Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу… - Наталія Дурунда

— Макаре Ігоревичу, доброго вечора, ви запрошені, — нарешті з-за спини почув знайомий милий голос.

Обернувся. Зобразив легке здивування.

– Із задоволенням, — хитро усміхнувся. Очі його м’яко заблищали.

«Ось вона, неповторна мить першого дотику», — подумали обоє.

Майя відчула його руку на оголеній спині й мимоволі здригнулася. Макар же виражав цілковитий спокій. Тільки очі тепло блищали. Проте у його душі теж все перевернулося…

— Я хотіла виразити вам свою глибоку вдячність, — першою почала Майя.

— За що? — не зрозумів Громов. — Сподіваюсь, не за вальс? — вдало пожартував.

— За статтю в газеті, — серйозно уточнила Власова.

— Яку статтю?

— Спростування попереднього наклепу, — пояснила Майя.

— О, то вибачення все ж надрукували? — здивувався Громов. — А до чого тут я?

— Відчуваю серцем, — прямо на вухо прошепотіла йому Майя. — Допомогли саме ви…

— З якого дива? — не здавався Макар. — Ви вже пробачте, але такі питання зовсім не входять до нашої компетенції.

Власова мовчала й відверто дивилася прямо в його бездонні очі.

— Боюся, ви мене дуже переоцінюєте, — схилився до її вуха й тихо прошепотів.

Нарешті музика стихла.

– І все ж, дякую, — ще раз повторила Майя. Поклонилася й швидко попрямувала до виходу.

Вона чимскоріш поспішала покинути цей захід. Її закоханий погляд хіба що сліпий уже не побачить. Відчувала, що тремтіння в ногах і руках розійшлося по всьому тілу. Нею трусило, наче тримала у руці 200-вольтовий оголений шнур. Мов обпечена, вискочила на вулицю. Зробила глибокий вдих. Ковтнула свіжого повітря. Заплющила очі. Трохи попустило. Можна сідати за кермо.

Тої ночі майже не спала. Кілька разів не витримувала, піднімалася, ковтала таблетку заспокійливого, але сон уперто не йшов.

«Боюся, ви мене дуже переоцінюєте», — звучали в її свідомості, сказані ним слова.

«Що це означає, — подумки мучилася. — Невже побачив мої закохані очі й толерантно вирішив поставити на місце, поки не перейшла межі?»

Та ранок наступного дня розставив усі крапки над «і».

Зайшовши до приймальні знову побачила перезбуджену веселу Марту.

Майя зупинила на ній здивований погляд й криво усміхнулася, по-доброму насупивши брови.

— Щ-що? — зніяковіла секретарка. — Знову думаєте про тих своїх боль… блі…— не могла згадати.

— Болівійців, — уточнила Власова.

— Ага, про них?

— Що на цей раз? — опустила секретарку на грішну землю Майя.

— Дрібничка, — загадково відповіла Марта й настіж розкрила перед начальницею двері її кабінету.

На боковому столі для нарад красувався шикарний букет білих троянд.

— Х-хто? — ледь вимовила ошелешена Власова.

— Кур’єр, — пояснила секретарка. — А записку я не читала. Думаю, вона десь там усередині, — кивнула на квіти.

Майя підійшла ближче. Нахилилася, вдихнула аромат запашних троянд. Відчула, як він п’янить…

— Коли чоловік дарує білі троянди жінці у вашому віці, це означає, що він мовою квітів хоче розповісти про щирість і серйозність своїх намірів, — спробувала пояснити підлегла.

Та за мить, коли зустріла гнівний погляд начальниці — швидко прикусила язика.

— Займися нарешті своїми справами, Марто, — сердито процідила керівниця. — Якщо мені потрібна буде твоя допомога — я покличу.

— Зрозуміла, — мов куля вилетіла з кабінету Денисенко.

Майя роздивилася букет, але жодної записки так і не побачила.

Раптом почула, як клацнув її телефон.

«Сподіваюсь, з квітами вгадав?», — прочитала повідомлення з незнайомого номера.

Набрала виклик вказаного абонента. Десь глибоко в душі відчувала хто це, але…

— Ало, — нарешті почула такий бажаний, знайомий голос.

— Квіти чудесні, — милуючись букетом і приховуючи неймовірне хвилювання, ледь вимовила Майя.

— Радий, що сподобались, — весело відповів Громов.

Запанувала незручна тиша. Майя відчула, що її язик буквально задеревів у роті. От не повертається — і все тут. Жодного слова з себе видавити не може.

— Полюбляєте вечірню каву? — раптом почула в слухавку.

У відповідь — тиша.

— Я украду вас після сьомої, — продовжив впевненим голосом Макар.

— Украдіть, — якось незвично впевнено відповіла.

Тої ночі Майя зрозуміла, що досі й приблизно не уявляла, що таке справжня чоловіча ніжність і ласка у ліжку. Здавалося, на її тілі й сантиметра не залишилося, якого б не торкнулися його уста. Це були нескінченні взаємні поцілунки: ніжні й пристрасні, легкі й глибокі, несамовиті й повільні, під час близькості й після неї, на знак подяки за отримане задоволення…

Майя знову світилася від щастя.

— Він одружений? — вмираючи з цікавості, питали Майю подруги, коли нарешті віднайшли вільний час і всією компанією зібралися у сауні.

— Ні, — розслаблено, заплющивши очі, відповіла Власова. — Вдівець. Його жінка померла багато років тому від якоїсь важкої хвороби. Не хоче про це говорити. Відчувається, що кохав її.

— А ти, випадково, на неї не схожа? — запереживала Валерія, яка ніколи не вірила в романтику й справжні почуття. — Може…

— Не знаю, — зізналася Майя. — Мене це зовсім не хвилює.

— А даремно….

— Лєро, — сердито обірвала Злата, яка, навпаки, вірила в магію кохання понад усе. Недаремно замість медичної кар’єри стала турагентом. — Не мели дурниць. Ти його не бачила, тому…

— А ти бачила! — не здалася Валерія.

— Так, в інтернеті, — пояснила Захарова. — Його ж призначено на відповідальну посаду, тому інформації про Макара Громова в мережі достатньо. Такий чоловік… — замріяно протягла.

— Дівчата, не сваріться, — перебила Єва. — Краще спробуйте порадіти за Майєчку. Ще недавно її життя було таким сірим, одноманітним, а зараз…

— Життя щодня інше, — скептично вставила Поліна, яку кинув черговий коханець: на