Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

Ніна Олександрівна ледве вмовила дочку сходити до лікарів обстежитись. Рани фізичні залікувалися, а от душевні... Лара місяць відсиділа вдома. За цей час я провела в класі стільки розмов, як треба поводитися з Ларою, щоб чогось не накоїла дівчинка поганого, що діти просто ходили, як зомбі, боячись сказати зайве слово.

Вчителям я теж заборонила порушувати тему зґвалтування за будь-яких обставин. Від фізкультури у Лариси було звільнення. Начебто  потроху усе почало устаканюватися. Ні! Виявилося, що Лариса вагітна й, судячи з усього, від ґвалтівника-безхатька. Переривати вагітність станом здоров'я дівчинці було не можна, тому на сімейній раді було вирішено, що вона народить дитину й залишить. Вже перед випускним (батьки не пустили її на свято) дівчинка по секрету зізналася мені:

—    Соня Костянтинівно, а дитина не від бомжа…

—    Дурненька, а чому ж ти брехала? – не розуміла я.

—    Батько приб’є, якщо дізнається, що ми з Сашкою… ну…  того… Я коли народжу, тоді умовлю забрати малюка.

Тільки не судилося Ларі доносити цю дитину. Чи через антисанітарні умови у підвалі, чи, найімовірніше, гвалтівник заніс інфекцію, але плід загинув. Відбувся викидень. Це я вже потім від Даші Малої дізналася все в червні. Ось так дівчинка погралася у доросле життя.