Українська література » Сучасна проза » Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо

Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо

Читаємо онлайн Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо
молодшому колезі хід процедури й процес лікування.

— У цьому шприці є певна доза інсуліну, — сказав він поважним, діловим тоном. — Його вживають діабетики для зменшення рівня глюкози в крові. Коли ж ця доза набагато більша від нормальної, різке зменшення глюкози викликає кому.

Він легенько постукав по шприцові, щоб вийшло повітря, а тоді встромив Зедці у вену на нозі.

— Це й має зараз статися. Вона увійде в стан штучної коми. Не лякайтеся, якщо очі її затьмаряться, і вона вас не бачитиме, поки діють медикаменти.

— Це жахливий, нелюдський метод, — обурилася Вероніка. — Люди борються, щоб вийти з коми, а не потрапити в неї!

— Люди борються за життя, а не кінчають його самогубством, — відповів санітар, та Вероніка зігнорувала цей закид. — А в стані коми організм відпочиває; всі його функції гальмуються, й знімається будь-яка напруга.

Говорячи, він продовжував вводити рідину, й очі Зедки ставали дедалі невиразніші.

— Не хвилюйся, — заспокоювала Зедку Вероніка. — Ти цілком нормальна; історія про короля, що ти мені розповіла…

— Не марнуйте слів. Вона вже вас не чує.

Жінка, яка ще кілька хвилин тому була цілком свідомою й повною життя, тепер бездумно втупилася кудись у простір, у кутику її рота шумувала слина.

— Що ви їй зробили? — крикнула санітарові Вероніка.

— Виконав свою роботу.

Вероніка почала гукати до Зедки, кричати, погрожувати, що звернеться до поліції, до преси, до організацій із захисту людських прав.

— Не верещіть. Хоч ви й у психлікарні, але мусите дотримуватися дисципліни.

Зрозуміла, що цей чоловік не жартує, і їй стало страшно. Проте не мала що втрачати, тому крику не припиняла.


Зі свого місця Зедка бачила палату й ліжка — всі порожні, крім того, до якого прив’язали її тіло й біля якого стояла нажахана дівчина. Дівчина не знала, що жінка на ліжку жива, що всі її біологічні функції діють цілком справно, тільки душа її літає, мало не під стелю, у стані глибокого вмиротворення.

* * *

Зедка здійснювала астральну подорож, що в час її першого зіткнення з інсуліновим шоком стало для неї несподіванкою. Нікому вона про це не сказала: адже тут її мали вилікувати від депресії, і видужавши, вона сподівалася назавжди покинути це місце.

Якби вона стала розповідати про те, як виходить із власного тіла, її б визнали ще ненормальнішою, ніж перед прибуттям до Віллету. Проте, повернувшись назад у своє тіло, відразу перечитала все, пов’язане з цими двома речами: інсуліновим шоком і дивовижним відчуттям лету в просторі.

Про методику лікування комою було написано не так уже й багато. Вперше її застосували десь близько 1930 року, але пізніше заборонили в психіатричних лікарнях, аби не завдати пацієнтам непоправної шкоди. Під час одного такого лікувального сеансу вона відвідала в астральній формі кабінет доктора Іґора саме тоді, коли він обговорював цю тему з одним із власників лікарні. «Це ж незаконно!», — говорив доктор Іґор. «Ну так, зате швидко й дешево! — відказав його співрозмовник. — Та й узагалі, кого тут обходять права божевільних? Ніхто не скаржитиметься!»

Попри все, деякі лікарі й надалі вважали це найкращим методом для лікування депресії. Зедка роздобула все, що тільки було написано про інсуліновий шок, особливо розповіді пацієнтів, які випробували його дію на собі. Йшлося завжди про одне: жахіття, неймовірне жахіття; жоден з них не пережив чогось такого, як вона.

Зробила висновок — і цілком слушний, — що між інсуліном і відчуттям, ніби її свідомість покидає тіло, немає жодного зв’язку. Якраз навпаки, ця методика лікування виявляла тенденцію до зниження розумових здібностей пацієнта.


Зедка почала цікавитись життям душі, перечитала кілька книжок з окультизму, і ось одного дня натрапила на літературу, в якій описувалося саме те, що діялося з нею: це називалося «астральними подорожами», й через це перейшли багато людей. Одні просто розказували про свої враження, тоді як інші виробили техніку, за допомогою якої все це досягалося. Зедка тепер уже досконало володіла цією технікою й користалася нею щоночі для подорожей за власним бажанням.

Описи цих переживань і видінь мінялися, але всі вони мали певні спільні риси: дивний, дратівливий шум, який передував відокремленню тіла від духа, а вслід за цим шок, раптова втрата свідомості й урешті-решт спокій та радість від лету в повітрі, коли дух і тіло сполучені сріблистою ниткою, ниткою, що може розтягуватися просто-таки безмежно, хоча й існували легенди (книжні, звісно) про те, як люди помирали, коли ненароком уривалася ця срібна павутинка.

Її досвід, одначе, свідчив, що вона може відлітати так далеко, як їй хочеться, і нитка ніколи не рвалася. Але загалом книжки були вельми корисними, бо вчили, як досягати чимраз більшого в астральних мандрах. Скажімо, вона навчилася, що, коли хочеш кудись перенестися, треба лишень уявно зосередитися на цій точці простору, в якій волієш опинитися. На відміну від літаків — які вилітають з одного місця і, щоб досягти іншого, мусять пролетіти певну відстань, — астральні подорожі здійснюються крізь загадкові тунелі. Ви уявляєте себе в певному місці, влітаєте на шаленій швидкості у відповідний тунель, і ось ви вже там.

Завдяки книжкам вона також позбулася страху перед істотами, котрі населяють простір. Нині в палаті не було нікого. Тоді як першого разу, коли вона покинула тіло, там було безліч людей, яких потішав її розгублений вигляд.

Спочатку вона думала, що то небіжчики, привиди, які мешкають у лікарні. Пізніше, завдяки книжкам і власному досвідові збагнула, що, хоч серед них блукали й деякі безтілесні духи, то були такі самі живі люди, як і вона, котрі або оволоділи технікою виходу з тіла, або навіть не усвідомлювали, що з ними відбувається, бо поки їхні душі вільно літали в просторі, самі вони мирно спали в якійсь зовсім іншій частині світу.

Сьогодні, знаючи, що це її остання подорож під дією інсуліну, — бо щойно побувала в кабінеті доктора Іґора й підслухала, що він має намір її виписати, — вона вирішила не покидати межі Віллету. Залишивши позаду лікарняну

Відгуки про книгу Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: