Українська література » Сучасна проза » Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
почнуться випробування.

— Якщо ви тверді, то я повинен приступити до введення вас, — сказав ритор, ближче підходячи до П'єра. — На знак щедрості прошу вас віддати мені всі коштовні речі.

— Але я з собою нічого не маю, — сказав П'єр, гадаючи, що йому кажуть віддати все, що він має.

— Те, що на вас є: годинник, гроші, персні…

П'єр квапливо витяг гаманця, годинника і довго не міг зняти з товстого пальця обручку. Коли це було зроблено, масон сказав:

— На знак покори прошу вас роздягтися. — П'єр скинув фрак, жилет і лівий чобіт за вказівкою ритора. Масон відкрив сорочку на лівому боці його грудей і, нагнувшись, підняв його штанину на лівій нозі вище коліна. П'єр квапливо хотів зняти і правий чобіт та закачати штани, щоб звільнити від цієї турботи незнайому йому людину, але масон сказав йому, що цього не треба, — і дав йому туфлю на ліву ногу. З дитячою усмішкою соромливості, сумніву й іронії над самим собою, яка проти його волі виявлялась на обличчі, П'єр стояв, опустивши руки і розставивши ноги перед братом-ритором, чекаючи його нових наказів.

— І нарешті, на знак щирості, я прошу вас відкрити мені головну вашу пристрасть, — сказав він.

— Моя пристрасть! У мене їх було так багато, — сказав П'єр.

— Ту пристрасть, яка більш за всі інші змушувала вас хитатися на шляху доброчесності, — сказав масон.

П'єр помовчав, відшукуючи.

«Вино? Обжерливість? Неробство? Лінощі? Запальність? Злоба? Жінки?» — перебирав він свої пороки, в думці зважуючи їх і не знаючи, якому віддати перевагу.

— Жінки, — сказав тихим, ледве чутним голосом П'єр. Масон не ворушився і не говорив довго по цій відповіді. Нарешті він підступився до П'єра, взяв зі столу хустину і знову зав'язав йому очі.

— Востаннє кажу вам: зверніть всю свою увагу на самого себе, накладіть кайдани на свої почуття і шукайте блаженства не в пристрастях, а в своєму серці. Джерело блаженства не поза нами, а в нас самих…

П'єр вже почував у собі це освіжне джерело блаженства, що тепер радістю і зворушенням переповняло його душу.

IV

Незабаром по цьому в темну храмину прийшов за П'єром уже не ритор, а поручник Вілларський, якого він пізнав по голосу. На нові запитання про твердість його наміру П'єр відповів:

— Так, так, згоден, — і з осяйною дитячою усмішкою, з відкритими гладкими грудьми, нерівно і боязко ступаючи однією роззутою і однією взутою ногою, пішов вперед на шпагу, яку приставив до його оголених грудей Вілларський. З кімнати його повели коридорами, повертаючи туди й сюди, і нарешті привели до дверей ложі. Вілларський кашлянув, йому відповіли масонськими стуками молотків, двері відчинилися перед ними. Чийсь басовитий голос (П'єрові очі все ще були зав'язані) поставив йому запитання про те, хто він, де, коли народився і т. ін. Потім його знову повели кудись, не розв'язуючи йому очей, і під час ходіння його говорили йому алегорії про тягар його мандрів, про священну дружбу, про одвічного будівника світу, про мужність, з якою він повинен переносити труди і небезпеки. Під час цих мандрів П'єр помітив, що його називали то шукачем, то страдником, то жадальником і по-різному стукали при цьому молотками та шпагами. У той час, як його підводили до якоїсь речі, він помітив, що сталося замішання і сум'яття між його керівниками. Він чув, як пошепки засперечались між собою круг нього люди і як один наполягав на тому, щоб його було проведено по якомусь килиму. По цьому взяли його праву руку, поклали на щось, а лівою сказали йому приставити циркуль до лівого боку грудей і змусили його прочитати, повторюючи слова, які читав інший, клятву вірності законам ордену. Потім погасили свічки, запалили спирт, як це чув по запаху П'єр, і сказали, що він побачить мале світло. З нього зняли пов'язку, і П'єр, як уві сні, побачив у тьмяному світлі спиртового вогню кілька чоловік, які, в таких самих фартухах, як і ритор, стояли навпроти нього і тримали шпаги, спрямовані в його груди. Між ними стояла людина в білій закривавленій сорочці. Побачивши це, П'єр грудьми подався вперед на шпаги, бажаючи, щоб вони встромилися в нього. Але шпаги відійшли від нього, і йому зараз же наділи пов'язку.

— Тепер ти бачив мале світло, — сказав йому чийсь голос. Потім знову засвітили свічки, сказали, що йому треба бачити повне світло, і знову зняли пов'язку, і понад десять голосів разом сказали: sic transit gloria mundi[413].

П'єр потрохи став отямлюватися й оглядати кімнату, де він був, та присутніх у ній людей. Навколо довгого стола, накритого чорним, сиділо чоловік зо дванадцять, все в такому ж убранні, як і ті, яких він раніш бачив. Деяких П'єр знав по петербурзькому громадянству. На місці голови сидів незнайомий молодий чоловік з особливим хрестом на шиї. З правого боку сидів італієць-абат, якого П'єр бачив два роки тому в Анни Павлівни. Ще був тут один дуже важний сановник та один швейцарець-гувернер, що жив раніш у Курагіних. Усі врочисто мовчали, слухаючи слова голови, який тримав у руці молотка. У стіні горіла вправлена в неї зоря; по один бік стола був невеликий килим з різними зображеннями, по другий було щось схоже на олтар з євангелієм і черепом. Круг стола було сім великих, схожих на церковні, свічників. Двоє з братів підвели П'єра до олтаря, поставили йому ноги в прямокутне положення і наказали йому лягти, кажучи, що він повергається до врат храму.

— Спершу він повинен одержати лопату, — пошепки сказав один з братів.

— Ой! годі-бо, будь ласка, — сказав другий.

П'єр розгубленими короткозорими очима, не підкоряючись, оглянувся круг себе, і раптом його охопив сумнів: «Де я? Що я роблю? Чи не сміються з мене? Чи не буде мені соромно згадувати це?» Але сумнів цей тривав лише одну мить. П'єр оглянувся на серйозні обличчя людей, що оточували його, згадав усе, що він уже пройшов, і зрозумів, що не можна зупинитись на половині дороги. Він жахнувся свого сумніву і, намагаючись викликати в собі попереднє зворушення, кинувся до врат храму. І справді, зворушення, ще сильніше за попереднє, охопило його. Коли він пролежав якийсь час, йому сказали встати і наділи на нього такий самий білий шкіряний фартух, які були на інших, дали йому в руки лопату і три пари рукавичок, і тоді великий майстер звернувся до нього. Він сказав йому пильнувати, щоб він нічим не заплямував білості цього фартуха, що являє

Відгуки про книгу Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: