Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун
О 14:30, коли хлопці ще продовжували готуватись у своєму елінгу, стартували перші перегони дня у класі чотиривесельних човнів із рульовим. Швейцарський екіпаж рано вискочив у лідери, але незабаром його обігнав німецький човен. Коли човни почали наближатись до фінішної лінії, американські хлопці почули наростаючий рев натовпу зовні, який почав скандувати: «Дойчланд! Дойчланд! Дойчланд!» Звук перейшов у крещендо, коли Німеччина проковзнула фініш, на цілих 8 секунд випередивши швейцарців. Потім до наспіву «Пісні Німеччини» приєдналися десятки тисяч голосів. Згодом ще глибший, гортанний рев піднявся із натовпу, скандуючи: «Зіг хайль! Зіг хайль! Зіг хайль!»
Адольф Гітлер прибув на регату, супроводжуваний великим почтом нацистських чиновників. У темному мундирі і дощовику на весь зріст, він постояв кілька хвилин, тиснучи руку президентові Міжнародної федерації академічного веслування, італійському швейцарцю Ріко Фіороні. Обидва посміхались і жваво перемовлялись. Потім Гітлер попрямував угору сходами до широкого балкона перед елінгом «Хаус Вест», зайняв своє почесне місце, дивлячись зверху на натовп і Лангер-Зее та тримаючи праву руку вгору. Свита розташувалася по обидва боки від нього. Глядачі і міжнародна преса побачили, що він привіз із собою майже всю еліту нацистської ієрархії. Справа від нього стояв Йозеф Геббельс. Натовп і далі гримів: «Зіг хайль!», поки, нарешті, Гітлер не опустив руку, і перегони продовжились.
Натовп незабаром отримав досить можливостей учиняти ще більше галасу. Того дня заплив за запливом німецькі веслярі штурмували маршрут перегонів попереду своїх конкурентів, вигравши золоті медалі в перших п’яти категоріях. Щоразу нацистський прапор піднімався перед «Хаус Вестом» наприкінці запливу, і щоразу натовп співав «Німеччина понад усе» дедалі голосніше. На балконі Геббельс, одягнений у світлий тренч і фетровий капелюх, театрально, майже як блазень, аплодував, коли кожен німецький човен перетинав фінішну лінію. Герман Герінг, у темному мундирі і дощовику, як і Гітлер, нахилявся і вдаряв по коліну з кожною перемогою Німеччини, а потім повертався і посміхався до Гітлера. Той, дивлячись у бінокль, просто з ентузіазмом кивав головою щоразу, коли німецький човен перетинав фініш першим. До 17:30 дощ ущух, і небо посвітлішало. Юрба була в нестямі від радості. Виглядало на те, що Німеччина, незважаючи на всі супротивні очікування, отримає абсолютну перемогу того дня.
У шостих перегонах у класі парних двійок німецький човен лідирував на всій дистанції до заключних 250 метрів, але британська пара Джек Бересфорд і Дік Саусвуд улаштували приголомшливе ралі й перемогли з відривом майже у 6 секунд. Уперше за весь день дивна тиша запанувала над курсом регати в Грюнау. В елінгу, востаннє перевіряючи такелаж на «Husky Clipper», Джордж Покок на мить зупинився і зрозумів із раптовою гордістю, що за старою звичкою стоїть, виструнчившись, і слухає «Боже, бережи короля».
Із наближенням останньої і найпрестижнішої спортивної події дня — перегонів у класі восьмивесельних човнів, натовп знову почав здіймати галас. Це була веслувальна категорія, перемогою у якій нації хизувалися більше, ніж у всіх інших, — максимальне випробування на здатність молодих людей веслувати разом, найбільший прояв сили, грації і звитяги на воді.
Незадовго до 18:00 Дон Х’юм підвівся з масажного столу, де відпочивав, і приєднався до решти хлопців, коли вони підняли «Husky Clipper» на плечі й легким кроком понесли його вниз до води. Німецькі й італійські екіпажі вже сиділи у своїх човнах. Італійці були одягнені в шовкову блакитну форму і хвацько пов’язали білі бандани на голови в піратському стилі. Німці красувалися в білих шортах і яскравих білих майках, прикрашених чорним орлом і свастикою. Американські хлопці одягнули розрізнені спортивні шорти і потріпані старі тренувальні майки. Вони не бажали, щоб їхні новенькі форми забруднились.
Боббі Мок запхав щасливий капелюх Тома Боллеса під своє місце на кормі човна. Біля самого берега німецький військово-морський офіцер стояв на носі катера. Його рука витягнулась у нацистському вітанні у бік Гітлера. Хлопці ненадовго зібрались довкола Ульбріксона, який востаннє пройшовся по деталях плану перегонів. Потім вони залізли в човен, сіли та закріпили ноги в упорах, відштовхнулись від причалу й почали гребти по озеру до стартової лінії. Ульбріксон, Покок і Роял Брогем, стискаючи в руках біноклі, пробилися крізь натовп і піднялися на балкон одного з елінгів поблизу фінішу. Усі вони мали похмурий вираз обличчя. Хоча їхні хлопці були прекрасними веслярами, вони розуміли, що їхні шанси взяти золото були дуже примарні, а то й нульові — тільки не на шостій доріжці і не з Доном Х’юмом, що виглядав як мрець.
У Сіетлі то був ранній ранок. Протягом багатьох днів універмаги, магазини електроприладів, магазин фортепіано Шермана Клея, ба навіть ювелірний магазин «Вайсфілд і Голдберг» вели прибутковий бізнес, продаючи нові радіошафи «Філко 61Ф спеціалізована олімпійська». Незважаючи на цінник 49.95 долара, жителі Сіетла розхапували їх, як гарячі пиріжки. Кожен приймач продавався в комплекті з короткохвильовим тюнером і спеціальною «антеною високої ефективності» для забезпечення чіткого прийому як стандартних радіотрансляцій на «Ен-Бі-Сі», так і короткохвильових передач різними мовами прямо з Берліна. Тепер, коли наближався старт перегонів у класі вісімок, торгові представники довозили останні кілька радіоприймачів, замовлених попереднього вечора, у будинки Сіетла і налаштовували їх.
У майже готовому будинку Гаррі Ранца на озері Вашингтон не було грошей на таку примху як нове міжнародне радіо, але чоловік вважав, що приймач попередньої серії «Філко», який він купив ще у квітні для перегонів у Каліфорнії, потягне
