Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Сагайдачний, ставши табором по цiм боцi Перекопу, послав уночi кiнноту перекрастися на той бiк. Кiнноту повiв старий Чепiль. За ним пiшло теж трохи пiшого вiйська. Вони перекрадалися боком понад море. Мурза, котрому про це звiстили, приказав їх не чiпати: "Хай iдуть собi на загибель. То, певно, звичайний загiн козацький, котрий тут замкнемо i виб'ємо".
Мурза затирав з радостi руки, що так козакiв загнав у матню, а тим часом, коли мурза ладився вдарити на Чепеля з ранньою зорею, вдарив Сагайдачний цiлим своїм вiйськом на Перекоп з пiвночi. Тут було мало вiйська.
Козаки вийшли iз табору i дерлись на вали. Татари дуже збентежились. Треба було частину сил обернути на пiвнiч, та заки це сталося, Сагайдачний перейшов окопи i вдерся в город. Тодi Чепiль рушив зi своєю кiннотою. Кiннота окружила довкруги город з пiвдня, щоб переймати втiкачiв. Полковник Струк з своїми пiхотинцями зiйшовся в городi з Сагайдачним. Козаки ганялись по городу i рiзали татар, кого попало. Знатнiших пiймали i вели перед Сагайдачного, що стояв з старшиною на базарi. Мiж впiйманими був i мурза. Його витягли козаки з льоху, куди вiн сховався.
Як його привели перед Сагайдачного, то дрижав усiм тiлом, аж смiшно було Сагайдачному на нього дивитись, коли нагадав цього коротенького товстяка, що йому вибивав поклони i давав бакшишу.
- Слухай, мурзо, - говорив Сагайдачний через товмача, - чи ти пам'ятаєш тих польських шляхтичiв, що минулого року били тобi чолом, як iшли з окупом до Кафи?
Мурза витрiщив на нього наляканi очi, начеб не розумiв, що до нього говориться.
- Чи ти оглух? Не бiйсь, не з'їм тебе. Придивись менi добре, бо i я був мiж ними.
- Я приймав їх достойно, як другiв, - залепетав мурза.
- Не в тiм дiло… Я питаю, чи ти мене пiзнаєш?
- Пiзнаю вашу свiтлiсть, - каже мурза вже смiливiше, i вдарив перед Сагайдачним глибокий поклiн, аж до землi.
- Стiй i слухай, що тобi скажу. Тодi ти бажав собi, щоб тобi привели того козацького шайтана, Сагайдачного. Ти обiцяв навiть заплатити за се великi грошi, вже не тямлю скiльки… та ми за цiну не будемо торгуватися.
Козаки стали страшно смiятися.
- Отож бачиш, мiй голубе, що то я обiцяв тобi привести живого Сагайдачного, i от я, хоч невiрний гiявр, додержую слова, бо Сагайдачний - то я сам. Коли не вiриш, то i забожусь на Євангелiє, що я - Сагайдачний.
Тепер мурза ще гiрше налякався, дивлячись на Сагайдачного, начеб справдi шайтана побачив. Вiн чував, що Сагайдачний нiкого не щадить, i прочував свою смерть та ще на муках. Вiн впав лицем до землi, пiдповз до нiг Сагайдачного i хотiв йому цiлувати ноги. Вiн лепетав:
- Ти - свiтло моїх очей, я твiй раб, пощади мене, я дам окуп, який захочеш. Пощади! О Аллах, Аллах! Рятуй мене, змягчи серце мого пана i повелителя…
- Я знаю, що ти би сього зi мною не зробив, ти був би помучив Сагайдачного, себто мене, i послав у кайданах до хана. Не трудись, я сам там йду з цiлим вiйськом, а ти, будь ласка, сiдай на коня i бiжи до твого хана, поклонись йому вiд Сагайдачного i скажи, що я з усiєю силою йду до нього в гостi, щоб заздалегiдь приладився достойно нас прийняти. Встань! Тобi зараз дадуть коня… Тiльки знай, що коли б ти сього не послухав, то, пiймавши тебе вдруге, прикажу на кiл застромити.
Мурза, почувши це, не хотiв собi вiрити. Вiн думав, що Сагайдачний прикаже його зараз повiсити або кiньми розiрвати, а ось вiн його помилував. Коли б лише з-помiж козакiв вирватись, тодi вiн безпечний. Вiн не дурний, щоб хановi на очi показуватися, бо, певне, не мине його ганебна смерть, за те що так дав пiдiйтись козакам, але вiн пошле кого iншого до хана звiстити, що козаки йдуть на Бахчисарай з великим вiйськом та що Перекоп вже зайнятий.
Мурза кланявся на всi боки, дякував, поки не доп'яв коня. Один посильний козак перевiв його помiж вiйськом.
У цю хвилю надiйшла козацька чета з партiєю татарських бранцiв, самих знатних татар. Та мiж ними був один обiдраний дiдок з пов'язаною головою. Вiн знав трохи по-українськи, i вiд козакiв довiдався, що ватажок Сагайдачний те саме, що Конашевич. Тодi дiдок став тiшитись та лебедiв, благав козакiв, щоб його повели перед отамана, бо вони добре знайомi, i вiн має отамановi дещо дуже важного сказати. Козаки вволили його волю i враз з пiйманими багачами повели перед отамана.
Як став перед Сагайдачним, випередивши усiх, Сагайдачний став до нього придивлятись i зараз пiзнав Ахмета.
- Здоров будь, Ахмете. Ти, добрий Ахмете, мiй друже. - Сагайдачний подав йому руку на привiтання. - Коли ти досi живий, то вже нiчого тобi не станеться.
Ахмет став плакати:
- Ахмет бiдний, усе втратив. Моя убога хата згорiла, нiчого не маю, а моя бiдна жiнка з дiтьми ховається у льоху пiд клунею… Може, вже подушились вiд диму. Мене ранили в голову, та се нiчого: коли б лиш тих моїх бiдних зберiг Аллах…
- Ми зараз твоє дiло поладнаємо. Напиши, писарю, йому цидулку, що вiн остається пiд моєю рукою i нiхто не смiє чiпати нi його, нi його рiднi. Знайте, товаришi, що сей добросердий чоловiк врятував менi i цiлiй сотнi товаришiв над Iнгульцем життя. Коли б не вiн, не був би я тут сьогоднi з вами. Ось тобi нагорода, Ахмете. За се поставиш собi нову хату, кращу, як була твоя. - Сагайдачний подав татариновi гаманець з червiнцями i стиснув йому руку на прощання. - Прощай, дiду, та не згадуй лихим словом. Може, коли ще стрiнемось. А то письмо бережи добре. З ним можеш мандрувати по усьому Запорожжi. Тобi волос з голови не впаде, бо це письмо я дав тобi.
Ахмет подякував Сагайдачному i побiг рятувати свою сiм'ю.
- Нечувана рiч, - говорив один старшина. - Щоб мiж бусурменами такi люде водилися.
За той час горiв город у кiлькох мiсцях. Козаки не втерпiли, щоб його дотла не знищити. Татари робили те саме на Українi. Це була заплата за їхнє руйнування. З горючих домiвок втiкали татари, рятуючи свою мiзерiю. Їх козаки вбивали безмилосердно, не щадячи нi молодого, нi старшого. У тих часах iнакше побiди використати побiдники не вмiли. Сагайдачний заборонив забирати яку-небудь здобичу, щоб не обтяжувати свого
