Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
Люди просто були щасливі — ось як це можна окреслити; вони знову відкрили для себе поняття щастя.
ганс воллмен
Думка, сама лише думка про те, що хтось…
роджер бевінс ііі
Звідти, з тієї іншої місцини…
ганс воллмен
Що хтось з тієї іншої місцини зволить…
роджер бевінс ііі
Торкання — ось що, властиво, було незвично.
преподобний еверлі томас
У тому, що люди з тієї попередньої місцини сюди приходили, нічого незвичного якраз не було.
ганс воллмен
Ой, та вони частенько тут з’являлися.
преподобний еверлі томас
З усіма тими своїми сигарами, вінками, сльозами, жалобним крепом, важкими екіпажами, чорними кіньми, які били копитами у землю перед брамою.
роджер бевінс ііі
А ще зі своїми чутками, відчуттям незручності, перешіптуванням про речі, які взагалі жоднісіньким чином нас не стосуються.
преподобний еверлі томас
Зі своєю теплою плоттю, парою з рота, вологими очима, тісною спідньою білизною.
роджер бевінс ііі
Зі своїми жахливими лопатами, які вони кидали абияк під нашими деревами.
преподобний еверлі томас
Але торкатися… Мій Боже!
ганс воллмен
Не те щоб вони ніколи до нас не торкалися.
роджер бевінс ііі
Ну, гаразд, часом таки торкаються, згоден. Коли запаковують до хвороб-короба.
ганс воллмен
Одягають, як самі собі хочуть. Зашивають, підмальовують, якщо треба.
роджер бевінс ііі
Але коли ми вже такі, як їм хочеться, не торкаються до нас більше ніколи.
ганс воллмен
А Рейвенден?
преподобний еверлі томас
Так, Рейвендена торкалися.
роджер бевінс ііі
Але то таке торкання…
ганс воллмен
Еге ж, кому таке торкання потрібне.
преподобний еверлі томас
У нього протікав дах кам’яниці, і хвороб-короб зіпсувався.
роджер бевінс ііі
То його витягнули на світ Божий, відкинули віко.
преподобний еверлі томас
Була осінь, і бідолаху зовсім засипало листям. А він же ще той гордун. Банкір. Розповідав, що мав власний будинок у…
ганс воллмен
Його виволокли з короба і — гуп! — перекинули у новий. Тоді ще запитали жартома, чи він, бува, не забився, і якщо таки забився, то, може, скаргу бажає подати? І потім курили та курили, а сердешний Рейвенден (напівусередині, напівназовні, та ще й голова звісилася під геть незручним кутом) тим часом знай благав їх кволим голосом зробити йому ласку і покласти у не такій непристойній…
преподобний еверлі томас
То таке торкання…
роджер бевінс ііі
Звісно, нікому не потрібне.
ганс воллмен
Але це… це було щось зовсім інше.
роджер бевінс ііі
Тримати на руках, засидітися так довго, шепотіти просто на вухо такі добрі слова? Мій Боже! Мій Боже!
преподобний еверлі томас
Торкатися одного з нас, до того ж з такою любов’ю, так ласкаво, наче то хтось ще…
роджер бевінс ііі
Здоровий.
ганс воллмен
Ніби то хтось ще вартий любові та поваги?
Це неабияк нас підбадьорило. І дало нам надію.
преподобний еверлі томас
Либонь, ми все ж не аж такі не гідні любові, як убили собі в голову.
роджер бевінс ііі
XXV
Будь ласка, зрозумійте нас правильно. Ми були матерями і батьками. Багато років були чоловіками, вельми важливими особами, і першого дня, коли щойно тут опинялися, нас супроводжували цілі натовпи, такі великі й печальні, що, прагнучи не проґавити жодного слова з уст промовців, зносили всі огорожі, і потім просто полагодити їх було вже годі, доводилося ставити нові. Були молодими дружинами, які потрапили сюди під час пологів і зазнавали тоді такого нестерпного болю, що геть позбувалися природної для нас ніжності й лагідності, дружинами, які залишали своїх чоловіків такими закоханими, такими вимученими жахіттям тих останніх хвилин (адже їм видавалося, ніби ми зникаємо у тій моторошній чорній дірі розпанахані страшним болем, аж самі не свої), що знову полюбити вони не могли вже ніколи. Були кремезними чоловіками, спокійними і вдоволеними, які ще в ранній юності збагнули, що нічим особливим не відзначаються, і тоді ж радісно (а водночас і трохи збентежено, ніби беручи на себе нелегкий тягар) знайшли собі у житті нову мету: гаразд, якщо вже нам не судилося стати винятковими, то чому б не бути просто корисними? І багатіли, і повнилися добром, а тому були спроможні добро чинити: заклавши руки у кишені, посміхатися й оглядати світ, який нам щастило отак на ходу, проходячи мимо, зробити бодай на дещицю кращим (справити посаг он тій убогій дівчині, потай оплатити навчання он тому хлопчині). Були привітними, дотепними слугами, до яких поступово неабияк прив’язувалися господарі, бо ж у важливі, сповнені сенсу дні ми завжди знаходили влучне слівце, щоб їх підбадьорити. Були бабусями, терплячими і відвертими, хранительками деяких темних таємниць; бабусями, які вже завдяки своєму вмінню без осуду вислухати дарували мовчазне прощення — і відкривали шлях сонцю. До чого я, власне, веду: ми мали якесь значення, якусь вагу. Нас любили. Ми були не самотні, заблукані, дивакуваті, а мудрі — кожен по-своєму. Наш відхід викликав біль. Люди, які нас любили, сиділи тоді на ліжку, обхопивши руками голову, або спиралися обличчям просто на стіл і тяжко заводили, ніби дикі звірі. Нас любили, повторюю, а коли згадували, навіть через багато років, то, потішені бодай на мить цими споминами, всміхалися.
преподобний еверлі томас
А проте…
роджер бевінс ііі
А проте ніхто ніколи не приходив сюди, щоб так-от узяти когось із нас на руки та ще й промовляти при цьому такі-от ніжні слова.
ганс воллмен
Ніколи.
роджер бевінс ііі
XXVI
Невдовзі навколо білої кам’яниці зібралося вже ціле море таких, як ми.
преподобний еверлі томас
І те море ринуло вперед та напосіло на хлопця, бо прагнуло подробиць: які почуття проймали його у тих обіймах? А правда, що той відвідувач обіцяв прийти ще? Він подав якусь надію на те, що теперішній стан хлопця можна змінити? І якщо це так, то чи можна поширити цю надію на нас усіх?
роджер бевінс ііі
Чого ми хотіли? Як на мене, насамперед нам хотілося, щоб хлопець нас побачив. Хотілося отримати його благословення. Хотілося знати, що ця явно підвладна якимсь чарам істота думає про ті чи інші причини, які спонукали нас тут залишатися.
ганс воллмен
Правду кажучи, серед
