Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

українського письменства. На чолі всієї катедри як загальний керівник стояв я, об’єднуючи всі секції, бо їхні дисциплини мені близькі. Але з початку організації і до самої смерти своєї на чолі секції українського письменства і етнографії стояв великий і од усіх визнаний академік Сумцов – він був найближчий організатор цих двох секцій; секцією української історії керував В. О. Барвінський, секція українського мистецтва мала свого природнього організатора і керівника в особі професора С. А. Таранушенка <…>

Академіку Д. І. Багалію доручено створювати академічний Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка

На початку 1926 року мені доручено організувати наукову установу всеукраїнського значіння – Науково-дослідчий інститут Тараса Шевченка. Мене призначено на його директора. Вироблено й затверджено статут Інституту, штати та кошторис, наукових співробітників. Розпочато вже й органічну роботу Інституту. Навколо нього скупчилися всі шевченкознавці Харкова та Київа. Завдання його дуже широкі: не тільки виучувати Шевченка та його добу, а й усеньке українське письменство ХІХ ст. До цього при ньому утворюють будинок ім. Шевченка з бібліотекою та рукописами Шевченка й інших письменників, кабінет для спеціальних студій над українським письменством перед-Шевченківської доби, по-Шевченківської й по-революційної доби. Інститут має видавати як наукові розвідки про Шевченка й інших письменників, так і їхні твори, відповідно освітлюючи їх для робітничо-селянських мас. Цьому вже покладено початок; складено першу книжку наукового органу Інституту, готуються окремі зошити і вийшла в світ за моєю загальною редакцією серія його творів з перевіреними канонічними передмовами та коментарями шевченкознавців. Інститут перебуває в Харкові, але в Києві знаходиться частина його кабінетів і чимала група постійних співробітників, провадяться й готуються праці для Інституту в цілому.

Треба нагадати тут і про Редакційний комітет для підготовки повної збірки велетня наукової думки на Україні О. О. Потебні15. Його зорганізовано за ініціативою потебніянців – мене, проф. Вєтухова і Б. О. Лезина при Науковому Кабінеті Наркомосу. Мене постановлено в йому за голову, а проф. Вєтухова за секретаря, згодом за секретаря був Б. О. Лезин. Комітет проробив дуже велику роботу, підготував до видання за редагуванням спеціалістів повну збірку праць О. О. Потебні (де було можливо, за його рукописами з відповідними коментарями). Та, на жаль, Держвидав, що з ним складено умову про видання цілої збірки, досі спромігсь видати тільки 1-й том (з 20). Том цей мав такий успіх, що треба було його передрукувати вдруге й утретє. На нараді ДВУ, куди закликано й представників од громадської української думки, я руба поставив питання про необхідність продовжувати це монументальне видання – першу повну збірку його праць, що значіння її виходить поза межі України, нею зацікавлений усенький наш Союз, уся Слов’янщина та навіть Західна Європа.

Ризький мирний договір 1921 р.

та проблема повернення культурних цінностей Польщі

<…> Друга тимчасова установа, тісно зв’язана з захистом українських культурних цінностей в усеукраїнському масштабі, була комісія для з’ясування тих культурних цінностей, котрі, згідно з Ризькою угодою, Україна повинна була передати Польщі, це торкалося архівів, бібліотек та пам’яток мистецтва. В даному разі радянська влада повністю поривала з гнобительськими здирницькими діями царської Росії в Польщі. Це здійснювалося на найвищому рівні – підписаним В. І. Леніним та народними комісарами окремим урядовим декретом, подібний якому навряд чи мав місце в історії. Наводимо його:

Декрет Совета Народных комиссаров об охране предметов старины и искусства, принадлежащих польскому народу

Принимая во внимание, что в западных и северо-западных губерниях Российской республики, во многих городах и усадьбах лиц польской национальности находятся предметы, имеющие исключительную художественную или историческую ценность для польского народа, причём большинство этих предметов было вывезено из Польши во время отступления русских войск и раньше, Совет Народных Комиссаров для возвращения этих предметов в полной сохранности всему польскому народу постановляет и для руководства подлежащих революционных властей объявляет следующее:

1. Предметы старины и искусства, библиотеки, архивы и вообще музейные ценности, где бы они ни находились, принимаются как национальная собственность польского народа, под охрану Рабочего и Крестьянского Правительства в лице Комиссариата по Польским Делам и «Общества сохранения древностей» до передачи их польским народным музеям.

2. О принятии под охрану вышеназванных предметов составляется акт, причём акт о передаче польским музеям предметов, находящихся в польских усадьбах, подписывает собственноручно владелец усадьбы или им на то уполномоченное лицо. Акт составляется в двух экземплярах: один из них находится в Польском Комиссариате при Совете Народных Комиссаров, другой в Петроградском отделе Польского Общества охранения древностей – официального представителя в России польских художественных и исторических обществ.

3. Кроме актов составляется точная опись передаваемых предметов в 4 экземплярах, причём один экземпляр остаётся у владельца, другой – в Комиссариате по Польским Делам, третий – в районном Комиссариате по охране памятников старины или в бюро ближайшего исполнительного органа союза военнослужащих поляков, четвёртый – в правлении «Общества охранения древностей» в Петрограде.

4. Для составления актов и описей и для осуществления настоящего декрета, а равно контроля над соблюдением такового на местах, Польским Комиссариатом назначаются особые районные комиссары с полномочиями Рабочего и Крестьянского Правительства.

5. Все упомянутые организации и лица работают в контакте с местными революционными властями в лице местных Советов Солдатских, Рабочих и Крестьянских депутатов, которым вменяется в обязанность полное содействие в охране на местах и при перевозке польских культурных ценностей.

Председатель Совета Народных Комиссаров

Вл. Ульянов (Ленин)

Народный Комиссар по Просвещению

А. В. Луначарский

Комиссар по Польским Национальным Делам

Ю. Лещинский

Народный Комиссар по Внутренним делам

Г. Петровский

Управляющий делами Совета Народных Комиссаров

В. Бонч-Бруевич16».

Діяльність державної комісії по реевакуації на місцях

Мені доручено од Наркомосу і Наркомзаксправ, – продовжує розповідь академік Д. І. Багалій, – організувати таку комісію, і мене поставлено на чолі її, за секретаря був проф. П. Г. Ковалевський. Ми давали постійні звідомлення окремій центральній комісії для реевакуації цих цінностей у Москві; на Україні в різних центрах призначено уповноважених, що розшукували культурні цінності, належні Польщі. Розшукуючи те, що потрібно було віддати Польщі за Ризькою угодою, комісія одночасно також захищала ті культурні цінності, що їх польський уряд, хоч і вимагав, але, на нашу думку, як експертів-спеціалістів, їх на підставі угоди УРСР не повинна була видавати. Величезну вагу з приводу цього мало суперечне питання про повернення Польщі збірки стародруків з Київського університету і Волинських актів з Київського Центрального Архіву. Щоб захистити ці культурні цінності, що мали для України виключне значіння, мене викликано до Москви,