Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Цю апостольську проповідь виголосив він у мене в кімнаті в присутності Манон. Він підвівся, маючи намір піти. Я хотів його затримати, але мене зупинила Манон, вигукнувши, що це божевільний, якого треба випровадити.

Його промова справила на мене дивне враження. Я маю відзначити різні випадки, коли в серце моє поверталося прагнення добра, бо цим хвилинам завдячував я згодом певною часткою тієї сили, з якою переносив найсумніші випробування мого життя.

Пестощі Манон розвіяли в одну мить печаль, заподіяну мені важкою сценою. Ми продовжували вести життя, повне задоволень і любові: збільшення нашого багатства посилило взаємну нашу прихильність. Венера і Фортуна ніколи не мали рабів щасливіших і ніжніших. Боже, чи можливо іменувати світ юдоллю скорботи, якщо в нім дано зазнавати таких чудових насолод! Але, на жаль! слабка їх сторона в їх швидкоплинності; якому іншому блаженству можна було б віддати перевагу над ними, якби за природою своєю вони були вічні? І наші насолоди спіткала загальна доля, тобто тривали вони недовго й мали наслідком гіркі жалі.

Мій виграш був уже такий значний, що я роздумував, куди б укласти частину своїх грошей. Прислуга наша не була в невіданні відносно моїх успіхів, особливо мій камердинер і покоївка Манон, у присутності яких ми часто розмовляли не соромлячись. Дівиця була красива. Лакей мій у неї закохався. Вони мали справу з панами молодими і безтурботними, яких, уявляли вони, дуже легко обдурити. Вони склали план і виконали його, на лихо, так успішно, що поставили нас у таке становище, з якого нам так ніколи і не вдалося вибратися.

Одного дня, після вечері у пана Леско, ми повернулися додому близько півночі. Я гукнув свого лакея, Манон – покоївку; ні той, ні інша не з’явилися на поклик. Нам доповіли, що їх не бачили в будинку з восьмої години, і що вони вийшли, винісши наперед декілька скринь нібито за моїм розпорядженням. Я відразу ж запідозрив дещо злочинне, але те, що виявив я, увійшовши до кімнати, перевершило всі мої побоювання. Замок моєї шафи було зламано, і всі гроші викрадено разом із усім одягом. Доки я збирався з думками, Манон прибігла у нестямі з повідомленням про таке ж пограбування в її кімнаті.

Удар був такий жорстокий, що лише надзвичайним зусиллям волі мені вдалось утриматися від криків і сліз. З боязні, як би мій відчай не передався Манон, я набрав зовні спокійного вигляду. Я жартівливо сказав їй, що відіграюся на якому-небудь простакові в Трансільванському палаці. Тим часом вона здалася мені такою засмученою нашим нещастям, що скорбота її набагато сильніше пригнітила мене, ніж моя удавана веселість могла її втішити.

«Ми загинули», – мовила вона зі слізьми на очах. Марно старавсь я заспокоїти її ніжними пестощами. Мої власні сльози видавали мій відчай і тугу. Дійсно, ми були настільки розорені, що у нас не залишалось і сорочки.

Я вирішив негайно ж послати за паном Леско. Той порадив мені негайно вирушити до начальника поліції й до головного судді Парижа. Я пішов, на моє найбільше нещастя, бо, крім того, що ця спроба, так само як і всі старання, зроблені на прохання моє обома охоронцями правосуддя, не привели ні до чого, я дав час Леско переговорити з сестрою, і він вселив їй у мою відсутність жахливе рішення. Він розповів їй про пана де Г*** М***, старого сластолюбця, який платить за свої задоволення, не жаліючи грошей; брат змалював їй стільки вигод стати до нього на утримання, що, абсолютно пригнічена нашим нещастям, вона пристала на його умовляння. Недостойну угоду було укладено до мого повернення, а виконання відкладено на завтра, щоб Леско встиг попередити пана де Г*** М***.

Леско очікував мого повернення; але Манон уже уляглась у своїй кімнаті, наказавши лакеєві передати мені, що потребує відпочинку і просить не турбувати її цієї ночі. Леско, прощаючись зі мною, запропонував мені декілька пістолів, які я прийняв.

Була майже четверта година, коли я вклався в ліжко; я довго ще роздумував, якими способами відновити наш добробут, і задрімав так пізно, що прокинувся лише близько одинадцятої або дванадцятої години дня. Я підхопився, щоб піти запитати про здоров’я Манон; мені доповіли, що вона вийшла годину тому разом із братом, який приїхав за нею в найманій кареті.

Хоча ця прогулянка з Леско здалася мені загадковою, я змусив себе відкласти на якийсь час свої підозри. Спливло декілька годин, які я провів за читанням. Нарешті, не в силах упоратися із занепокоєнням, я почав неспокійно походжати назад і вперед по кімнатах. На столі в спальні Манон мені впав у вічі запечатаний лист. Його було адресовано до мене, рука – її. Я розкрив листа із завмиранням серця. Він свідчив:

«Присягаюся тобі, мій коханий, що ти кумир мого серця, і лише тебе на всьому світі можу я любити так, як люблю, але чи не очевидно тобі самому, бідолашний мій друже, що в нашому теперішньому становищі вірність – безглузда доброчесність? Чи гадаєш ти, що можна бути ніжним, коли бракує хліба? Голод штовхнув би мене на яку-небудь фатальну помилку; одного дня я випустила б останній подих, думаючи, що то зітхання любові. Я тебе обожнюю, як і раніше, покладися на мене, але надай мені на деякий час влаштування нашого благополуччя. Горе тому, хто попадеться в мої сіті! Я задалася метою зробити мого кавалера багатим і щасливим. Брат повідомить тобі новини про твою Манон і про те, яка вона засмучена, що змушена тебе покинути».

Важко описати свій стан після прочитання цього листа, бо і донині не відаю, якими почуттями був я тоді одержимий. То були ні з чим не зрівнянні муки, подібних до них нікому не доводилося відчувати; їх не вдасться пояснити іншим, бо інші не мають про них ніякого уявлення, та й самому важко в них розібратися, адже з певного погляду вони не пов’язуються ні з якими спогадами і не можуть бути зближені ні з одним знайомим почуттям. Але, хоч якої б межі не досяг мій відчай, достовірне одне: то були почуття горя, досади, ревнощів і сорому. О, якби ще більшою мірою сюди не домішувалася любов!

«Вона мене любить, хочу цьому вірити; таж потрібно бути чудовиськом, щоб мене ненавидіти! – вигукнув