Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Петро взяв ще раз у руку лук i вибрав стрiлу.
- Я вам, товаришi, ще щось кращого покажу! Ось - глядiть! - ворона летить! - Вiн прицiлився, - ворона впала нежива в огородi. Мiж спудеями повстав великий рух. Всi бiгли по вбиту ворону, мало що її не розiрвали.
Та в ту хвилю надбiгло кiлька хлопцiв вiд входу i крикнули:
- Тихо, його милiсть iде!
Мiж хлопцями наче маком посiяв. Всi замовкли. Князь прийшов до огорода в товариствi ректора. Сюди заходив вiн iнколи, як школа вже була в русi. Нiхто не мiг вгадати, яка тому причина. Хлопцi пiдступили i з пошаною цiлували його одежу.
- Чого ви такi веселi? - князь побачив вбиту ворону, в якiй стирчала стрiла. - Хто її вбив? - питає
- Оцей новик! - закричали всi, показуючи на Петра. - На лету поцiлив!
Князь поглянув ласкаво на Петра, що стояв червоний, мов рожа, наче винуватець який.
- А оце в турка поцiлив три рази, - каже другий,- з кожного разу сказав наперед, де цiлити буде.
Князь пiдступив до огорожi i взяв стрiлу, - вона вбилася дуже твердо в дошку.
- Якби, небоже, так живого поцiлив, то не жити би йому бiльше.
Князь був у незвичайно добрiм i веселiм настрої, що в нього задля тих нещасть, якi його дiм навiдували, траплялося дуже рiдко.
- Ти в чiм мистець, молодий шляхтичу? - питає князь, звертаючися до Марка.
- Вiн мистець до шаблi, - закричали всi.
- Ану, давайте шаблi, - каже весело князь. Принесли шаблi, а князь каже: - Бери, хлопче, шаблю, помiряємося.
Марко стояв як на гранi. Шаблю брав несмiло в руки.
- Бери, не соромся, це лицарське дiло. Марко ще бiльше збентежився, взяв шаблю, нiби складався. Всi визирали в напруженнi, що з того вийде, але Марко поклав шаблю пiд ноги князя i каже:
- Я не смiю. - Вiн став плакати.
Князь був тим вдоволений.
- Гарно, синку, що ти вмiєш пошанувати i вiк мiй, i стан, хай тебе бог благословить.
- Чи екзамен пiшов добре? - питав князь ректора.
- Дуже добре! Я навiть чудуюся, як могли вони стiльки знання набратися в малiй церковнiй школi.
- Видно, що вчителiв має добрих. Ми про ту школу будемо пам'ятати.
Князь поговорив ще з ректором про потреби школи i вiдiйшов.
Хлопцiв уже нiяка забава не бралася. Ректор, вiдвiвши князя, завернув до огорода. I вiн був дуже радий, бо, користаючи з доброго настрою князя, дiстав обiцянку, що князь спровадить до Острога вчителя прямо з Грецiї, до науки грецької мови.
Ректор позволив бурсакам вийти до мiста на цiлу годину, розумiється, пiд наглядом даскалiв та дияконiв.
Нiколи хлопцiв самих не пускали, бо не можна було дiждатися їх повороту. Їх забирали до своїх домiв мiщани i сито їх угощали. Крiм того, їх обдаровували всякими "снiдами", що вистало б на цiлий тиждень. Тепер завели таке, що кожний мусив сказати, до чиєї хати йде. Бувало й так, що пiд недiлю заходили мiщане до ректора i випрошували собi по двоє-троє хлопцiв до себе. Острозькi мiщане величалися своєю школою i дуже любили хлопцiв. Це дiялося навпаки iншим бурсам, наприклад, в Києвi, де бурсаки дуже людям пакостили i тягли з возiв, що попало. За то звали їх курохватами i дуже їх боялися. В Острозi бурсак не потребував красти, лазити по чужих садах по овочi, бо всього йому давали добрячi мiщане з доброї волi.
Петро з Марком зайшли вiдразу до Плескача, де їх гарно угостили. Плескачам, як їм розповiли про ту честь, яка їх сьогоднi стрiнула, здавалося, що i на них кинуло промiннями вiд княжого сонця.
Плескач говорив:
- Як йно, хлопцi, будете себе добре вести, зайдете дуже вгору. Щасливий той, на кiм княже око спочине. Тiльки одне вам говорю: поки не скiнчите науки, не важтеся покидати школи, не дайте заманити себе до нiякої сваволi, я так на ухо вам скажу. Не дайте заманитися Наливайковi. Вiн добрий козак i лицар, князь його любить, але вiн уже не одного бурсака пiдмовив втекти на Запорожжя, пам'ятайте. Про те я ще поговорю з його братами.
- Хiба ж його брати тут живуть?
- Авжеж. Старший є протопопом при Онуфрiївськiй церквi в Острозi. Це отець Дем'ян Наливайко, дуже ревний в благочестi. Це сповiдник князя. Велика це честь. Говорять, що сам патрiарх новгородський, який тут у князя гостював, довiв це дiло до ладу. Велика то при князю особа. Це запам'ятайте собi, хлопцi. А другий - це тутешнiй мiщанин, кушнiр. Йому теж добре живеться.
Стара Плескачиха наклала школярам повнi кишенi пряникiв, медiвникiв, яблук та груш, коли вiдходили.
В бурсi гомонiло, мов в улiю. Хлопцi мiняли мiж собою те, що поприносили з города. При вечерi нiхто не хотiв їсти.
На другий день при'йшлось зараз зрана розстатися з домашнiми капотами, їм поприносили бурсацькi жупани i казали перевдягтися. Всi бурсаки одягались однаково.
Степан забавився в Острозi цiлий тиждень. За той час навiдав обi церкви в го- родi, Благовiщенську i Онуфрiївську, оглянув базари, накупив гостинцiв для рiднi.
В недiлю довелось йому бути в замковiй церквi на обiднi. Такої величавої вiдправи вiн ще не бачив. Але-бо й церква тут неабияка. Усюди - золота, аж за очi хапає. Княжий хор спiвав, мов ангельський. Князь сидiв у своїй позолочуванiй будцi, мов у сповiдальницi. Коли виходив iз церкви, попи його супроводжували спiвами, а народ кланявся, аж до землi припадав.
Як прийшов час вiд'їзду, Жмайло пiшов на замок поклонитися князевi. Князь прийняв його дуже ласкаво, обiцяв хлопцями заопiкуватися, дав мiшечок з дукатами на Самбiрську школу. Старого Грицька казав поздоровити i передати йому золотий хрестик, посвячений царгородським патрiархом.
Степан Жмайло попрощав хлопцiв, всунув у руку ще одного дукача даскаловi. Плескач не хотiв узяти вiд нього грошей за те, що його i наймита годував цiлий тиждень. Степан виїхав з Острога дуже вдоволений.
IV
Острозька школа, або, як її декуди називали i свої, i чужi, "академiя", була в той час славна на всю Україну. Її заснував князь Василь-Костянтин як противагу єзуїтським лiцеям, у котрих вчили польського i латини. В протиставленнi до того, князь назвав свою школу словено-грецькою. Та в тiм часi без
