Теорія українського кохання - Микола Володимирович Томенко

- І я шукаю собі дружину, — закінчив він, — розумієш, дружину, а не «кохану» з романсів.

— А я шукаю кохання, — сказала дівчина.

Проте в абсолютній більшості творів читаємо про те справжнє кохання, про яке мріють, якого прагнуть, за яке боряться і, нарешті, помирають головні герої оповідання «Військовий літун» Валер'яна Підмогильного.

«Мріюmь всі, геть про все: про багатство, славу, події, героїзм, самопожертву, гуляння в карти, пияцтво й про кохання. Він мріяв так само. Багатство він мав, слави не хотів, а кохання не знав. Тим-то мріяв про нього, лягаючи спати, гуляючи в місті, а часом і над книгою. Кохання! Його ніхто не кохав. Він мріяв про кохання так, як написано в старій книзі: сідає сонце, лежать тіні, літає кажан, гукає пугач, алея, лавочки де-не-де і тепла прохолода; гаснуть вогні, засинає світ, пахне матіола, тільки вони двох гуляють, спинилися. Він і вона. Вона білява, заквітчані коси, мовчазна з краси, довірлива, гнучка й задумана. Немає слів, немає руху, розливається нестома, живе зачарування, тремтить серце, очі обнялися з очима. Це — кохання. І його ніколи не було. А тепер воно прийшло. Ось зараз у темряві і тиші, в напруженні, коли шкрябання миші видається громом, у завмерлості, в питті її дихів — хіба не здійснення колишніх, забутих мрій? Хіба в цій хаті не живе зачарування пахучої ночі, зниклих тіней і облудних огнів? Це кохання пройшло, давне, юнацьке, і він п'є його забуття».

У період радянської доби активно проходив процес нівелювання понять кохання та любов. Теоретики радянського способу життя намагалися в проблемі кохання знайти й обґрунтувати класовий соціальний підтекст. Ось як пояснює літературний критик Юрій Кобилецький ідею та зміст трилогії Петра Козланюка «Юрко Крук»:

«Щоб показати і розкрити нове у вічній темі кохання, автор у розділі «Кохання» подає декілька історій-новел.

1. Умирає Смоляк, і його родичі виганяють Марію. Марія йде до Гнатка Кедрича, бідняка, інваліда війни, бо вони любилися з молодих літ, та багачі стали на заваді їхнього щастя.

2. Зрадив Оксану Зваричеву осадник Ромась, знеславлена Оксана топиться у глибокому вирі.

3. Весело живуть, хоча часто й з гармидером, робітник чех Франтішек з Меланею, бо немає в них нагарбаного людського добра. Що самі зароблять — те й їхнє.

Отже, про яке там кохання можна говорити у богачів, — ніби підказує читачеві думку автор (Петро Козланюк). Справжнє кохання може бути лише серед людей трудящих. А справжнє кохання там, де закохані мають спільні ідеали, спільну революційну мету, боротьбі за яку віддають себе цілком» .

Концепція спільної союзної літератури та єдиної культури вносить ще й інші корективи до тлумачення цих термінів. Традиційне співвідношення в системі координат кохання — любов порушується, набуваючи загального та двозначного звучання. Показові у цьому контексті анотації до книги Дмитра Прилюка «Кохання не залишу» українською та російською мовами.

Українська анотація звучить таким чином: «Книга оповідей, ліричних новел «Кохання не залишу»… присвячена вічній темі — темі кохання. Любові передусім до жінки, любові жіночій, любові до праці, творчості, любові до людей». Як бачимо, глибоке і почуттєве поняття кохання присутнє, але парадоксально поєднано з поняттям любов, про яке йшлося раніше. Зрозуміло, це наближає українське мовне означення до російського — де цілковито нівелюється відмінність: «Книга повествований, лирических новелл «Любови не оставлю»… посвяшена вечной теме — теме любви. Любви прежде всего к женщине, любви женской, любви к труду, творчеству, любви к людям».

Щоправда, маємо й інші відмінні приклади.

У відомій повісті Михайла Стельмаха «Дума про тебе» та її драматичній версії «Дума про любов» також часто бачимо хаотично розкидані по твору поняття, які принципово не різняться за змістовним контекстом. Наприклад, у фрагменті діалогу читаємо: «Яриночко, цей невіглас, навіть закладаючи міну, брехав нам про кохання і любов». Проте в його поетичних творах час від часу трапляється характерне для українського етнопсихологічного ряду сприйняття кохання, безпосередньо та органічно вмонтованого в красу довкілля. У збірці «Поміж бродами дівча йде» знаходимо такі рядки:

Або:

Заслуговує на увагу низка цікавих творів українських митців радянського періоду, які продовжують національну традицію домінанти неповторності та загадковості у зображенні й осмисленні феномену кохання. Серед таких згадаємо Ярослава Гримайла — автора глибоко почуттєвих ліричних творів, за які партійні критики звинуватили його у відході від традиції соцреалізму і неадекватності висвітлення ролі комсомолу. У «Формулі кохання» (1964 р.) він пише: «А якби була формула справжнього кохання, який би вона мала вигляд?…Відданість матері плюс ласкавість сестри, плюс щирість друга, плюс звабність любимої, плюс мрія про все найдорожче. Оце вже дорівнює справжньому коханню!».

У повісті «Христя Шовкунова», описуючи почуття героїв, Ярослав Гримайло продовжує традицію розрізнення поняття кохання як ключового в інтимному світі українства: «Кохання не в тому коротко плинному вибухові шаленої пристрасті, - говорить головний герой повісті, - що здатна на якусь мить затьмарити розум. Ні, це щось інше. В ньому джерело крилатої мрії, глибокої пошани, безкорисливої відданості…».

Показовою щодо збереження традиційності у висвітленні інтимного світу українця є спадщина Олеся Гончара. Твори його напрочуд піднесено відтворюють внутрішній світ героїв. У багатьох випадках натрапляємо на вирази, що можуть служити короткими семантично-філософськими означеннями сенсу та ролі кохання. Зокрема, в «Соборі» читаємо: «Свобода й кохання — два несучі крила поезії! Все інше тільки оздоба»6К; чи «Доки