Гілея - Микола Якович Зарудний
Лєра побігла у ванну. Рибаков увійшов з букетиком квітів, подав Марті.
— Дякую. Я люблю троянди... Але ви краще подаруйте ці квіти Лєрі...
— Все передбачено, — Рибаков показав другий букетик. — Вам не було сумно?
— Ні, вранці до мене прийшла Лєра. Хороша вона...
— Артистка, — загадково всміхнувся Рибаков, а потім серйозно, — хороша...
— А ви з нею... дружите тому, що вона артистка?
— Марто, — нахилився Рибаков, — я вам відкрию секрет... Тільки, прошу вас, не видайте мене... Лєра... ніяка не артистка... Вона працює на пошті, посилки приймає... Живе на Холодній горі в тіснющій комунальній квартирі і...
— Батько в неї водопровідник, — докінчила Марта.
— Правильно! Розказала вам Лєра?
— А звідки ж ви дізналися?
— Цілком випадково. Купив мамі й сестрам подарунки на Восьме березня, приходжу на пошту біля театру оперети... Дивлюсь — у віконечку Лєра, сургучеві печатки ліпить на ящиках... Я тоді звідти і... вже не показуюсь на ту пошту... Хай трохи поспіває...
— Ви хороший хлопець, капітане, — сказала Марта.
З ванни випливла Лєра, жестом королеви привітала капітана й посміхнулася посмішкою Кармен з першої дії.
— Я трохи стомилася, капітане... Така складна партія...
Рибаков співчутливо похитав головою:
— Лєро, ти справді дуже втомлюєшся, в майбутньому треба міняти професію... Значить, план такий, дівчата: обідаємо, йдемо в парк, а вранці зустрічаємо Сергія. Хто за? Одноголосно.
...Сергій здалеку помітив Марту і помахав їй рукою.
— Біжи! — підштовхнула Лєра, і Марта побігла по бетонових плитах аеродрому, потім уповільнила крок і... зупинилася...
Сергій хотів обняти її, але вона, попереджаючи, простягнула йому букетик.
— Та не соромся ти, — голосно розсміявся Сергій і поцілував Марту. — Я такий радий, що ти приїхала!
— Куди поїдемо, Сергію? — спитав Рибаков, привітавшись з Кортуновим.
— До мене, в частину.
— Але мої речі в готелі, — нагадала Марта.
— А в мене в другу... зміну лекції, — сказала Лєра.
— Тоді відвезіть нас в готель, Петре, а потім Лєру, — вирішив Сергій.
Марта, поки Сергій голився в ванні, принесла з буфету сніданок і тепер чекала на нього. Зараз він увійде, і їй треба буде відповісти на його запитання. Що вона скаже йому?.
Але Сергій нічого не питав. Вони поснідали, розповідаючи одне одному новини, а потім Сергій подзвонив, щоб прислали машину.
— Збирайся, Марто.
— К-куди?
— Як куди? Чи ти не до мене приїхала? — Сергій здивовано подивився на Марту. — Завтра з тобою розпишемось і... нах Дойчланд...
— Як розпишемось?
— Підемо до нашого районного загсу — і все. Я вже домовився, коли отримав твою телеграму.
— Але я... я не збираюся заміж...
— Марто, не будь дівчиськом, — пригорнув її до себе. — Ми повинні розписатися, бо інакше тебе зі мною до Німеччини не пустять.
— До якої Німеччини?
— Мене посилають в нашу групу військ.
— Я не поїду, Сергію.
— Поїдемо! — Сергій сприйняв це як жарт і дівоче кокетство. Він обняв Марту за плечі, заглянув у вічі. — Ми з тобою так заживемо, моя маленька!
Зайшов солдат і доповів, що машина чекає. Кортунов, мабуть, змінив свій план, бо поїхали вони з Мартою не в частину, а по магазинах.
— Треба тобі дещо купити, Марто.
— У мене все є, — відмовилася вона.
Сергій не звернув уваги на це. У відділі жіночого одягу він щось сказав продавцеві, той зміряв Марту з ніг до голови і почав викладати на прилавок пальта, плаття, якісь кофти.
— Вибирай, Марто, — сказав Сергій.
— Не треба, Сергію. — Але продавець уже приміряв, розхвалював.
— Цей фасон і колір вам до лиця. Берете це плаття?.. А це?
— Усе беремо, запакуйте, — попросив Сергій.
Марта байдуже спостерігала за цією сценою, повторюючи своє: «Мені не треба». Та Сергій і слухати не хотів.
— Зрештою, я можу зробити тобі подарунок?
У готелі Сергій розгорнув пакунки.
— Ти хоч подивися, — жартуючи, кидав Марті плаття. — Подобається? Та що з тобою? Ось приміряй оце.
Марта підібрала з підлоги плаття і кофти, поклала на ліжко.
— Все буде добре, Марто, — Сергій міцно обняв дівчину. — Чого ти така? Ні, не вирвешся! Ні... Я стільки чекав на цю зустріч...
— Відпусти, Сергію, чуєш? — Марта пручалася, в його міцних руках. — Відпус...
Вона й незчулася, як опинилася на ліжку. Сергій нахилився над нею, шепочучи якісь слова. Мідний блискучий гудзик кітеля вп’явся в її груди. Марта сповзла на підлогу і нічого не бачила, крім мідного гудзика...
— Не чіпай! — крикнула Марта, і Сергій злякано відсахнувся.
Марта, обсмикнувши спідницю, відбігла до вікна.
Сергій якось роблено засміявся:
— Чого ти така, Марто?.. Ми ж будемо з тобою... Я... ну, ти не ображайся...
— Не підходь!
— Досить тобі! — Сергій ступив крок до неї.
В одну мить Марта, взявшись за раму, опинилася на підвіконні:
— Якщо зачепиш — стрибну з вікна.
Горіли Мартині очі, роздувалися тонкі ніздрі. Сергій зрозумів, що вона не
