Під прицілом італійської мафії - Еліс Кларк
Чомусь перед приходом цього молодого італійця я трохи нервую. Аля завжди була мʼякою і доброю, що як вона почне жаліти його і вони зблизяться? Ми тільки-тільки почали бути разом…
— Щось сталося, Стасе? — Аля торкається моєї руки і зазирає в очі. — Ти якийсь засмучений…
— Трохи переживаю через це заняття, — відповідаю я напівправдою.
— Боїшся, що вчитель виявиться недостатньо досвідченим?
"Краще б так воно і було. Недосвідчений, дурний, і головне — несимпатичний", — думаю я про себе, але розумію, що це якісь неправильні думки.
— Та ні, просто я не люблю вчитись, — ляпаю перше, що приходить в голову.
— Ну, нам же необхідно контактувати з місцевими людьми, тож доведеться трохи вийти з зони комфорту, — вона усміхається. — Все буде добре, ось побачиш…
— Сподіваюсь, — я усміхаюсь і саме в цей момент ми чуємо, що у хвіртку дзвонять. — Вже прийшов…
Не встигаю я піти на вулицю як бачу у вікно, що йому вже відкрив Ден.
Високий, засмаглий, накачаний… Віку Алі. Чорт, ще й усміхається в усі тридцять два…
Ден разом із своїм сином підходять до дверей, я їм відчиняю і впускаю обох всередину.
— Добрий день, Алю, Стасе, — каже хлопець, продовжуючи усміхатись. — Мене звуть Тоні.
Мені він вже не подобається, хоч нічого поганого він і не зробив…
— Привіт, Тоні, — Аля простягає йому руку ніби для рукостискання але хлопець раптом підносить її до губ і цілує.
— Дуже приємно познайомитися, — каже він їй, а мене, здається, взагалі не помічає.
— Ми будемо займатись всі разом, — говорю я до нього. — Не окремо.
— Немає проблем, — він безтурботно усміхається. — Можемо почати вже зараз…
***
Заняття, на диво, проходить більш-менш нормально. Я навіть щось розумію і вже можу говорити деякі нові фрази. Але ці його погляди та усмішки до Алі мене страшенно бісять.
З іншого боку, він не зробив нічого такого… Ну вони всі імпульсивні, руки цілують, обіймаються, це нормально.
Зараз він піде і все буде добре.
Але після закінчення заняття Аля несподівано говорить до Тоні:
— Може, повечеряєте з нами? Заодно ми зможемо на практиці опанувати ті вислови, що стосуються етикету за столом….
— Це просто прекрасна ідея, белла!
— Що ще за "белла"? Навіть імʼя Алі не запамʼятав? — я все ж не стримуюсь і підколюю цього "репетитора".
— "Белла" — це красуня, — все так само невимушеним тоном каже Тоні.
— Гарно звучить, — усміхається Аля. — Взагалі італійська дуже милозвучна.
— Так і є! — енергійно каже цей придурок. — Дякую за запрошення, я залюбки поїм із вами!
Я закочую очі і схрещую руки на грудях. Швидше б він вже звалив…
***
Коли Тоні нарешті покидає будинок, я аж зітхаю з полегшенням і Аля, здається, це помічає.
— Тобі він не сподобався? — запитує вона.
— Не те щоб… Він нормально і зрозуміло викладав, але, здається, він задивлявся на тебе, — все ж зізнаюсь я.
— Ти просто ревнуєш… Але це нормально, повір, він мені зовсім нецікавий, як чоловік, — вона обіймає мене і зазирає в очі. — Всі мої думки все одно лише про тебе.
Я обіймаю її за талію і злегка розслабляюсь:
— Просто ти така класна, не дивно, що він задивлявся… Але я радий, дуже радий, що ти обрала мене, Алю.
— Мені не дуже подобаються ці італійці, вони трохи галасливі і безцеремонні… Тобто якщо десь поспілкуватися годину чи дві, то це навіть весело, але я не уявляю, як вони в сім’ї постійно спілкуються на таких емоціях… В мене б голова заболіла, — усміхається Аля. — Все-таки в нас дещо інший менталітет…
— Так, погоджуюсь, — киваю я, ще трохи збадьорившись, все ж, я був радий, що Алі він не сподобався. — Які в нас плани на вечір? Може, хочеш кудись сходити чи зʼїздити?
— Енні сказала, що сьогодні увечері на пляжі буде вечірка, може з’їздимо подивимось?
— Можна, — я усміхаюсь і подаюсь вперед, чмокаючи її в губи. — І який там дрескод?
— Купальники певно, — каже вона. — Але я не ризикну, не хочу, щоб на мене витріщалися. Одягну якусь сукню.
— Ну, вода зараз ввечері тепла, то може там і купаються, — відповідаю я замислено. — Можеш під сукню вдягнути купальник, то може пропливемось трохи, якщо на вечірці буде не надто весело.
— Так і зроблю, — киває вона. — Ввечері, мабуть, чудово плавати. Але якщо знайдемо таке місце, де не буде дуже людно.
— Добре, — я усміхаюсь. — Тоді так і зробимо. Підемо під самий початок? Якщо так, то вже треба збиратись.
— Так, — вона дивиться на годинник. — Я швиденько. Хвилин десять — і буду готова…
