Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко
На Україні.
Гетьман має бути інтелігентний чоловік і особисто чесний, тільки здається слабого характеру. Підлягає в усьому німецьким впливам. Якби він завів аграрну реформу, то вмить мав би за собою весь український нарід. Але аграрна реформа ані йому, ані німцям не по нутру. Гетьман має 40000 десятин; Айхгорн не багато менше також на Україні. Айхгорн жонатий з графинею Дурново, а Скоропадського жінка також Дурново.
Те, що писали про тих 25 десятин, якими мають наділити безземельних мужиків із давніх царських, монастирських і великопанських маєтків, то це тільки балаканина. Не то, що ніяких законів не провели в цій справі, але й проектів закону не видко471. За дозволом гетьмана роз’їзджають по Україні німецькі відділи та насаджують силою панів назад в їхні посілості. Те, що мужики зорали і засіяли має відтепер належати до пана. Розуміється, мужики бунтуються. Доходить до крівавих розправ; мужиків вішають, стріляють, села палять472. Розуміється, буває й таке, що німецькі відділи мужики вирізують. От наприклад в однім місті (назву забув я) вирізали мужики 4000 німців. Після цього приходить знову карна експедиція. Знову ллється кров, знову вішають людей, знову руїна. Цілі околиці винищені, а який дух панує там тепер, про це розкажу ось яку пригоду.
Дістав я наказ вислати відділ до одного села. До мене приходить пан, що в тім селі має свій маєток і просить, щоби його ввести в село під охороною відділу і рівночасно передати мені спис тих селян, яких, як головних бунтівників, треба вивішати.
— Чи ви знаєте з ким маєте діло? — питаю того пана. Спис переданий, я роздер в його очах і сказав тому панові:
— Я вам раджу до того села не йти. Охорони воєнної я вам не даю.
Прийшли ми в село. Мої Січові Стрільці розійшлися по селу. Розбалакалися з селянами. В селі настав порядок і мир. Вітали нас хлібом і сіллю, і гостили. І так скрізь, де іде по Україні відділ Січових Стрільців.
Тут треба такту, тільки такту і розуміння душі українського селянина. А мої Січові Стрільці, то чудо, як вони вміють поводитися. В розбурхані «побунтовані» околиці йдуть і нараз все стихає. Нам ще і дякують, що ми з’явилися. Усі харчі дають і плати не хотять брати. Але мої Січові Стрільці не лишень «дипломати», але і «вовки» прегарні. От в битві з більшовиками під Миколаєвом показали — хто вони і які вони…
Розуміється, що австрійська армія робить великі помилки. Головно, що не знають мови, а вже цілком не можуть приноровитися до психіки українського селянина, мають багато клопотів. Старшини, що своїми думками і соціальним становищем стоять ближче панів як мужиків дуже радо піддаються панським впливам.
Дають панам воєнну асистенцію, насаджують під її охороною панів у маєтки, арештують і вішають «бунтівників», яких імена піддають їм пани тощо.
Гетьманський уряд, видко це, йде панським шляхом.
Що в таких умовинах українських селянин, по душі добрий та щирий стає недовіряти і радше знищить, спалить усе своє збіжжя, як дасть його ненависним німцям та австріякам, тим, як він каже, прислужникам панським, то це ясне як на долоні.
Об’їзджаю раз околицю в полудневій Україні і бачу, як на двірці залізниці один австрійський ляйтнант нагайкою б’є селян. Прикликав я його до себе. Він виправдовується і каже, що інакше з цим народом поводитися не можна. Покарав я того жидка-ляйтнанта. — Це тільки малий приклад, але з нього видко, що якби вгорі, себто у гетьманського уряду, віяв інший дух, більше приятельський до українського народу, а в верхах помічників німецьких і австрійських також було більше розуміння селянської психіки мужицької і більше резерви до великопанських забаганок, то все ішло би ліпше.
Настрої між козаками. — Популярність Вільгельма. — Яка може бути гетьманська армія?В околиці, яка стоїть під моїм командуванням, ніяких заворушень нема. Нас уважає український нарід за своїх приятелів. До мене звертаються люди, не то що з моєї околиці, але і з дальших кутків України з просьбами чисто адміністративними, щоби їм помогти в їхніх клопотах.
Я їх, розуміється, відсилаю, куди воно належить до гетьманського уряду.
В сусідстві з нами стояла українська дивізія Натіїва. Це була щиро українська дивізія. Мої відділи, головно Січові Стрільці, жили з ними в дуже близьких зносинах. Просто приятельських.
Прийшов наказ від гетьмана, що ця дивізія має бути розв’язана. Розв’язали її. І розбрелись козаки по Полтавщині та Катеринославщині, і рознесли моє ім’я по широкій Україні. З того я, очевидячки не дуже радий, бо мене засипують із усіх усюдів письмами і люди приходять, щоби їм помагати в їхній біді. А чим я можу помогти?
Вийшла ще одна комедія, через яку я цими днями мушу виїхати до німецької головної квартири, щоби справу пояснити. В Полтавщині зчинили бунт 5000 селян, повстали під проводом Шевченка. Зловили їх німці. Шевченка взяли на допит до генерал штабшефа Грінера, що приділений Айхгорнові.
— Чому ви збунтувалися? — питає.
— Гетьман панську лямку тягне, — каже Шевченко. — Ми другого гетьмана хочемо.
— А якого гетьмана вам хочеться?
— Великого князя Вільгельма хочемо.
Вийшла хрія473. Гетьман звернувся до австрійського міністерства закордонних справ, щоб мене взяли з України, а до німецького цісаря пішов рапорт від Айхгорна.
Так я на днях їду в німецьку квартиру.
* * *Гетьман справді, не входжу в те, чи з принципу, чи може тільки з невміння і незнання обставин — звернув на шлях, який був якнайбільше недоцільний для української державності.
