Українська література » Сучасна проза » Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич

Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич

Читаємо онлайн Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич
цілком іншого поводження Довбуша з сім'єю пана Карпінського. Хтось там буркнув навіть про якісь коншахти з опришками, але його зразу офукнули — занадто високо стояла репутація пана Андрія в повіті.

Шляхта кричала, ґвалтувала. Проекти, один одного дивніші, сипалися як із мішка, виникали щохвилини й щохвилини ж гасли, мов іскри на повітрі.

— Панове! Стривайте!.. Всі наші проекти ні до чого, бо опришків уже тут нема. Вони, очевидно, будуть так налітати несподівано, вихоплювати, кого їм подобається, а кого подобається — будуть зоставляти… гм… Вся біда в тому, що ми не знаємо, в які періоди вони соблаговолять нас навіщати. Воістину — не вісте ні дня, ні часу, в онь же Довбуш при'ідет.

— Взагалі не думаю, щоби ми самотужки могли учинити щось солідне. Тут потрібна поміч держави.

— Треба послати військо в гори, щоб воно впень винищило опришків.

— Гетьманові коронному довести до відома. Він і єдино він міг би щось тут ізробити.

— Се ж його край. Він навіть повинен.

Рада в раду, і на тім стало, що треба повідомити пана гетьмана коронного, показати йому, що робиться, скласти реєстра всім нападам Довбуша на шляхетські двори, особливо замаркувати вбивство і спалення Злотніцького — словом, нарисувати картину шляхетських нещасть так, аби зворушити серце гетьмана.

На делегатів вибрано умисно приятелів покійного Злотніцького — пана ротмістра Фількевича й старосту козинського — Михайла Ястшембського, щоб вони з приятельства яскравіше описали подію.

Делегати поїхали.

І вони, і шляхта, що їх посилала, були певні, що варт їм, делегатам, появитися перед ясновельможним паном, як він, не маючи нічого ліпшого до чиніння, обома руками почне працювати на користь справи підгірської шляхти.

Вони не знали, делегати, що в Швеції влада партії «шапок» давно вже впала, а верх узяла партія «капелюхів» — войовнича французька, яка зразу ж привела до ратифікації шведсько–французького союзу. Вони не знали, депутати, що тоді ж і Ночп пішов… Душею тайної комісії при шведському парламенті став майор, що ходив ще на Україну воювати й попав у московський полон під Полтавою. Його зараз же направлено було до Босфору, аби заключити альянс із султаном. По дорозі заїхав… до Польщі й балакав з Потоцьким про спільний напад на Росію.

Пан гетьман коронний — то була маленька фігурка, але з великими претензіями. Лобом був він неширокий, але та обставина, що він міг уважати себе найбагатшим паном в усій Речі Посполитій — ця обставина робила його дуже розумним. Весь вік він вертівся в колі високої політики, але розумівся на ній не дуже, і часто попадав в оплакане становище — як ось і тепер.

Побалакавши з шведом, Потоцький і собі направив посла до Стамбула. Ним був подстолій литовський пан Гуровський, довірена особа. Пан Гуровський мав обіцяти, що Потоцький зв'яже в Польщі конфедерацію і вдарить на Росію, аби лише Порта запевнила диверсію в п'ятдесят тисяч татарів.

Великий візир — ним був тоді Магомет–паша — неначе згоджувався. Пан гетьман зрадів і почав збирати шляхту на конференцію, а війська стягати на Поділля. А щоб приспати короля, вислав йому вірнопідданчого листа.

Наївний то був крок. Похоже на страусове ховання голови в пісок. Август — а хоч, ліпше сказати, ті, хто при нім, — відразу розгадали маневр, і від імені короля було вистилізовано до пана гетьмана уїдливого листа:

«Нам відомі, — писав король, — усі ваші коншахти, як рівно й те, що ви стягаєте війська під Пйотровин та Сулеїв, як рівно й те, що ви готовите конфедерацію. Знає вже Польща нещасливі наслідки всіх отих конфедерацій, за котрі й досі мститься Бог, а чесні люди терплять всякі обиди».

А підканцлер Малаховський і собі вислав листа, пишучи між іншим, що він «не вірить, аби ясновельможний пан гетьман фундувався на протекції інших монархів, але все ж подає до рефлексії, що чужі монархи, виробивши свій інтерес, забувають звичайно про всяких своїх колишніх прихильників, а панові гетьманові в Польщі жити і вмирати треба…»

А Потоцький тим часом працював. На випадок повалення короля треба було мати другого в запасі. Нав'язалися зносини з неудачником екс–королем Станіславом Лещинським, що сидів оце на еміграції в Люневілі (на правах зятя короля Франції) і чекав, чи не обернеться як–небудь колесо фортуни й чи не надумаються панове поляки знову обрати королем пана Лещинського.

А тут, до речі, пропозиція пана гетьмана. Екс–король з радістю ухопився обома руками. А партія Потоцьких раділа, бо була певна, що за винесення на трон Лещинського здобуде повну поміч Франції. Стільки надій — і нічому тому не судилося здійснитися.

Франція використала всю ту суєту для своїх белградських трактатів, посла вбито в Сілезії при поверненні назад і папери його забрано (се Мюнхен постарався — вислав спеціальних наємних убивць). Папери… виявили всі коншахти Потоцького — і вийшов один величезний скандал.

Але королівська власть настільки була… сильною, що нічим не могла укарати не лише гетьмана, а й зв'язаних із ним конфедератів. Навпаки. Усім їм добре було заплачено, аби вони скоріше ліквідували справу: примас Шембек узяв понад три тисячі дукатів, пан гетьман великий литовський Вишневецький задовольнився вісьмастами і т. д.

— Та що! Сама дружина пана гетьмана коронного пані Потоцька дістала тисячу триста дукатів, а її матінка, маршалкова, велика коронна пані Мнішекова — тисячу п'ятсот…

XXIX

Результат весь був той, що Август побачив, як то легко зіпхнути його з польського трону… Цей раз, правда, не удалося, то, може, вдасться на наступний.

Треба було щось робити — і Август почав оглядатися за більш твердою короною. Міг рахувати на дві: чеську — бо був найближчим чоловічим кандидатом, або цісарську, австрійську. Але…

Але ще Леопольд І

Відгуки про книгу Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: