Морок, у якому тону - Ксандер Демір

Давид

Ми не довго ще сиділи всі разом, якби нам не хотілось, але вже не ті часи для довгих таких посиденьок. У сім’ї Йилдиз мала дитина, тому невдовзі вони вирушили додому, залишаючи мене і Дашу на одинці. Не знаю, чи це був їх маленький план, чи то справді так випадково вийшло. Але навіть цій хитрій витівці я був неймовірно радий.

-Ти з кимось залишила Сашку, що захотіла ще трохи залишитись? – спеціально сів навпроти дівчини після того, як пішли наші друзі. Весь час вона сиділа поруч, і мені не дуже зручно було спостерігати за її реакцію, мімікою, та просто милуватись нею.

-Сьогодні перший день у нових офіціантів, хочу дізнатись, як пройшла їх перша зміна. – вона посміхнулась і легенько зачепила намисто на своїй шиї. –А з Сашею зараз Мія. Вранці вони йдуть до кінотеатру, тому я і запропонувала залишитись їй у нас, одразу ж.

Цікаво, що ж все ж таки сталось у неї і у Сергія, якщо це ж все ж таки його дитина. Чому вони розійшлись?

-Як там Мія, до речі? Скільки це їй? – почав згадувати. Коли останній раз її бачив, здається їй навіть десяти не було.

-Якби сказала Мія у дитинстві, їй п’ятнадцять з половиною.

-Вже п’ятнадцять? – відкрив рота. –Боже, я відчуваю себе старим.

-Ти і так вже не молодий. Тридцять один рік – це серйозно. – Даша розсміялась і відпила ще трохи вина. До речі, це була вже друга пляшка, яку спеціально замовив я, як тільки пішли Йилдизи. Добре, що Малишева це не помітила, або удала. Як я і казав раніше, вино п’ють тільки з особливими людьми. І я страшенно хотів поговорити  саме з нею, наодинці. А вино – це добрий повід.

-Якби це сказала Мія, то мені лише тридцять один з половиною. – поправив колишню і також розсміявся. Як же я за цим сумував..

-Таак, але все одно, нічого не змінює. Старий. – пильно почала стежити за моєю реакцією. Здається, вино дає про себе знати?

-Для тебе я був старий навіть, коли мені було двадцять чотири. Якщо ти молодша за мене на три роки, це не далеко, знаєш. – я хитро посміхнувся і склав руки перед собою. Мені подобається її пильний погляд на мені і те, як «не помітно» вона закусує губу, дивлячись прямо мені в очі. –Тобі дуже личать твої кудрі, лапуля.

-Дякую, папочка.

Вона взамін хитро посміхнулась і сіла зручніше. Ох же і лисиця.. . Її погляд ще більше зводив мене з розуму і ще трохи і втрачу свій контроль. І все через неї.

-Мені здалось, чи ти фліртуєш до мене? – я ближче підсів до неї, схиляючись руками на стіл.

-Тобі здалось, Йилмаз. – знову непомітно доторкнулась до шиї, трохи червоніючи.

-Можливо, але твої рухи кажуть мені про інше, Дар’я Миколаївна Йилмаз.

Дівчина також підсіла до мене ближче і навіть не була в шоці від моїх слів.

-Я могла стати Йилмаз, Давид Рустамович, але на жаль, чи на щастя, ви самі винні, що це не сталось. – вона розвела руки в сторони і піднялась. –Прошу вибачити мені, але мені час йти до персоналу і їхати додому. Син вже зачекався.

-Ти тікаєш від розмови. – я також піднявся і стряхнув свої штани темно коричневого кольору. –Чому ти думаєш, що саме я тебе кинув?

-У тебе є інша думка шодо цього? – вона повернулась до мене, але ми не розрахували відстань між нами, тому вона мало не вперлась мені в груди.

-Маю. – зробив невеликий крок назад. –І можу поспорити з тобою, стосовно цього.

-Знаєш.. – провела рукою мені по сорочці. Від такого маленького руху, моє тіло знову закипіло.. – Можливо раніше я тебе і вислухала б, але зараз мені байдуже.

-Тобі байдуже на свої почуття? – скрикнув я, коли вона мало не відійшла вже від мене до бару.

-Бувайте, Давид. І не забудьте, що Саша чекає Вас завтра.

Даша ледь помітно кивнула і пішла, залишаючи мене на одинці зі своїми тупими думками. Чому вона впевнена в тому, що саме я її кинув, якщо це навпаки?