Навколо світу за вісімдесят днів - Жюль Верн
Що й казати, Паспарту дивився на цікаві церемонії, наче мала дитина, широко роззявивши рота. Все це було для нього дивовижею, все вражало його слух і зір.
На його нещастя, цікавість затягла Паспарту далі, ніж треба; це могло завадити Філеасові Фоґґу продовжити його подорож.
Удосталь надивившись на парсів, Паспарту попрямував до вокзалу; дорогою йому трапилася неймовірної краси пагода Малабар-Ґілл, і йому спало на думку оглянути її зсередини.
Він не знав двох речей: по-перше, входити в деякі індуські пагоди християнам категорично заборонено і, по-друге, правовірні можуть увійти туди, лише залишивши своє взуття біля порога. Слід зазначити, що із суто політичних міркувань англійський уряд змушує до найменших дрібниць поважати вірування індусів і суворо карає всякого, хто ображає їхні релігійні почуття.
Паспарту ввійшов у пагоду, навіть не підозрюючи, що чинить злочин: просто він, як турист, хотів помилуватися внутрішньою оздобою Малабар-Ґілла, ошатними прикрасами храму, виконаними у стилі брамінської архітектури. Аж ось його нагло повалили на священні плити підлоги. Три жерці з лютим вогнем в очах накинулися на Паспарту. Зірвавши з нього черевики і шкарпетки, вони з дикими криками взялися щосили гамселити його.
Сильний і спритний француз миттю підхопився. Ударом кулака й копняком він збив із ніг двох супротивників, які заплуталися у своїх довгих одежах, стрімко вибіг із пагоди й невдовзі відірвався від третього переслідувача, що гнався за ним, нацьковуючи при цьому юрбу.
За п’ять хвилин до восьмої, всього лише за кілька митей до відправлення поїзда, з непокритою головою, босоніж і без покупок, які він розгубив дорогою, Паспарту прибіг на вокзал.
Фікс був уже на пероні. Простеживши містера Фоґґа до вокзалу, він зрозумів, що цей шахрай збирається від’їхати з Бомбея. Фікс одразу вирішив супроводжувати його до Калькутти і, якщо знадобиться, далі. Паспарту не бачив Фікса, що тримався осторонь, але той почув, як француз коротко розповів містерові Фоґґу про свої пригоди.
— Сподіваюся, з вами цього більше не трапиться, — спокійно мовив Філеас Фоґґ, займаючи місце в одному з вагонів потяга.
Бідолашний молодик, зніяковілий, босий, мовчки поплентався за своїм хазяїном.
Фікс уже збирався увійти в сусідній вагон, як раптом його осяяла ще одна думка.
— Ні! — сказав він собі. — Я залишуся тут… Злочин скоєно на індійській території… Молодчик тепер у моїх руках!
Цієї ж миті паротяг видав пронизливий свист і зник у нічній пітьмі.
Розділ одинадцятий,
у якому Філеас Фоґґ за нечуваною ціною купує тварину для поїздки верхи
Поїзд від’їхав точно за графіком. Серед його пасажирів було кілька офіцерів, цивільних чиновників і торговців опіумом та індиго, яких справи спонукали відвідати східну частину країни.
Паспарту їхав в одному купе зі своїм хазяїном. Навпроти них розмістився третій пасажир.
Це був бригадний генерал, сер Френсіс Кромарті, один із партнерів містера Фоґґа у плаванні з Суеца в Бомбей; тепер він прямував до своєї військової частини, що розташовувалася на околиці Бенареса.
Сера Френсіса Кромарті, високого блондина років п’ятдесяти, який відзначився під час останнього повстання сипаїв, цілком справедливо можна вважати місцевим жителем. Він із юності жив в Індії, лише зрідка відвідуючи рідні місця. Генерал охоче розповів би багато цікавого про звичаї, історію й державний устрій Індії, якби Філеаса Фоґґа це цікавило. Але наш джентльмен ні про що не розпитував. Він не подорожував — він усе докладно занотовував. То було вагоме тіло, що пролітало довколаземною орбітою, дотримуючись законів точної механіки. У цю хвилину містер Фоґґ саме підраховував кількість годин, що спливли з часу його від’їзду з Лондона, і, звісно, став би потирати від задоволення руки, якби такий марний рух був властивий його натурі.
Сер Френсіс Кромарті встиг зауважити у своєму попутникові великого оригінала, хоча мав змогу спостерігати за ним хіба під час картярської гри і пауз між роберами. Він запитував себе, чи доступні душі Філеаса Фоґґа краса природи й високі почуття, чи має він щирі прагнення і чи б’ється людське серце під цією холодною оболонкою? Для нього все це поки що було загадкою. Жоден із оригіналів, яких бригадний генерал зустрічав у своєму житті, не був подібний до містера Фоґґа — цього витвору точних наук!
Філеас Фоґґ не приховував від сера Френсіса Кромарті мети своєї навколосвітньої подорожі й умов, за яких було укладено парі. Бригадний генерал сприйняв цей заклад лише як дивацтво, без жодної доцільності, якою розумна людина має керуватись у всіх своїх вчинках. Витівка цього чудного джентльмена не могла принести аніякої користі ні йому, ні ближнім.
Через годину після від’їзду з Бомбея потяг, пройшовши по мосту, перетнув острів Солсетт і в’їхав на материк. Минувши станцію Кальян, він праворуч залишив залізничну гілку, що через Кандаллах і Пуну веде на південний схід Індії, і незабаром досяг станції Павелл. Проїхавши цей пункт, він попрямував до Західних Ґат — розгалуженого гірського хребта з базальтовими ґрунтами; найвищі вершини цих гір укриті густим лісом.
Час від часу сер Френсіс Кромарті й Філеас Фоґґ перекидалися словом. Укотре намагаючись відновити бесіду, бригадний генерал сказав:
— А кілька років тому, містере Фоґґ, у цьому місці довелося б, імовірно, затриматися, і це порушило б ваш маршрут.
— Чого б це, сер Френсіс?
— Бо колія обривалася біля підніжжя цих гір і далі доводилося продовжувати шлях у паланкіні або верхи до станції Кандаллах, що на протилежному схилі.
— Така затримка анітрохи не порушила б моїх планів, — відповів містер Фоґґ. — Я передбачав можливість певних перешкод.
— До речі, містере Фоґґ, — помітив бригадний генерал, — ви ризикували потрапити в доволі кепську історію через пригоди цього парубійка.
Паспарту, закутавши ноги в дорожню ковдру, міцно спав, і гадки не маючи, що йдеться про його особу.
— Англійський уряд надзвичайно суворо й цілком справедливо карає такі правопорушення, що ображають релігійні вірування індусів, — провадив генерал, — і якби вашого слугу впіймали…
— Що ж, якби його піймали, сер Френсіс, — відповів містер Фоґґ, — то неодмінно покарали б і він повернувся б на батьківщину. Тож я не розумію, як це могло б мене затримати!
На цьому бесіда урвалася. За ніч поїзд перетнув хребет Західних Ґат, прибув у Насік і вранці 21 жовтня досягнув рівнини в області Кхандейш. Серед добре оброблених полів виднілися невеликі селища,
