Проби - Мішель Монтень
Поступаючись державцям у всьому, що стосується честі і слави, утверджують і зміцнюють також їхні вади і пороки не тільки простим схваленням, а й наслідуванням. Кожен із почту Олександрового намагався тримати, подібно до нього, голову схиленою набік. А підлабузники Діонисія в його присутності натикалися один на одного, штовхали і перекидали все, що попадало їм під ноги, аби показати, нібито вони так само короткозорі, як він. Іноді рекомендацією і засобом підійти під ласку служила кила. Я спостерігав, як люди з лестощів зображали глухоту, а Плутарх розповідає, що у властителя, що зненавидів дружину, двораки розлучалися зі своїми малжонками, хоча й любили їх. Ба більше, іноді в моду входили розпуста і всяка розбещеність, а також віроломство, кощунство, жорстокість, а також схизма, а також забобони, безвір'я, розніженість і ще гірші пороки, як такі маються. Можна навести приклад куди пагубніший, ніж той, що явили підлабузники Мітридата, які давали своєму владиці, всіляко різати і припалювати свої члени, я маю на увазі тих, хто дозволяє калічити собі душу. Орган куди шляхетніший і ніжніший.
Але, аби кінчити тим самим, з чого я почав, наведу ще дещо. Коли цезар Адріан сперечався з філософом Фаворитом про значення деяких слів, той дуже скоро з ним у всьому згодився. Друзі його обурилися з цього приводу, але він відповів: «Смієтеся ви наді мною абощо? Як може він, начальствуючи над тридцятьма легіонами, не бути ученішим за мене?» Август писав епіграми на Азинія Полліона: «А я, — сказав Полліон, — мовчатиму. Необачно писати про того, хто може приписати мені податися на заслання». І обидва вони мали рацію. Бо Діонисій не в стані був зрівнятися у мистецтві поезії з Філоксеном і в красномовстві з Платоном, одного засудив до робіт у кар'єрі, а другого велів продати в рабство на острів Егіну.
Розділ VIII
Про мистецтво бесіди
У нашого правосуддя існує звичай обговорювати когось як приклад іншим.
Засуджувати його за те, що він провинився, було б, як мовить Платон, безглуздим, або тому, щоб він більше не робив тих самих прогріхів, або ж тому, щоб другим не кортіло робити того самого.
Коли людину вішають, її цим не виправиш, але інші на цьому прикладі виправляються. Так само чиню і я. Заблуди мої іноді властиві самій природі моїй і невиправні. Але як люди достойні являють собою всім іншим приклад для наслідування, так і я виявлю певну послугу, показавши, що треба уникати.
«Глянь, — додав, — як ославився Альбія син; а до чого
Бай докотивсь! Непогана наука для тих, що марнують
Батьківський спадок!»
Горацій, Сатири, І, 4, 109
Пер. Андрія Содомори
Виставивши напоказ і засудивши свої власні вади, я навчу когось опасатися їх. За властивістю моєї натури, на мій погляд найціннішою, я схильний радше винуватити себе, ніж підносити. Ось чому я постійно повертаюся до цього і зупиняюся на цьому. Але, розповідаючи про себе все, чинив на шкоду собі: самообвинуваченням своїм охоче вірять, самопохвалам — ніколи.
Є, може, й інші люди, як от я, які корисний урок здобувають скоріше з речей негарних, ніж із прикладів, гідних наслідування, і скоріше відгетькуючись від чогось, ніж слідуючи чомусь. Цей рід науки мав на увазі Катон Старший, коли говорив, що мудрець більшому навчиться від шаленця, ніж шаленець від мудреця, а також згаданий Павсанієм стародавній лірик, у якого у звичаї було змушувати своїх учнів прислухуватися до гри замешканого напроти музики, бо на його прикладі училися вони уникати незграйності і фальші. Огида до жорстокості потягне мене по шляху милосердя куди далі, ніж удалося б будь-якому зразку м'якосердя. Добрий конюший не так уміло навчить мене добре сидіти в сідлі, як судовик чи моряк-венецієць верхи на коні. А щоб пильнувати чистоти мови, неправильну річ мені слухати корисніше, ніж правильну. Безглузде поводження дурня повсякчас служить мені попередженням і порадою. Те, що викликає обурення, більше хвилює і будоражить, ніж те, що подобається. Нашому часу куди притаманніше виправляти людей поганими прикладами, неладом більше, ніж доладністю, протилежному більше, ніж подібному. Не бачачи довкола гарних прикладів, я користуюся поганими, бо їх хоч греблю гати. Спостерігаючи людей докучних, я намагався бути тим приємнішим, спостерігаючи слабких, виховував у собі більшу твердість і у різких учився бути якомога коротше. Проте тієї самої міри, ніж вони, я досягнути не міг.
Найплодючіша і найприродніша вправа нашого ума — по-моєму, бесіда. Із всіх видів життєвої діяльності вона для мене найприємніша. Ось чому, якби мене присилували негайно зробити вибір, я, мабуть, волів би скоріше втратити зір, ніж слух і дар мови. Атенці, а слідом за ними і римляни надавали у своїх академіях високе значення цьому мистецтву. В наш час італійці зберігали в ньому певні навички на велику для себе вигоду, якщо порівняти їхню здатність судження з нашою. Навчаючись чогось по книжках, рухаєшся вперед повільно, слабо, без усякого запалу; живе ж слово і вчить і муштрує. Якщо я веду бесіду з людиною сильної душі, сміливим суперником, вона нападає на мене з усіх сторін, коле і справа і зліва, її уява розпалює мене. Дух змагання, поривання до перемоги, бойовий запал тягне мене вперед і підносить над самим собою. Цілковита згода — властивість для бесіди вельми нудна.
Оскільки розум наш зміцнюється спілкуванням з умами сильними і ясними, годі і уявити собі, як багато він втрачає, як спошлюється в щоденному зіткненні і спілкуванні з умами ницими і ущербними. Це найзгубніша зараза. З досвіду свого я знаю, чого це варте. Я люблю бесіду і спір, але лиш з небагатьма і в тісному колі. Бо виставлятися напоказ сильним світу, козиряти своїм умом і красномовством я вважаю справою, не гідною порядної людини.
Глупота — властивість згубна, але нездатність переносити її, терзаючись роздратуванням, як це зі мною трапляється, — теж недуга не менш докучна, ніж глупота, і я готовий визнати за собою цей недолік.
У бесіду і суперечку я вступаю з великою легкістю й охотою, тим
