Золота медаль - Олександр Васильович Донченко
— Ми хочемо,— сказав Юша,— щоб у нас був гурток юних майстрів, як у Палаці піонерів. Там надзвичайно цікаво! Там і моделі літаків роблять! І глобус зробили як справжній, тільки дуже великий. Я сам бачив.
У цю хвилину жалібно дзенькнуло перо, встромлене в парту. Хтось засміявся, а кілька голосів гукнули:
— Ану, ти! Коровайний! Заховай перо!
Той, кого назвали Коровайним, скорчив смішну гримасу, але, побачивши, що ніхто не сміється, враз схопився й сказав:
— А мене чому не питаєте? Я хочу піти подивитись, як друкують книжки. Мій батько у друкарні робить. Я тільки один раз у друкарні був. Ще б пішов. Там теж цікаво!
— Добре,— сказала Ніна.— Запишемо: друкарня.
Коровайний сів, навмисне грюкнувши кришкою парти. «Тихше!» — гримнули на нього.
Одні з піонерів хотіли піти на екскурсію в зоологічний сад, інші пропонували влаштувати вечір загадок і відгадок — такий вечір, щоб ото «очки» зараховувати. Деякі бажали ліпити з глини, ще хтось запропонував поставити п’єсу. Оля Козуб повідомила, що вона вміє робити фокуси. Її навчив тато, і один фокус такий, що його ще ніхто-ніхто не розгадав, а якщо Сухопара кривиться й не вірить, то нехай сам побачить...
Ніна нишком поглядала на Сухопару. А що ж він запропонує? Що його цікавить?
Здавалось, його ніщо не цікавило. Він сидів, надуваючи щоки, і, мабуть, хотів, щоб вожата зрозуміла, як він на неї образився. І тільки одного разу, коли Юша говорив про юних майстрів, хлопчина повернувся, прислухаючись.
Ніна звернулась просто до нього:
— А ти, Миколо?
Сухопара схопив себе долонями за щоки, глибоко вдихнув повітря — видно було, що він не чекав цього запитання і розгубився. Та за мить з а йду жим виразом махнув рукою:
— А що ж я? Нічого!
— Як — нічого? — наполягала Ніна. Ти ж знаєш, що «нічого» — це порожнє місце.
— Ось і буде порожнє місце з усього цього,— промовив хлопчик.— Наговорили багато, а ніхто нічого не зробить.
— А це від нас самих залежить, Миколо,— сказала Ніна.— Ми ж для себе складаємо план. А для тебе теж є дуже цікава робота.
І звернулась до всього загону:
— Давайте доручимо Сухопарі зробити карту!
На мить настала тиша, і доки її ніхто не порушив, Ніна швидко говорила далі:
— Карту великих гідростанцій — на Волзі, на Дніпрі... Це буде особлива карта: натиснеш кнопку, і враз спалахне на ній світло — гідростанція! Одна, друга, третя! І цю карту, яку зробить Сухопара, ми виставимо в шкільному вестибюлі, щоб усі школярі, вся школа бачила, як працює наш загін!
Ніна не договорила і замовкла, бо щось сталося тієї хвилини в класі. Що? Вона не змогла відповісти на це. Ніхто ще не промовив і слова, мовчав і Сухопара, такий собі колючий, їжакуватий хлопчина. Чому ж, чому ж Ніні здалося, що встав він за партою, і на весь клас почувся його захоплений голос: «А в мене й лампочки є маленькі! Від ліхтарика! Згодяться?» Напевне, напевне в тебе знайдуться такі лампочки, Миколо, і ти, мабуть, уже думаєш, де дістати провід і з ким ти майструватимеш карту, і ти вже, мабуть, бачиш її готовою — чудову карту, на якій спалахують яскраві ліхтарики!
Тільки очі побачила Ніна тієї хвилини — гарячі, захоплені очі хлопчика Сухопари, і зрозуміла, що в них виблискує відсвіт живих хлоп’ячих думок, і, якщо буває, що світиться серце, то, мабуть, те світло було зараз на обличчі Миколи...
Ніна замовкла. А хлопчик несподівано промовив спокійним і навіть байдужим голосом:
— А що ж, можна й зробити!
Та цей голос зовсім не виражав того, що насправді переживав Сухопара!
Ніна не втрималась і засміялась, вибачаючи йому нещирість.
— Знаю, що карта буде чудова! — сказала вона.— Хто хоче майструвати разом із Сухопарою?
10
Євгенія Григорівна почувала себе останні дні не зовсім здоровою, проте сьогодні добре спала вночі, і в неї знову з’явився хороший, піднесений настрій.
Марійка чула, як мати снідала й пила чай, як одягалась і бряжчала ключами. Євгенія Григорівна поспішала в інститут, Марійці ще можна було б якусь годину поспати.
Мати на хвилину зупинилась біля доччиного ліжка. Марійка знала: ось тільки розплющить очі — й побачить обличчя матері, яка схилилась над нею. І хоч сон ще міцно склеював повіки, дівчина враз простягла руки й схопилась. Вона обняла матір за шию, як бувало колись, у дитинстві. Та хіба й зараз вона, Марійка, не була для матері маленькою дівчинкою, яку можна попестити?
— Мамцю, ти вже йдеш? Я теж зараз встаю!
Марійка рішуче скинула ковдру.
— 3 сьогоднішнього дня я встаю на годину раніше! За місяць я виграю тридцять годин, за два місяці — шістдесят, за рік...
Марійка не доказала й засміялась.
Євгенія Григорівна похапцем поцілувала дочку.
— Зумій же її розумно використати, цю годину! Ну, а я біжу... До побачення, доню!
— Пізно прийдеш? — гукнула вслід Марійка.— Привіт кущистій пшениці!
«Ось так і виховується сила волі,— думала дівчина, швидко прибираючи кімнату.— За місяць — це справді набіжить тридцять годин. Зараз же сідаю за книжку».
Сьогодні в Марійки були важкі уроки, в тому числі тригонометрія, хімія й фізика, та учениця приготувала їх ще вчора, залишивши на сьогодні українську літературу. Трійка з цього предмета не давала спокою.
Треба було вивчити творчість Лесі Українки. Це можна було б зробити, користуючись підручником і творами письменниці. Проте дівчина хотіла вийти за межі класного завдання. Їй хотілося простежити, як впливала на творчість Лесі Українки російська література, зокрема Пушкін, Некрасов, Горький...
За стіною обізвалось радіо. Щось проказав голос диктора, і потім заграла музика.
Марійка стиснула скроні кулаками. Незабаром вона й справді примусила себе забути все навколишнє й вникнути в роботу. Лесю Українку глибоко хвилювали твори Горького!..
Тихо шелестять сторінки. Вірші, поеми. Кров’ю написані рядки... В них увесь запал поетеси, все її окрилене серце,— воно, як горьківський Буревісник, кличе до боротьби...
Гей, блискавице, громова сестрице,
Де ти! Розбий злії чари!
Хай ми хоч раз заговоримо громом
Так, як веснянії хмари!
І знову інші мотиви, інші звуки вплітаються в музику вірша. Чуєш, Мавко, як солодко грає Лукашева сопілка?..
* * *
Вчителька української літератури Надія Пилипівна мала, мабуть, не більше сорока п’яти років, але в її волоссі було зовсім сиве
