Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

338

За нас, за тебе, кесарю, батьку римлян, найдорожчого та найкращого з людей! — Важко сказати, чи було величання імператорів за всякої нагоди нормою побуту громадян Римської імперії, але під час написання роману здравиці такого роду на честь «товариша Сталіна» постійно виголошувались не лише за столом посадовців, але й звичайних людей — «щоб чули», щоб їхня лояльність до режиму не викликала сумнівів. Щоправда, навіть найщиріші та найгучніші декларації такого штабу далеко не завжди врятовували совєтських громадян від репресій.

339

…клянуся вам учтою дванадцяти богів, ларами клянуся… — Дванадцять богів — старші боги (Dii Majores) або боги-радники (Dii Consentes), що увійшли до римської мітології під іменами Юпітер, Юнона, Веста, Церера (Керера), Діяна, Мінерва, Венера, Марс, Меркурій, Нептун, Вулкан, Аполлон.

Лари (лат. lar, мн. lares) — італійські добрі духи-обереги домашнього вогнища, дому, сімейного життя, вітчизни — домові (lares domestici, familiares, privati, patrii), а також суспільного життя (lari publici): обереги шляхів та подорожан (lares viatores), хранителі перехресть (lares compitales), хранителі у морських подорожах (lares permarini), захисники проти ворогів (lares hostilii), хранителі сільського господарства (lares rurales), захисники міста й державного устрою (lares praestites).

340

…месія, якого вони раптом стали очікувати цього року! — Месія (євр. — Машиах, — Га-Машиах; гр. Χριστός, лат. Christus — помазаник). Початково месією називали особу, висвячену помазанням єлеєм (миром) на служіння Богові. Месія (з великої літери) означає обіцяного Ізраїлеві через пророків та сподіваного протягом усіх часів Збавителя та Царя. Отож Юдея не «раптом» стала очікувати пришестя Месії — то був стан постійної надії вірних. Цей Сподіваний мав сполучити в своїй особі три служіння, на які висвячувались помазанням, тобто бути Царем, Пророком та Первосвящеником. Звичайно ж, ні Понтій Пилат, ні його розмовник не могли знати, що той Назарянин, якого вони видали на страту, і є Месією. Пилат лише підсвідомо відчував, з Ким мав справу — і відповідно ту справу провадив. Сталося те, «що рука Твоя [Божа] й воля Твоя [Божа] наперед встановили були, щоб збулося» (Дії 4: 28).

341

…ця примарна споруда Ирода <…> достоту зводить мене з розуму. <…> Світ не знав більш химерної архітектури. — Виразне зіставлення палацу Ирода з Палацом Совєтів у Москві, зведення якого на забаганку Сталіна було розпочато 1933 р., та яке широко пропагувалося тодішніми засобами масової інформації. Будівництво велося на місці зруйнованого 5 грудня 1931 р. храму Христа Спасителя. За проектом Б. М. Йофана, ця велетенська, яка не мала аналогів у світі, химерна споруда мала висоту 415 м і правила за п’єдесталь під скульптуру Леніна заввишки 100 м. Сама голова статуї мала розмір п’ятиповерхового будинку. Фундамент було заглиблено на 20 м. З початком другої світової війни (1941 р.), коли споруду було доведено до 10-го поверху, будівництво припинилося. 1942 р. вийшов наказ про демонтаж металевого каркасу (вагою понад 25 тис. тонн) на потреби будівництва залізничних мостів. 1960 р. на цьому місці було збудовано плавальний басейн просто неба «Москва». У 1990–2000 рр. тут знову було зведено храм Христа Спасителя.

342

А скажіть… напій їм давали перед повішенням на стовпи? — Так. Але він <…> відмовився його випити. — За єврейським звичаєм засудженим до страти до знечулення давали перед екзекуцією вино, заправлене жовчю або дуже гіркою мирою (смирною — смолою мирового дерева): «…дали Йому пити вина з гіркотою змішаного (у грецькому тексті: οινον μετα χολη μεμιγμένον; у латинському: vinum <…> cum felle mixtum; у російському: уксуса, смешаннаго с желчью), — та, покуштувавши, Він пити не схотів» (Мт. 27: 34); «дали Йому пити вина, із мирою змішаного (у грецькому тексті: εσμυρνισμένον οινον; у латинському: myrrhatum vinum; у російському: вино со смирною), але Він не прийняв» (Мр. 15: 23). Ісус бажав прийняти смерть за повної свідомости.

343

…прибрати з лиця землі тіла усіх трьох страчених і поховати їх тайкома та в тиші, так щоб про них не було більше ні слуху ні духу. — Наказ начальникові таємної варти про таємне поховання страчених є свідченням того, що Булгаков знав про секретну практику таємної служби СССР. Так, у 1929–1941 рр. трупи розстріляних у підвалах київського Інституту благородних дівиць («Жовтневого палацу», де містилося УГБ НКВД УССР), «ворогів народу» таємно ховали, скидаючи у рови у Биківнянському лісі під Києвом (там закопано від 100 до 300 тис. жертв репресій). Такі «спеццвинтарі» є побіля усіх більших міст колишнього СССР: у Левашівському пустищі біля Санкт-Петербурга, у Куропатах під Мінськом, тощо. Під Москвою таких «розстрільних спецоб’єктів» є три: крематорій при Донському монастирі, біля селища Бутово та на 24-му кілометрі Калузького шосе, поблизу радгоспу «Комунарка» (тоді підсобного господарства НКВД), на території дачі заарештованого 1937 р. колишнього наркома внутрішніх справ Ягоди (див. прим. [316]).

344

О ні, ні, Афранію! — Афраній — це ім’я та характерні риси персонажу Булгаков запозичив від префекта (начальника) преторійської гвардії (поліції) Риму, вихователя та радника імператора Нерона Секста Афранія Бурра (Sextus Afranius Burrus, 1[?]–62), якого Тацит (Аннали 13–14) характеризував як чесну, справедливу, пряму та компетентну людину високої репутації. Помер від хвороби горла (рак?) або був отруєний на розказ Нерона. Відомі також дві особи на ім’я Люцій Афраній (Lucius Afranius). Один з них (народжений бл. 90 р. до н. е.) — римський комедіограф. Його комедії (понад 40) вважалися витонченими, дотепними та досконалими за стилем. До нас дійшли фраґменти лише однієї комедії Афранія (Comicorum romanorum reliquiae). Другий (помер 46 р. до н. е. — консул, легат Помпея Великого, який забезпечив перемогу Помпея в Еспанській (Іберійській) війні (77–72 р. до н. е.). Навряд чи можна вважати випадковою суголосність імени начальника єршалаїмської спецслужби з прізвищем Якова Сауловича Агранова (Янкель-Шевель Шмаєв, він же Янкель Шмаєвич Соренсон, 1893–1938), якого Маяковський ніжно називав «Агранич» — «найкривавішого слідчого ВЧК <…> який став катом російської інтеліґенції» (слова Романа Гуля), одного з керівників ГУГБ НКВД, найближчого помічника Г. Ягоди (див. прим. [316]). Агранов спеціялізувався на роботі з представниками інтеліґенції, брав активну участь у мистецькому житті Москви, близько спілкувався з членами РАППу, ЛЕФу та інших творчих організацій (див. прим. [5]), втирався в довіру в літерацьких колах для вивідування інформації. Саме йому, як начальникові Спеціяльного («Особого») бюра у справах адміністративної висилки антисовєтських елементів та інтеліґенції, Ленін