Переродження - Мартін Андерсен Нексе

Мартін Андерсен-Нексе

Переродження

Вона ненавиділа чоловіків, і то найщирішою, найсправедливішою зненавистю в світі, бо її відштовхнуто. Спершу ненавиділа тільки одного чоловіка, але на грішній нашій землі завше одне тягне за собою інше, тож поступово її почуття поширилося на весь чоловічий рід. З часом, як вона та однолітки її входили в роки і підростало нове покоління, воно теж перебирало на себе її зненависть, але й старші не мали підстави почувати себе скривдженими, — всім від неї доволі перепадало.

Кохання часом буває однобічне, але зненависть — тільки взаємна. Хлопчаки інстинктивно її не любили, мовби знали, що прийде і їхня черга, як вони підростуть, тож наперед домагалися того, що їм мало належати. Жінки цуралися її задля своїх чоловіків і синів, а дівчата, бачивши її, боялися, щоб і їх не спіткала така доля. Так одного чудового дня вона переконалася, що ворогує з цілим містечком.

Тоді вона завела собі собаку.

— Натурально! — казали чоловіки.

— Зрозуміло! — вторували їм жінки і, пересміхаючись, кивали головами, як вона йшла повз них із своєю Перлиною.

Ох, вона повидирала б їм очі, тим покидькам, тій мерзоті! Нема на них потопу, нема страшного суду? нема… Та ще й, крім того, називали її дівкою, коли вона приступала до рибалок купити свіжої риби, наче в її батька не було вітрильника з саджавкою і він не тримав їх усіх у кишені. Може, обуритись? Ні, дякую, їй і так усе це сидить уже в печінках!

Я вам не дівка! — з притиском заявила вона одного разу; та рибалки позирнули на неї так двозначно, так гидко, ще й переморгнулися, плюгавці!

Вона вже не годна була витримувати такого життя. Тупою ножакою шматувала їй серце зненависть, себто любов, що обернулася на лиху потвору, палила й нищила її, — вона стала тонка та довга, груди їй спласли, ніс загострився, а шкіра навколо нього почервоніла — чиста тобі стара дівка.

Збагнувши до кінця, що ворогує з цілим містечком, вона вжахнулася, бо відчувала, що то була війна всіх проти одної й одної проти всіх. Відштовхнене кохання додало їй снаги, і вона кинулась у бій. То була війна лихим поглядом і лихим словом, війна передражнюванням, спершу прихована, а потім відверта. Хлопчаки тарабанили їй у двері і, як було вітряно, вкидали в димар, каміння, аж сажа з груби розліталася по всій кімнаті; молодики місячної ночі співали їй під вікнами серенади, награючи собі на гармонії. А одного ранку перед вікном її спальні хтось повісив опудало бузька, що тримав у дзьобі немовля.

Остання витівка була їй особливо дошкульна, бо вразила в найболючіше місце — жадобу материнства, почуття, що попри всі лютощі завше ятрило їй серце. Вона була вже не дитина й добре знала, що не бузько приносить дітей, і саме це її засмучувало. Чому воно справді не так? Тоді кожна стара дівка мала б принаймні хоч дитину.

Вона просто гинула за дітьми і, бачивши, як сусідські нащадки бавляться на вулиці, ладна була помиритися з цілим світом, аби лиш мати змогу взяти на руки дитину. Та як вона наближалася до котрої, матері вихоплювали дитину їй з-під носа, мурмочучи щось про лихе око. Тоді вона замикалась у хаті й плакала, а опісля ставала ще лютіша.

Часом, як туга за дітьми знемагала її, вона зодягала свою Перлину, як немовля, клала в скриньку, немов у колиску, й колихала.

Нарешті їй довелося визнати, що боротьба надто нерівна, і вона вже ладна була б скласти зброю, якби цим могла купити собі мир. Адже вона переконалася, що за той час, як городяни отруїли все її життя й обернули його на пекло, вона їм не завдала ніякісінької шкоди, ба навіть помагала розважатися. Та до згоди не дійшло, надто велику втіху давала війна її супротивникам, тому й тривала далі.

Одного разу в житті панни Гольм настала ясна пора й додала їй нового запалу в боротьбі, бо на літо до містечка приїхала відпочивати речниця жіночої емансипації. То була невеличка стрижена вчителька з Копенгагена, що ненавиділа чоловіків ще дужче за неї і виношувала різні плани, як би скинути їх з трону. Вони з панною Гольм зазнайомились і прихилились одна до одної через свої потаємні уподобання. Копенгагенка знайшла в панні Гольм вдячний грунт своїм ідеям і змалювала їй, якої глибокої несправедливості допустилися супроти жінок і доля, й самі чоловіки. Все теперішнє суспільство грунтується на жіночій кривді, а найбільша з них полягає в тому, що жінка мусить народжувати дітей. Тому насамперед треба втовкмачувати жінкам у голову, щоб вони відмовились від цього. Нехай, мовляв, природа винайде собі інший спосіб. Вона зачарувала панну Гольм тим, що хвалила її рішучість і послідовність у зненависті до чоловіків, а та, простодушна бувши, брала її слова за великі мудрощі. Та як копенгагенка взялась обмовляти саму долю й досліджувати природу бога, вважаючи за несправедливість, що в божій трійці чоловічий рід заступає аж дві особи, а третя — більше, ніж сумнівна, то панні Гольм її товариство зробилося не таке приємне. Вона вже навіть бажала в душі, щоб та швидше поїхала, і аж відітхнула полегшено, коли вчителька врешті залишила містечко, хоч і не мала тепер жадного товариства.

Однак знайомство їхнє не минуло безслідно. Панна Гольм навчилася систематизувати свою зненависть до чоловічого роду і тепер ліпила свою відразу в поважні звинувачення, які, не мавши інших слухачів, виголошувала улюбленій Перлині.

Собачка знову стала єдиною втіхою в її смутному житті. Вона чемно вислухувала її лекції, тільки подеколи разів зо три гавкала, даючи взнаки, що цілком згодна зі своєю господинею. Перлина розуміла кожне її слово й ненавиділа всіх чоловіків так само, як і панна. Вона ніколи не пропускала нагоди вчепитися котромусь чоловікові в ногу. За це її копали черевиками, хлопчаки шпурляли в неї камінням, але вона ні разу не скаржилась на свою господиню, як її кривдили, а покірно приймала штурхани й удари. Спільна доля дедалі дужче прив’язувала їх одну до одної. Тому не було нічого дивного, що Перлина свою зненависть до чоловічого роду перенесла й на псів. Вона не зносила їх і не мала цуценят. І це сповнювало панну Гольм гордощами. Довго вона побоювалася за Перлину й пильно її пантрувала, та як собачці минуло вже п’ять років, панна Гольм заспокоїлась. Вона була твердо переконана, що Перлина засвоїла її погляди на протилежну стать, і написала про це своїй стриженій приятельці