Дочка Медічі - Софі Періно

Я замовкаю, очікуючи, що мати почне сперечатися. Натомість вона знизує плечима. Її жест дуже відрізняється від жесту, який я звикла бачити в мого кузена — раніше я ненавиділа його постійне знизування плечима, але тепер я розумію його значення. Мені здається, що її жест — байдужий і зневажливий, у той час як жест мого кузена — спроба уникнути конфлікту або показати, що він не надто переймається у якійсь неприємній ситуації.

— Називайте це як завгодно. Так, ми погано скористалися вашою рукою. Але питання ось у чому: ви дозволите, аби все так і залишилося? За останній тиждень ви зрозуміли, що розділите долю вашого кузена, й діяли відповідним чином,— вона з розумінням киває. Тривожний знак.— Подумайте. Ваш кузен під контролем короля: його утримуватимуть у заручниках, як і багато років тому, коли він був хлопчиком. Невже ви не хочете здобути свободу, приєднавшись до сильніших і впливовіших союзників?

— Ви знаєте, як анулювати мій шлюб,— дивно, але, промовляючи це, я раптом згадую мого чоловіка дитиною: він стоїть у Великій галереї Фонтенбло, незважаючи на неохайно підвернуту штанину бриджів, і з пристрастю розповідає про повернення до Беарну. Тоді я не відчувала до нього симпатії. Я симпатизую йому зараз, але не кохаю його.

— Так. Ви можете звільнитися від Генріха де Бурбон. Але ви маєте самі попросити про анулювання.

— Тобто?

Мої послуги навряд чи потрібні матері, аби повідомити Папі, що я вийшла заміж без його дозволу. Його Святість, безперечно, знає, навіть якщо більшість придворних нічого не підозрюють. Мабуть, у цьому й полягає проблема. Карл і мати не хочуть розголошувати, що вони знехтували забороною Папи, особливо тепер, коли їх славлять як захисників католицької віри.

Піднявши брови, мати нахиляється вперед, змінюючи позу удаваної безтурботності.

— Сьогодні я мала розмову з Гізом. Він стверджує, що, можливо, ви не стали дружиною короля Наваррського в тілесному сенсі.

Так ось у чому інтрига. Таємниця, яку я довірила Генріху, аби заспокоїти його, таємниця, яку я просила зберігати, стала відомою матері за лічені години, внаслідок чого вона має підстави добиватися анулювання, не визнаючи, що мене видавали заміж без дозволу Папи. Ах, Генріху, де ж тут віра? Де ваша честь? Мене захлеснув вир думок і почуттів. Проте мати веде далі.

— Я пояснила його величності, що таке становище може бути нестерпним для вас, і переконала його допомогти вам, якщо ви визнаєте, що ваш шлюб існує лише на папері. Більш того, ви отримаєте винагороду — вам нададуть право самостійно обрати вашого наступного чоловіка,— вона великодушно усміхається.

— Той, кого я обрала би, уже одружений.

— За відповідну ціну можна звільнити будь-кого.

Пекучі сльози набігають мені на очі. Шлюб, про який ми з Генріхом мріяли стільки років і в якому нам відмовили, може стати реальністю. Я ще можу бути щасливою. Можу бути коханою. Якщо життя й навчило мене чогось, то сутність цього уроку така: людина, яку ніхто по-справжньому не любить, безмежно самотня. Я намагаюсь не зважати на клубок, що стоїть у моєму горлі.

Так, я можу бути коханою, але якою ціною?

— А що станеться з королем Наваррським? Ви дозволите йому вирушити на південь? — з удаваною наївністю запитую я, адже чудово знаю, що мати ніколи не дозволить моєму кузену поїхати туди, де він зможе зібрати військо з протестантів, які вижили.

— Ми спробуємо дійти згоди,— відповідає вона без жодних докорів сумління стосовно своєї брехні.— Його величність обговорить це питання зі своїми друзями та радниками, серед яких буде присутній і ваш новий чоловік.

Жахлива ціна.

Її слова не залишають жодних сумнівів: щойно мене звільнять від короля Наваррського, він загине. Так хоче мати. Генріх її підтримує. На відміну від його друзів, яких убили під час різанини, мого кузена не чіпатимуть у стінах Лувру. Його вб’ють хитро: скористаються отрутою, влаштують вуличну бійку, підстережуть, коли він вертатиметься до Наварри, якщо йому навмисно дозволять повернутися. Моя мати та мої брати не заперечують своєї відповідальності за смерті тисяч протестантів (навпаки, вони в захваті від цього), але моя родина надто обережна, аби пролити кров мого кузена.

Ця кров буде на моїх руках.

Ні! Я відштовхую таку думку. Вибір не може бути настільки страшним!

Мати підходить до мене й обвиває рукою мій стан.

— Люба моя Марго, скажіть мені: король Наваррський — справжній чоловік?

— А хто ж він, по-вашому, пані? — я ухиляюсь від прямої відповіді, відкладаючи мить, коли мені доведеться вирішити долю мого кузена.— Ви часто бачили його за столом і на полюванні, тож маєте знати, що він поводиться, як справжній чоловік. До того ж, я не сумніваюсь, що ви отримали докладні звіти від баронеси де Сов, якій доручили звабити його.

— Дивний вибір короля Наваррського на користь жінки, яка не може зрівнятися з вами ані красою, сіні розумом,— ще одна причина розпрощатися з ним,— мовить мати.— Він має смаки селянина, які не може приховати його корона,— мати відпускає мене.— Я прийшла дізнатися правду, дочко. Скажіть мені відверто: ваш шлюб був консумований?

Думки вирують у моїй голові роями маленьких кусючих комах, схожих на тих, що прилітають до Парижа влітку. Усе, що мені потрібно — сказати правду, і мій шлюб буде анульовано. Якщо вірити моїй матері, я буду вільною і зможу вийти заміж за покликом серця. Але... хіба моя мати колись дотримувала слова, принаймні якщо йшлося про обіцянки, дані мені? Крім того, чи можу я купувати свободу ціною чужого життя? Підступне вбивство шляхетної людини — а мій кузен шляхетний і порядний