Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий

план передбачав засилання Матвієйка в Україну разом з Бандерою, який мав очолити групу, але за кілька тижнів до початку операції план змінили. Британці не захотіли брати Бандеру, адже в разі провалу операції їх могли звинуватити не просто у шпіонажі проти СРСР, а в цілій змові з метою скинути законний уряд у ключовій радянській республіці і поставити на його місце лідера найбільшої антирадянської організації на Заході. Не хотіли вони й брати відповідальності за безпеку Бандери – надто високі ризики. Матвієйку довелося летіти в Україну без шефа.

У травні 1951 року Степан Бандера їздив у Лондон попрощатися з Матвієйком і видати йому останні інструкції. Для Бандери головним питанням лишалося керівництво організацією. Він хотів, щоб Матвієйко переконав Василя Кука, командувача Української повстанської армії і голову ОУН в Україні, підтримати Бандеру в боротьбі за владу в українській еміграції. Матвієйко мав також з’ясувати обставини загибелі попереднього командувача повстанців Романа Шухевича. Ходили чутки, що Кук був причетним до провалу Шухевича. Якщо Кук відмовиться підтримати Бандеру, то Матвієйко мав наказ перебрати на себе командування партизанськими загонами і, якщо потрібно, ліквідувати «зрадника»[33].

Сьомого травня 1951 року Матвієйку і п’ятьом членам його команди видали британські мундири, дали документи на польські імена і переправили військовим літаком на Мальту. Політ в Україну відклали через погану погоду і вони цілий тиждень провели на Мальті, чекаючи сприятливих умов для висадження. Врешті-решт ввечері 14 травня група Матвієйка піднялася з британської бази і шість годин летіла через Грецію, Болгарію і Румунію – приблизно тим самим шляхом шість років тому Рузвельт з Черчілем летіли в Ялту на переговори зі Сталіним. Для маскування літак летів над Болгарією і Румунією дуже високо, люди на борту сиділи в кисневих масках. У разі екстреної посадки парашутисти мали вистрибнути з літака і добиратися на місце пішки. Пілотів проінструктували казати у разі затримання, що вони просто заблукали і про парашутистів нічого не знають. Перед посадкою групу обшукали з метою переконатися, що ті не мають при собі нічого, що може видати британців. На випадок провалу організація Бандери мала інший план: членам ОУН видали ампули з ціанідом[34].

О п’ятнадцятій на першу ночі 15 травня літак пролетів над долиною Дністра, високі пагорби ховали його від радянських радарів, і висадив парашутистів на українську землю. Потім повернув на захід і висадив ще одну групу над Польщею. Радянські радари таки засікли порушення повітряного простору, але британський літак не перехопили.

Радянські спецслужби знали про групу Матвієйка задовго до відльоту з Мальти. Одним із джерел інформації був Кім Філбі, офіцер зв’язку між МІ6 і ЦРУ і подвійний агент, завербований радянською розвідкою у 30-ті роки. Оперативники Міністерства державної безпеки чекали в засідках: на пошук парашутистів було піднято чотирнадцять літаків і майже тисячу сто офіцерів і солдатів.

Але Мирону Матвієйку пощастило. Висадка пройшла точно за планом, група нікого не втратила. Їм вдалося знайти один одного на землі і втекти від переслідувачів. Парашутисти були озброєні іспанськими пістолетами Llama, британськими Sten, мали чималі суми готівкою в рублях та інвалюті, багато консервів і могли дуже довго протриматися в лісах, не потребуючи контакту з місцевими жителями.

Наприкінці травня Матвієйку доповіли, що вдалося встановити контакт з Василем Куком, лідером українського опору – найпотрібнішою людиною. Люди, що выдрекомендувалися посланцями Кука, привели Матвієйка у штаб одного з місцевих командирів. Після років еміграції Матвієйко дуже хотів зустрітися з побратимами по той бік лінії фронту. Та й вони були раді побачити емісара із Заходу. Вони разом поїли, випили і збиралися викурити цигарку-другу, аж після слів «закуримо» раптом напали і скрутили Матвієйка. Він не мав сили опиратися – у воду, яку він щойно пив, було домішано снодійний порошок «Нептун-47». «Повстанці» виявилися агентами радянських спецслужб, у такому ж загоні кілька місяців тому почав служити Сташинський[35].

Несподівано для Матвієйка агентом МДБ виявився один з членів його групи – Євген Гура, відомий в українському підпіллі під псевдо Славко. Саме він здав точну інформацію, яка дозволила спіймати Матвієйка. Гура, двадцятисемирічний кур’єр, який обійшов усі перешкоди минулого року і доправив Бандері важливі листи від Василя Кука, був насправді агентом польської комуністичної контррозвідки. Він воював у складі УПА на українських територіях, які за Ялтинськими угодами відійшли Польщі. Польські спецслужби заарештували його в результаті зради командира загону. Гуру завербували в обмін на гарантії свободи йому і його сестрі, яку теж затримали поляки. Гура погодився і пізніше перейшов під крило МДБ. У квітні 1950 року він зустрічався з лідерами опору в Україні, а в жовтні того року його разом з іншим кур’єром відправили у Німеччину. Того ж місяця він дістався Мюнхена з листами від Кука. У листах, сфальшованих чекістами, Кук пропонував Бандері відправити свого представника в Україну, щоб обговорити проблеми в стосунках між різними фракціями націоналістичної еміграції.[36].

У Мюнхені Гуру сприймали як героя, він погодився долучитися до групи Матвієйка і поїхав в Англію на спецпідготовку. З Лондона йому вдалося повідомити МДБ про десант. Після висадки Гура мав встановити контакт між Матвієйком і Куком. З цією метою йому дозволили залишити групу в лісі і поїхати у Львів. Гура зайшов у буфет на залізничному вокзалі випити чарку й перекусити і одразу потрапив на око інформаторці МДБ. Уся місцева мережа інформаторів чекала на нього кілька тижнів. Невдовзі Гура зустрівся із самим заступником голови республіканського МДБ – його інформація була надзвичайно важливою. На пошуки групи Матвієйка відправили команду із дев’ятнадцяти спецагентів. Вони використали традиційний прийом МБД у боротьбі з ізольованими групами українських націоналістів – видали себе за партизанів і вийшли на табір Матвієйка з фальшивим листом від Кука. Справжність цих партизанів засвідчив кур’єр Матвієйка Євген Гура. І от 5 червня 1951 року Матвієйко опинився в руках МДБ. Невдовзі затримали й решту його групи[37].

Матвієйко вважав, що гру закінчено, але спецслужби думали інакше – з їхнього погляду гра тільки починалася. Матвієйко – безжальний начальник служби безпеки ОУН-б, яка, попри інше, залякувала, катувала й знищувала ворогів організації, – розумів, що МБД вміє змусити говорити. І заговорив. Генерал МДБ Павло Судоплатов наказав перевезти Матвієйка в Москву й особисто допитував його. Судоплатов вразив Матвієйка обізнаністю в українських справах і щодо людей у керівництві ОУН-б. У мемуарах Судоплатов згадував, що Матвієйко вирішив співпрацювати, усвідомивши, що радянська розвідка знає про бандерівців усе, хіба що крім імен другорядних виконавців. Можливо? за згодою на співпрацю стояли й інші резони. Матвієйка