Українська література » Сучасна проза » Діти - Галина Василівна Москалець

Діти - Галина Василівна Москалець

Читаємо онлайн Діти - Галина Василівна Москалець
class="book">— Ми ні собак, ні котів не тримаємо. В Мартусі алергія до псячого запаху. Та я придумав сценарій. Вже можна знімати, але чую, що чогось бракує. Символу якогось, ну, щоб заінтригував. Слона чи там крокодила, звісно, не дістанеш… А в сусідів пудель бігав. Максик. Білий, правда. Ну, я взявся його приручати. Ковбаскою раз-другий погодував. З сусідами домовився. Ті й раді, що хоч пес їхній в кіно потрапить. Перефарбували ми Максика. Чорний колір — аристократично, та по дорозі пес і сам міг забруднитись. Хто б його тоді купав… Отак і зняли.

Всі засміялись.

— А зараз, любе товариство, прошу на каву і на те, що до кави!

Гості одразу пожвавішали, заворушились.

— Майстре, — озвався з кутка Юра, — а чому нас тринадцять? Хотів би я знати, хто серед нас Іуда. Я вже, напевно, Христос. Жінка так вранці й сказала: «Та тебе як з хреста зняли, алкоголіку проклятий!»

— О Юрцю, якби ти ще до всього був праведний… — шпигнула Зося.

— А я праведний! За квартиру завжди вчасно плачу. Ну а твій Зеньо, напевно, Іуда. Дивиться на мене такими очима, що роздер би і з’їв. Як ти можеш жити з таким ревнивим чоловіком?

— Так, як ти з сварливою жінкою! — відрубав Зеник. Філька закотив очі під лоба.

— Не юродствуйте во Христі, браття і сестри! Духовна їжа не замінить матеріальної. Хоч я, правда, на духовній купив машину і поставив дачу… Воістину, книга — світло життя!

— Хочете анекдот? — спитав Вадик. — Питає вчителька на уроці дітей, ким їхні батьки працюють. Один каже: «Мій тато апельсини продає». Другий: «А мій в ресторані офіціантом». А третій: «А мій — інженер». Діти стали з нього сміятися, а вчителька: «Як вам не соромно! У товариша горе, а ви смієтеся!..»

Марта з Ірою внесли каву й тістечка. Господар витяг з бара дві пляшки коньяку.

Вони випили. Господар витер губи:

— А знаєте, що я ще одну картину буду знімати? Тепер уже сюжетну. Приснився мені той сюжет, хоч прокидайся і записуй… Ви тільки послухайте! Ніч, море. Танцмайданчик. Двоє тікають з танців. Обоє юні, як Стелла і Левко, але, правда, невинні.

— Гм, гм, — кашлянув багатозначно Юра.

— Боб, я ображусь! Я невинна, як ягня.

Коли стих сміх, Боб запитав:

— Ну, то як ви думаєте, чого вони втекли?

— А це всім ясно!

— Ні, Зосю, не ясно. Почалася третя світова війна. Ті двоє тікають у протиатомний бункер. Дівчина відчула всім єством, що буде війна. Хлопець нічого не знає. І от за ними зачиняються двері…

— Боб, побійся бога! — зойкнула Стелла. — Чи не збираєшся ти знімати ніч кохання? Можеш мені не пропонувати ролі. Я не така розбещена, як ти гадаєш!

— Вони залишаються самі, і тепер у дівчини одна турбота, щоб хлопець не піднявся вгору і не побачив крізь ілюмінатор мертвої пустелі. Вона його розважає всілякими способами. Але хлопець передчуває щось лихе. І тоді дівчина йде на рішучий крок. Вона читає йому «Ромео і Джульєтту» Шекспіра. І поступово втягує його в гру. І ось фінальна сцена. Джульєтта лежить у труні, а Ромео замість того, щоб випити отруту, раптом біжить по сходах й бачить знищений дотла світ. Це його настільки вражає, що він, не тямлячи себе, розбиває скло ілюмінатора, і вони обоє гинуть від радіації. Все!

— Сильно! — прицмокнув Вадик. — Тобі, Бобе, з твоїм талантом у Голлівуді сидіти…

— Я патріот, — скромно сказав Боб.

Остап, котрого досі ніхто не чув, хіхікнув у кулак.

— Бобцю, дай мені цю роль! Я балдію від Шекспіра! — заблагала Стелла. Очі її палали.

Боб скривився.

— Це тобі, Стеллочко, не танці, а кіно.

— Заспокойся, Стелло, — сказав Юра. — Боб ніякого фільму не буде знімати. Він хоче купити трактор, щоб возити на базар яблука зі своєї дачі.

— Давайте не будемо сваритись! — обірвав його Боб. — Вип’ємо по одній, Данику, ти чого мовчиш цілий вечір? За тобою тост!

15.

Фари освітлювали лише шматок асфальту попереду, а навкруги була темінь. Коли чоловікові доводилось проїжджати якесь село, він всією Душею заздрив людям, у котрих, може, не було автомобіля, зате вони мали дах над головою і світло у вікні. Кожна мандрівка кінчається тугою за теплою кімнатою з білою постіллю.

Чоловік звернув з дороги, побачивши перед собою табличку з написом «Об’їзд». Тепер уже їхав не по асфальті, а по грунтовій дорозі. Машину так кидало і трясло, що він ледве не відкусив собі язика. З усіх боків була темінь, і він не міг уже вернутись

Відгуки про книгу Діти - Галина Василівна Москалець (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: