вигукнув граф. — Краща за вас усіх!..

Він хотів обняти її, але вона, червоніючи, відхилилася, щоб не зім'ятись.

— Мамо, більше набік току, — промовила Наташа. — Я перешпилю, — і кинулась уперед, а дівчата, які підшивали і не встигли за нею кинутись, відірвали шматочок серпанку.

— Боже мій! Що ж це таке? Я, їй-бо, не винна…

— Нічого, обкидаю, не видно буде, — казала Дуняша.

— Красуня, краля ж то моя! — сказала, входячи з-за дверей, няня. — А Сонечка ж, ото красуні!..

О чверть на Одинадцяту, нарешті, сіли в карети й поїхали. Але ще треба було заїхати до Тавричеського саду.

Перонська була вже готова. Незважаючи на те, що вона була стара й негарна, у неї відбувалося цілком те ж саме, що в Ростових, хоч не з такою хапливістю (для неї це була річ звичайна), але так само було напахчено, вимито, напудрено старе, негарне тіло, так само старанно вимито за вухами і навіть так само, як у Ростових, стара покоївка захоплено милувалася вбранням своєї господині, коли та в жовтому платті з шифром вийшла до вітальні. Перонська похвалила туалети Ростових.

Ростови похвалили її смак і туалет і, пильнуючи зачіски і плаття, об одинадцятій годині розмістились по каретах і поїхали.

XV

Наташа з ранку цього дня не мала жодної вільної хвилини й ні разу не встигла подумати про те, що її чекає.

У сирому, холодному повітрі, в тісноті й неповній темряві хиткої карети вона вперше виразно уявила собі те, що має бути там, на балу, в освітлених залах, — музика, квіти, танці, государ, уся блискуча молодь Петербурга. Те, що її чекало, було таке чудове, що вона не вірила навіть, що це буде: так це не пов'язувалося з враженням холоду, тісноти й темряви у кареті. Вона зрозуміла все те, що її чекає, тільки тоді, коли, пройшовши по червоному сукну під'їзду, увійшла, до сіней, зняла шубу й пішла поруч з Сонею попереду матері між квітами по освітлених сходах. Тільки тоді вона згадала, як їй треба триматись на балу, і старанно прибрала ту величну манеру, яку вона вважала неодмінною для дівчини на балу. Та, на щастя її, вона відчувала, що очі її розбігаються: вона нічого не бачила ясно, пульс її почав битися сто разів на хвилину, і кров стала стукати біля її серця. Вона не могла прибрати ту манеру, що зробила б її смішною, і йшла, завмираючи від хвилювання і з усієї сили намагаючись лише приховати його. І це якраз була та сама манера, яка найбільш була до лиця їй. Попереду і позад них, так само перемовляючись і так само в бальному вбранні, входили гості. Дзеркала на сходах відбивали дам у білих, блакитних, рожевих платтях з брильянтами та перлами на оголених руках і шиях.

Наташа дивилася в дзеркала і у відображенні не могла відрізнити себе від інших. Усе змішувалося в одну блискучу процесію. Біля входу до першої зали рівномірний гомін голосів, кроків, привітань оглушив Наташу; сяйво та блиск ще більш осліпили її. Господар і господиня, уже півгодини стоячи біля вхідних дверей і говорячи одні й ті ж слова гостям, — «Charmé de vous voir»[497], — так само зустріли й Ростових з Перонською.

Дві дівчинки в білих платтях, з однаковими трояндами в чорному волоссі, однаково присіли, але мимохіть господиня зупинила свій погляд довше на тоненькій Наташі. Вона подивилась на неї і до неї самої особливо усміхнулася на додачу до своєї хазяйської усмішки. Дивлячись на неї, господиня, можливо, згадала і свої золоті неповоротні дівочі літа, і свій перший бал. Господар теж провів очима Наташу і спитав графа, котра його дочка.

— Charmante![498] — сказав він, поцілувавши пучки своїх пальців.

У залі стояли гості і тиснулися біля вхідних дверей, чекаючи государя. Графиня стала в перших рядах цього натовпу. Наташа чула і відчувала, що кілька чоловік спитали про неї і дивились на неї. Вона зрозуміла, що вона сподобалась тим, хто звернув на неї увагу, і це спостереження трохи заспокоїло її.

«Є такі ж, як і ми, є й гірші за нас», — подумала вона.

Перонська називала графині найвизначніших осіб, присутніх на балу.

— Ось це голландський посланник, бачите, сивий, — казала Перонська, показуючи на старенького зі срібною сивиною пишної кучерявої чуприни, оточеного дамами, яких він чимсь смішив.

— А ось вона, цариця Петербурга, графиня Безухова, — мовила Перонська, показуючи на Елен, яка входила.

— Яка гарна! Не поступиться й перед Марією Антонівною; дивіться, як коло неї упадають і молоді і старі. І гарна, і розумна… Кажуть, принц… до краю захоплений нею. А ось ці дві, хоч і негарні, але ще тісніше оточені.

Вона показала на даму з Дуже негарною дочкою, які проходили через залу.

— Це мільйонерка-відданиця, — промовила Перонська. — А ось і женихи.

— Це брат Безухової — Анатоль Курагін, — сказала вона, показуючи на красня-кавалергарда, що пройшов повз них, з високо піднятою