Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
В кутку біля оркестру сиділа Катря Крос. Вона була печальна: Шаї не було, а вона так хотіла б його побачити… Сербинові і Туровському кров ударила в обличчя. От вже не сподівалися! Туровський уклонився. Сербин чи то вклонився, чи то ні. Адже вони офіціально навіть і не були знайомі. Катря спалахнула. Вона кивнула, затулилася віялком і одвернулася… Сербин! Ах, Сербин! Милий!..
— Слухай! — запропонував раптом Сербин. — Ходім вип'ємо ще.
Туровський згодився. Він зробився такий же похмурий, як і його друг. Катря затулилася віялком і одвернулася. Ну, звичайно, вона не схотіла відповісти на його уклін. Вона любить Сербина…
По дорозі Сербин заскочив до убиральні. Він примочив і пригладив волосся на висках. І глянув до дзеркала — ні, все гаразд! Але ж вона одвернулася! Що ж, він їй, очевидно, просто противний. Вона ж любить Туровського! Туровський признався тоді сам… Ну й нехай! Сербин став перед дзеркалом, трагічно нахмуривши брови! Ну, звичайно! Ще б пак! Хто ж полюбить таку пику! Волосся чорне, ніс немов дзьоб, щоки завалилися в середину рота. Привид з того світу! Тьху! Звичайно, Туровський же такий рожевий, великі блакитні очі. Такі завжди до серця дівчатам!.. Сербин починав ненавидіти свого друга. Він зрозумів це і трохи засоромився. Він сам собі став бридкий.
З огидою він ще раз глянув у дзеркало. Там, за дверима, в залі гриміли бубни модної ойри. Мимоволі руки взялися в боки і викинулася наперед ліва нога. Тра-та-та-та! Тай-тай-та! Ламцидрица-ойра-ойра! Ламцидрица! Ойра! Ой-ра! Сербин пройшовся перед трюмо туром жвавої ойри. Чорт побери, як чудово виходило! Так що ж? Так чого ж? Якого чорта? Чому не йдеш туди, не запрошуєш Катрі? Не ведеш її в танок, пристрасний і палкий? Чого? Телепень, вахлак і бевзь?! Сербин навіть ударив себе по щоці. У, сучий син! Такий здоровий, а… соромиться до дівчини підійти…
— Ти що? — Туровський затурбувався за друга й повернувся до убиральні. — Тобі недобре?
— Ну, що ти? Просто так! Ламцидрица-ойра-ойра!
Друзі повернулися до буфету. В компанії кількох прапорщиків там пив коньяк Кашин. Він був уже п'яний. Ні Бронька, ні Воропаєв не дали йому десяти карбованців. Він не міг спробувати щастя. А сьогодні, сьогодні йому неодмінно б пощастило. Така вже в нього прикмета є. Він навіть пробував вже взяти десятку в буфетника. З тих п'ятисот, що віддав Парчевський. Але буфетник не дав… Такого наказу йому не було. І де запропав цей самий Парчевський? Він би дав двадцять п'ять. Що йому? Для товариша він зробить все. Не те, що Бронька і Вітька. Сволочі! Скнари! Гімназисти!.. Кашин ненавидів гімназистів. Він любив прапорщиків.
— Мишенько! Дай я тебе поцілую! — Він поліз цілуватися до одного з сусідів, похмурого, неврастенічного прапорщика. — Люблю офіцерів! Дай поцілуємося. Все одно і нам цього року на фронт… Поцілуй мене, Мишенько!
Він був правий. Ще рік — і, напнувши прапорщицькі погони, поїдемо на фронт і ми. Війні все одно ні кінця ні краю!.. Сто чотири солдати дала наша гімназія. Вона дасть іще сто чотири. І всі покладемо свій живот на олтар…
Прапорщик слухняно поцілував Кашина і раптом заплакав.
Вчинився шарварок. Всі кинулися його втішати.
— Мишко! Мишенько! Що тобі? Що з тобою?..
— Трупи… холодно… смерть… Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра!
Мишенька плакав і по-дитячому прихлипував. Правда, він і був ще дитина. Йому ще не сповнилося навіть дев'ятнадцяти років.
Сербин з Туровський взялися за коньяк. Сльози розчулили, зворушили їх. Вони любили один одного. Вони ж друзі. Що може бути краще від друга? Нічого? Друг — над усе! Після третьої чарки вони теж почали цілуватися.
— Матьожко, друг!
— Христе, друже мій єдиний… Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра!
Треба було тут же зробити для друга щось велике, величезне. Пожертвувати собою. Наложити життям. Віддати йому все. В крайньому разі зробити якесь признання. Однаково скоро всьому край!
— Хрисанф! Я падлюка!..
— Це я падлюка, Матвію!.. Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра!
Вони випили по шостій.
— Ти розумієш… я тобі скажу…
— Ні, я скажу!.. Я падлюка, а ти…
Сербин хотів затулили йому рота. Але Туровський видерся:
— Я падлюка!.. Я люблю її… Але вона — твоя! Вона прекрасна! Я від ступ а юси!.. Я піду! Коли хочеш, я завтра застрелюся…
Туровський впав на коліна. Склянка і шість чарок коньяку вирували в ньому. Йому хотілося бити земні поклони і молитися. Прапорщики реготали. Кашин стукав пляшкою об стіл і лаяв гімназистів. Сербин лежав у Туровського на грудях. Вони заливали один одного слізьми. Вони ридали. Вони благали один одного. Вони хотіли цілувати один одному руки. Мишенька зверху поливав їхні голови своїми слізьми. Він обіймав їх обох…
Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра!
Репетюк з Теменком випадково потрапили в кімнату бібліотеки. Вони зразу ж пожалкували. Вийти з бібліотеки вже змоги не було. Високий, худий, розпатланий прапорщик стояв по той бік дверей з револьвером в руках і нікого назад не випускав. Очі його горіли навіженим вогнем. Схоже було, що він збожеволів…
Втім, поки що він був ще при своєму розумі. Просто він нюхнув марафету трохи проти норми. За годину-дві він заспокоїться і зморений засне.
Тим