Спартак - Рафаелло Джованьолі

Тим часом до Рима дійшли звістки про поразку обох консулів і розгром претора Цізальпінської Галлії, і це викликало страшенний переполох. Незабаром, коли долетіла новина про намір гладіаторів іти на Рим, населення й Сенат охопив ще більший жах.

Коміції для обрання консулів на наступний рік іще не збирались, і після поразки консулів Лентула та Геллія дуже зменшилась кількість кандидатів, які домагалися обрання на цю високу посаду. Проте саме пі поразки запалили Гая Анфідія Ореста бажанням просити консульства. Він твердив, що не винен за поразку біля Фунді, яку потерпіло від Спартака його невелике військо. Адже консули, маючи шістдесят тисяч бійців, теж зазнали розгрому, і тому невдачі консулів під Камеріном та Нурсією виправдують його, Ореста, невдачу, бо, мовляв, поразка під Фунді була для римлян менш шкідливою, ніж під Камеріном і Нурсією.

Ці доводи були трохи дивні і не зовсім розумні, бо те, що він завдав меншої шкоди, ніж інші воєначальники, аж ніяк не доводило доблесті самого Анфідія Ореста. Але в Римі про цю війну з гладіаторами склалася така безнадійна думка, що доводи Анфідія Ореста здавалися правильними, та й кандидатів на консульство було настільки обмаль, що на ці високі пости на наступний рік більшістю голосів були обрані не хто інший, як Анфідій Орест і Публій Корнелій Лентул Сура.

А Спартак у цей час не міг продовжувати свого походу на Рим через сваволю і неслухняність тих самих легіонів, які так галасливо вимагали цього походу. Тому він майже на місяць затримався в Аріміні. Відмовившись од командування, він на багато днів замкнувся у своєму наметі, не поступаючись ні перед якими проханнями. І ось одного дня перед преторієм зібралося все військо і на колінах, голосно засуджуючи свої вчинки, прохало просити його і цим примусило Спартака вийти з намету.

Тоді усі побачили, який він став блідий. Душевні муки відбилися на його благородному обличчі. Вигляд у нього був змарнілий, знесилений, очі почервонілі від безсонних ночей.

При його появі гладіатори загомоніли ще голосніше, почулися слова відданості й любові до нього, слова каяття.

Він зробив знак, що хоче говорити. Запала глибока тиша, і він заговорив суворо й зворушливо. Різко, гірко докоряв він легіонам, які через ганебну поведінку перестали бути людьми, обернулися на найпідліших розбишак. Він знову заявив, що залишиться непохитним у своїй відмові йти з ними далі, якщо вони не дадуть йому повного і необмеженого права суворо покарати підбурювачів грабіжництва.

Легіони одностайно згодилися з цією вимогою. Спартак знову прийняв командування гладіаторським військом і почав найсуворішими заходами відроджувати в гладіаторах згаслі почуття обов'язку, запроваджувати найсуворішу дисципліну.

Він засудив до страти найдикішого серед командирів легіонів — нумідійця Орціла, який заплямував себе мерзенним злочином у Бертінорі. Перед строєм усіх легіонів Спартак наказав нумідійцям розп'ясти його на хресті. З його наказу гладіатори відшмагали лозинами і вигнали з табору ще двох командирів легіонів — галла Арвінія та самніта Гая Ганніка і розп'яли на хрестах понад двісті гладіаторів, які проявили особливе звірство під час грабунків.

Після цього Спартак розформував усі легіони і перебудував їх не за національностями, а навпаки, кожну маніпулу, кожну когорту утворив з відповідної кількості воїнів різного походження. Віднині кожна маніпула, що складалася з ста двадцяти чоловік, мала сорок галлів, тридцять фракійців, двадцять самнітів, десять іллірійців, десять греків і десять африканців.

Усі ці легіони Спартак об'єднав у три корпуси: перший, що складався з шести легіонів, віддав під команду Крікса; другим, куди входили сьомий, восьмий, дев'ятий і десятий легіони, став командувати Гранік; третій корпус був утворений зрешти чотирьох легіонів на чолі з Арторіксом. Начальником восьмитисячної кінноти залишився Мамілій.

Але незабаром Спартак побачив, що необхідно як слід згуртувати нові легіони, перш ніж іти на Рим. Для цього він, вийшовши з Аріміна, невеликими переходами вирушив через Арецій до Умбрії, щоб дати воїнам оцінити один одного і потоваришувати, а також звикнути до нових командирів.

Нарешті і до Рима докотилися звістки про грабіжництво гладіаторів на землях сеннонів, надміру перебільшені поголосом, ненавистю до гладіаторів і загальним острахом. Переполох, розгубленість стали ще більші, і народні трибуни почали привселюдно на Форумі кричати, що настав час подбати про порятунок батьківщини від небезпеки.

Зібрався Сенат. Одні жалкували, що через нездатність посланих у цей похід полководців отці-сенатори змушені сушити собі голови над цим, спершу сміховинним заколотом, який тепер обернувся на страшну війну, на тяжку загрозу навіть для самого Рима. Інші галасували, що слід підняти проти гладіаторів усі сили імперії.

Сенат зважив, що розгромлені Спартаком обидва нинішні консули уже надміру себе знеславили, що з двох обраних на наступний рік один теж зазнав поразки від повсталих, а на другого, мало призвичаєного до війни, покладатися нічого. І тому ухвалив особливим декретом справу цієї війни доручити не консулам, а досвідченому полководцеві, якому дати сильне військо й необмежені права.

Було також вирішено, що похід проти Спартака буде доручено новому преторові Сіцілії, якого саме в ці дні мали обрати. к

Почувши про таке вирішення Сенату, кандидати на посаду претора Сіцілії враз усі відступилися, бо злякалися тяжкої війни. День виборів був не за горами, а всі розгубились, і ніхто не зважувався бути обраним.

Друзі Юлія Цезаря підбивали його стати воєначальником цього походу, обіцяли йому домогтися від Сенату й народу війська з восьми легіонів. Вони доводили йому, що з сорока тисячами легіонерів, з двадцятьма — двадцятьма двома тисячами легкоозброєних і з кіннотою союзників він легко переможе гладіаторів.

Цезареві справді не давали спокою тріумф і перемоги Помпея, але він не схотів братися за цю справу. Хоч ця війна була не менш звитяжною, ніж перемоги над Маріаном

Доміцієм і африканським царем Ярбою, за які Помпея вшанували тріумфом, але переможця гладіаторів не відзначили б не те що тріумфом, а навіть оплесками. Адже римська гордість не дозволяла удостоювати презренних гладіаторів честі бути визнаними за справжнього противника.

— Нехай мені доручать вести війну, але тільки таку, яка зробить переможця тріумфатором і приведе до консульства.