Українська література » Сучасна проза » В`язнем під трьома режимами. - Іван Дрогомирецький

В`язнем під трьома режимами. - Іван Дрогомирецький

Читаємо онлайн В`язнем під трьома режимами. - Іван Дрогомирецький
АРЕШТ

Така вже моя доля чи випадок, що мені каратися в тюрмах за усіх трьох режимів. Просидів я чотири і півроку із шестирічного вироку за Польщі, п`ять місяців у НКВД, звідки дивом вийшов напівживий ніби на волю і гадав, що на тому скінчиться. Та не оминув мене і гітлерівський концтабір.

Найбільш фатальний день у моєму житті була неділя 20 вересня 1942 року. Того дня пройшла чутка, що шукала польова і залізнична поліція. І випадок так хотів, що саме в той час я повертався з організаційних сходин. Між селами Дубівці і Межигірці, коли я переходив через залізну дорогу, на рампі наскочила на мене поліція зі собакою, мене затримали, обшукали і знайшли при мені антигітлерівського змісту жетони. Мене забрали, повалили до дрезини на підлогу (візок, що їде по рейках), посадили на мене великого вовчура і так завезли до тюрми в Станіславі при вулиці Білінського.

Станіславська тюрма була вже мені знайома. Я тут — учетверте. Тепер мене завели не до головної тюрми, а до меншого будинку під опікою ґестапо і поліції. Коли залізнична поліція, яка мене арештувала, відійшла, до мене підійшов здоровезний антипатичний черевань і питає, за що сюди попав. Я йому сказав, що вертався від родича зі сусіднього села пізно по годині і поліція мене затримала. Він як замахнувся, як ударив мене в вухо, мені в очах потемніло, я впав на долівку. Тоді він до другого поліцая: «Дай йому ще ти так, аби до ранку не встав». Так мене побили, що дійсно я не міг встати. Лежав закривавлений, обличчя запухло, в вухах дзвони дзвонять, не чую, в голові шумить. Стало мені так гірко на душі, думав, що не витримаю цього приниження, що тут кінець мені буде.

Рано підняли мене, завели до канцелярії, зареєстрували, потім пхнули мене до камери, де вже було близько двадцяти в’язнів. Обступили мене, питають, хто я, звідки, за що арештували. Але я говорити не можу: у вухах шумить, не чую нічого, губи спухли, не можу губами ворушити. Повалився на підлогу і так лежав напівпритомний.

Пополудні, десь коло третьої години, викликають на допит. Веде мене тип у цивільному, говорить по-українськи, радить мені признатися, краще буде для мене. Пізніше я довідався, що це був фольксдойч з Буковини. Завів мене до кімнати, де за столом сидів ґестапівець, переглядав рапорт про мій арешт. На підлозі лежав здоровенний пес, весь час дивився на мене і гарчав, що ще більше наводило страх.

Ґестапівець питав через перекладача, що я робив уночі на полі, звідки я мав ті жетони, чи я належу до банди Бандери. Я викручувався, як міг. Але було дуже тяжко, бо той звіт, що знайшли при мені, мене дуже обтяжував. Найбільше напирав, щоб я сказав, хто мій провідник, як скажу — піду додому. Але не такий я вже був наївний, щоб повірив. Та навіть якби «заламався» і хотів всипати свого провідника, то не міг би, я знав лише його псевдо.

Перекладач надів боксерські рукавиці, бо каже, що не хоче бруднити до мене своїх рук, і почав бити в живіт і куди попало. Як довго вони мене били, я вже не пам’ятаю.

Опритомнів я в камері, на підлозі, коли знімали з мене убрання двох поляків-мародерів, Стасік і Янек, я ще чув, як Янек говорив до Стасіка: «На ньому гарне убрання, давай стягнемо, поки ще теплий, бо як застигне, то буде тяжче, так, як з Коробейка». Коробейко з Єзуполя був арештований два тижні переді мною. Сидів у тій самій камері, помер від знущань тих же катів, які били і мене.

На щастя, з нами був д-р Гофман з Товмача — дуже порядний чоловік, молодий лікар. Арештували його за те, що він не хотів записатися до фольксдойчерів. Коли оті мародери почали стягати з мене вбрання, доктор Гофман послухав пульс і сказав до них, аби дали спокій, бо я ще живий. Вони відступили. Д-р Гофман узяв якусь ганчірку, намочив у воді і поклав на моє обличчя. Аж тоді я опритомнів. Наступного дня я звівся на ноги, але все тіло дуже боліло від побиття.

В нашій камері в стеринах повітря було дуже вологе і задушливе. Під стелею — два маленьких віконечка, яких не можна було відкривати, виходили до полудневої сторони, на «райське подвір`я» (так його називали в’язні за Польщі, тут вішали засуджених до смертної кари). На цьому подвір’ї робили шибеницю, приїздив кат Мацієвський і з того подвір’я висилав душі до раю.

На стінах було написано або вирито багато прізвищ тих, хто тут помер. Серед них я зустрів знайоме прізвище — Андрій Гоголь (Андрій Гоголь з Княгинина, з ним я зустрічався в тюрмі за Польщі, а сидів він за бійку з поліцаєм). Тепер у цій камері було понад двадцять в’язнів. Серед них — п’ятеро українців, трьох жидів, решта поляки, цигани й інші. Арештовані за всякі провини, а в більшості за ніщо. Розказували про страхіття, які тут відбуваються.

Як я вже вгорі згадував, що позаду головної тюрми був менший будинок, під опікою ґестапо і поліції, сторожами були поліцаї, які дуже ревно виконували і перевиконували накази ґестапо. Начальником був поліцай Попадинець зі села Павелча, секретарем був якийсь фольксдойч з Буковини. Охоронцями були поліцаї:П`яста зі села Тязева, Ґереґа з Вовчинця. Були ще фольксдойчі польського походження. Найбільший страх на в’язнів наводив П`яста, це був садист, для якого знущання над нещасними жертвами були великою приємністю. Він тут перебував удень і вночі. Ця тюрма була для того, щоб нищити людей.

В камері не було жодного стільця, цілий день мусили стояти, спали одягненими на гнилій підлозі. Білизни не міняли: нас заїдали воші і розносили недугу тифу. Хто сюди попав, відразу хворів на тиф. Рідко хто виживав. Не було дня, щоб не виносили мертвих. Кожного ранку П`яста відкривав двері і кликав двох міцних виносити мертвих на коридор, переважно з камери, де помирали хворі на тиф. Не було дня, щоб з нашої камери не виносили мертвих, і так кожний день.

Годували так, що вижити на тих харчах було неможливо, багато померло з голоду.

Дозволяли передавати харчі з дому, але все краще П`яста забирав і віддавав кравцям і шевцям, що шили для них і їхніх родин одежу й взуття. Там була майстерня, в якій працювали в’язні-жиди.

Я ще не відійшов від попереднього допиту, як викликають на новий. Найважче, коли

Відгуки про книгу В`язнем під трьома режимами. - Іван Дрогомирецький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: