Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Тіна (її прізвище невідоме) — телефоністка с. Велика Михайлівка (с. Дібрівка) у 1918 році, друга дружина Н. Махна з жовтня 1918 р. до березня 1919 року, позапартійна, за своїми ідейними поглядами близька до партії анархістів. До 1930 року жила в Донбасі. Подальша її доля невідома (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 582).

Лепетченко Олександр (1980—1920) — син гуляйпільського урядника, у юнацькі роки разом з Нестором Махном грабував поміщицькі  маєтки, розшукувався поліцією, активний учасник повстаньського руху на півдні України, перший командир махновської "Чорної гвардії" (чорної сотні), розстріляний червонимими у січні 1920 року в Гуляйполі (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993.— С.580—581).

Каретник (Каретников) Семен Микитович (1893—1920 рр.) — батрак с. Шагарове (нині с. Марфопіль Гуляйпільської міської ради) Гуляйпільського р-ну Запорізької області, активний учасник повстанського руху півдня України, член загону "Чорна гвардія" ("Чорна сотня"), в армії Махна займав керівні посади: командир штабного батальйону, начальник гарнізону м. Бердянська, командир піхотного полку, помічник командира, командувач особливої Кримської групи військ Ради Революційних повстанців України (махновців). 24 листопада 1920 року після розгрому Врангеля був викликаний у штаб Фрунзе і розстріляний (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 581).

Чубенко Олексій Васильович, нар. 1889 року в селі Григорівні Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область) в сім'ї бідняка. Працював ковалем, паровозним машиністом, анархо-комуніст, один з активних учасників повстанського руху півдня України (махновців), займав керівні посади в армії Махна: командир загону, начальник штабу, дипломат, голова різних комісій, член Реввійськради повстанської армії (махновців), активний учасник вбивства Григор'єва, голова дипломатичної комісії з укладання договору з Петлюрою, ад'ютант Махна, у січні 1920 року був захоплений в полон Червоною армією більшовиків, перебував у Бутирській тюрмі до вересня 1920 року, пізніше порвав з махновським рухом. У 1930 році був ще живий. Подальша його доля невідома (див. А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза". — 1993. — С. 582).

Петренко (Платонов) Петро (1890—1921 рр.) — виходець з батрацької сім'ї с. Велика Михайлівна Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Повний георгіївський кавалер, прапорщик. Член Дібрівської групи анархістів з 1918 року, командир загону. З травня 1919 року — начальник бойової дільниці. Командир загону в тилу Денікіна і командир піхотного полку Повстанської армії (махновців). З травня 1920 року — командир піхотної групи. Учасник штурму і взяття Перекопу. Убитий в бою з червоною кавдивізією на Херсонщині у серпні 1921 року (див. А. В. Белаш. В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" 1993. — С. 587).

Лазаренко Василь — про нього відомо лише те, що він народився і жив в м. Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ).

Гаєнко Фаїна (Гоєнко Феня) — нар. в с. Добровеличківка нині Кіровоградської області, мабуть, як і Галина Кузьменко, закінчила Добровеличківську учительську семінарію і була направлена працювати в Царекостянтинівську школу (з 1926 року — селище Куйбишеве Запорізької області), пізніше учителька в школах Гуляйпільщини, анархо-націоналістка, нерозлучна подруга Галини Кузьменко, убита червоними в серпні 1921 року в бою на Херсонщині (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 588).

Лютий Григорій Іванович (1896—1938 р. р.), нар. і жив в с. Гуляйполе — нині місто того ж району Запорізької області, учасник повстанського руху на півдні України, в армії Махна був рядовим бійцем, відзначився сміливими діями в багатьох боях, був кулеметником та артилеристом. Коли Махно з армією пішов на північ України, Г. Лютий залишився на батьківщині, в Гуляйполі, займався сільським господарством, працював вантажником у радгоспі "Червоний", одружений, було двоє дітей — син і дочка. Репресований органами НКВС СРСР і розстріляний 23 квітня 1938 року. Реабілітований 12 червня 1959 року. Місце поховання невідоме.

Порнуха — жаргонний вислів слова "порнографія". Тут у розумінні натуралістичного, непристойного статевого життя.