Нехай квітне аспідистра - Джордж Орвелл

у паскудному кафе (для дам) біля станції метро «Графський двір». Сімдесят дві години на тиждень за двадцять п’ять шилінгів, плюс безкоштовний обід, з яких майже половину вона витрачала на сімейні видатки. За таких обставин, звісно, найрозумнішим було б забрати Гордона зі школи і прилаштувати його до якоїсь роботи, а гроші віддати Джулії, щоб та могла порядкувати у власному кафе. Але на заваді стала типова родинна дурість і ставлення до грошей. Ані Джулія, ані мати й чути не хотіли про те, щоб Гордон покинув навчання. Опинившись у заручниках безглуздого снобізму середнього класу, вони б радше пішли до трудового табору, ніж дозволили Гордону залишити школу до того, як йому виповниться вісімнадцять. Дві сотні фунтів мають піти на завершення синової «освіти». Гордон не опирався. Через оголошення війни грошам меншим егоїстом він не став. Йому аж ніяк не здавалася оптимістичною думка про необхідність йти працювати. А кого в такому віці вона може привабити? Перекладати папірці в якомусь запилюженому офісі! Його рідня вже починала обговорювати, куди б його влаштувати у житті, приміряючи «надійні місця». Молодому Смітові дісталася така хороша посада в банку! А яке чудове місце отримав Джонс у страховій компанії! Від усіх цих історій Гордона нудило. Здавалося, їм так і кортіло поховати живцем всіх юних англійців на цвинтарі «надійних місць».

Та проблема нестачі грошей нікуди не зникала. Треба було щось вирішувати. До заміжжя мати Гордона працювала вчителькою музики, та навіть після весілля мала час від часу брати учнів, коли у родині було зовсім сутужно з фінансами. От і зараз вирішила повернутися до викладацької практики. У передмісті не так уже й складно знайти учнів — вони жили в Ектоні, тож з пристойною погодинною оплатою і внеском Джулії до сімейного бюджету рік-два вони б могли якось протягнути. Та у місіс Комсток почалися проблеми з легенями. Надто вже «делікатними» вони стали в такому віці. Оглядаючи її, лікар, який навідував батька перед смертю, мав стривожений вигляд. Рекомендував їй берегти себе, не переохолоджуватися, дотримуватися збалансованої дієти, та перш за все уникати стресових ситуацій. Нервові заняття з учнями, звісно, не найкращим чином могли вплинути на її здоров’я. Гордону про це нічого не було відомо. На відміну від Джулії. Це була їхня таємниця, яку вони надійно приховували від Гордона.

Минув рік. Для Гордона він був нестерпним — брак кишенькових грошей і жебрацький зовнішній вигляд посилили його страх спілкування з дівчатами. А от «Нова ера» погодилася надрукувати його вірш. Мати ж у цей час гибіла у холодних вітальнях на стільчиках для фортепіано за два шилінги на годину. Та нарешті Гордон закінчив школу, і напрочуд настирливий дядько Волтер почав наполягати на тому, щоб через свого знайомого влаштувати його в «надійне місце» — бухгалтером у фірмі, що займалася продажем фарби. Це була справді чудова робота, яка відкривала перед юнаком багато можливостей. За належної самовіддачі хлопець міг би посісти відповідальні посади. Почувши цю пропозицію, Гордон запанікував. Як усі слабкі натури, він утяв штуку і, здивувавши всю родину, навідріз відмовився навіть спробувати там працювати.

Ніхто не міг уторопати, як таке могло статися. Усі в родині вважали його несповна розуму — відмовитися від такого «хлібного місця». Коли ще трапиться така нагода! Гордон же продовжував наполягати на своєму: ТАКА РОБОТА його не цікавить. «Що ж тоді тебе цікавить?» — не могли збагнути вони. «Письменництво», — роздратовано огризнувся Гордон. «Та хіба ж писаниною заробиш на життя?» — ніяк не заспокоювалися вони. На це запитання відповіді у нього, звісно, не було. Десь на підсвідомому рівні він знав, що хотів би заробляти на життя поезією, але про таке не варто було навіть говорити вголос. Та хай би як склалися обставини, він не буде займатися бізнесом. На роботу влаштується, але це не буде неодмінно «надійне місце». Ніхто в родині не міг збагнути, що в Гордона на думці. Мати плакала, навіть Джулія не стала на його бік, численні дядьки і тітки правили тієї ж (живими й досі лишилося шестеро чи семеро). Три дні потому сталося й геть страшне. Під час вечері у матері виник сильний напад кашлю, притиснувши долоню до грудей, вона впала на підлогу, з її рота потекла кров.

Гордон страшенно перелякався. Непритомну матір, яка скидалася на небіжчицю, віднесли нагору. Гордон побіг за лікарем. Кілька днів мати була на межі життя і смерті. Холодні кімнати, заняття і в дощ і в сніг — усе це добряче похитнуло її здоров’я. Гордон тинявся будинком, не знаходячи собі місця від відчуття провини, що не залишало його. Десь глибоко в душі він відчував, що мати ледь життям не наклала за те, щоб розрахуватися за його навчання. Після цього він просто більше не міг з нею сперечатися. Пішов до дядька Волтера і заявив, що готовий стати до роботи хоч завтра, якщо у них ще є для нього місце. Тож дядько Волтер поговорив зі своїм другом, Гордона запросили на співбесіду зі старим джентльменом з давно не новою вставною щелепою, і за якийсь час його взяли на роботу з випробувальним терміном. Почав він зі ставки у двадцять п’ять бобів на тиждень. І затримався в цій конторі на цілих шість років.

Згодом родина переїхали з Ектона до багатоквартирного будинку в не надто людному кварталі біля Педдінгтонського вокзалу. Місіс Комсток забрала із собою фортепіано і, трохи набравшись сил, знову почала давати уроки. Оклад Гордона дещо збільшився, тому втрьох вони якось потроху «вправлялися», втім, головним чином, на заробітки матері та сестри. Гордон переймався власними проблемами. Він сумлінно виконував роботу, та не виявляв великих амбіцій. Його зневажливе ставлення до роботи полегшувало його життя. Таким чином йому було легко примиритися з беззмістовністю офісної праці, адже він ніколи не розглядав її як щось постійне. Одного дня, нехай і бозна-коли, але він вирветься звідти. Зрештою, Гордон завжди міг зайнятися «письменницьким» ремеслом. Можливо, колись він зароблятиме на життя тільки цим — тоді й зможе стати по-справжньому вільним від смороду грошей, який, як йому здавалося, оточував усіх навколо, особливо старших чоловіків. Від них Гордона просто нудило. Ось що означає поклонятися ідолу — грошам: закріпитися в «надійному місці» і продати душу за будинок і аспідистру на робочому столі! Стати «гідною маленькою людиною» в котелку і краватці, чоловіком, який з понеділка по п’ятницю вдома вже чверть на сьому, на вечерю ласує пирогом з персиковим джемом, тоді пів години слухає запис