Св. Петро Могила - Юрій Андрійович Міцик

дитячі та юнацькі роки майже нічого невідомо. Окремі джерела містять його нотатки. Вони засвідчують, зокрема, атмосферу глибокої релігійності в сім’ї майбутнього митрополита, містять указівки на певних осіб із батьківського оточення, в тому числі русинів-українців. Так, Петро Могила згадує про юнака Стефана, русина з Кам’янця-Подільського, який служив кравцем у батьків господарича, потім постригся в ченці під іменем Афанасій. 5 жовтня 1605 р. господарич побував у Сучавському монастирі і зустрівся там зі Стефаном-Афанасієм. Саме в Сучаві лежали мощі св. мученика Іоанна Нового, який вважався покровителем роду Могил. Невипадково глибоке враження на господарича справили паломництва до мощів святого до Сучавського монастиря. Він переповів також і розповідь свого дядька, господаря Єремії Могили, про поляка-католика, сотника Уяздовського. Цей сотник ганив мощі св. Іоанна Нового, через що тяжко захворів і став одержимим. Тільки звернення до другого дядька господарича, митрополита Георгія, «иже бе муж благочестив и святий», повернуло сотникові здоров’я. Про це св. Петро Могила згодом написав у своїх нотатках: «написано ж се есть и в книгах митрополии Сучавской. Но убо и аз от родителей моих, самовидцев бивших, се повідающих, слышах, и сам же онаго Уяздовского, аще и вельми мал тогда бых, памятствую». Судячи з того, що Петро Могила робив наголос на освіті, книгодрукуванні й підтримці Православної Церкви, можна припустити, що саме в такому дусі його навчали й у сімейному колі в дитячі роки.

Осиротівши вже в 11 років (ймовірно, він став уже круглим сиротою), господарич не міг залишатися в Молдавії, де гору взяли прихильники протурецького спрямування. Мабуть, тому рідня з Речі Посполитої організувала його виїзд в еміграцію наприкінці 1607—1608 рр. На жаль, досі немає конкретних відомостей про місця проживання та навчання святого. Більшість авторів, виходячи з посередніх вказівок джерел, робить достатньо обґрунтоване припущення, що господарич проживав насамперед у Львові, а навчання продовжував у Львівській братській школі. Львівський дослідник Василь Кметь слушно вказав на таку важливу причину ймовірного перебування господарича у Львові, як міцні зв’язки з цим містом його батька Симеона та дядька Єремії, котрі були одними з найбільших благодійників Православної Церкви. Донька Єремії – Анна – підтримувала діяльність Львівського Старопігійського православного братства у 30-х рр. ХVІІ ст. Науковець припускає, що й «початкову освіту Петро Могила міг здобути у Львівській братській школі», а пізніше брав участь у шляхетських сеймиках, що відбувалися в Судовій Вишні, присутність на яких господарича занотована в актах уряду. Частина дослідників дотримується близької думки, вважаючи, що господарич міг здобувати освіту при дворі Жолкевських. Припущення про навчання св. Петра Могили у Львові чи в Жовкві, врешті, у Замості – на кордоні етнічних українських земель, є логічним. Галичина знаходилася близько до батьківщини Петра Могили – Молдавії, у Західній Україні ще домінувала православна віра, а в Молдавії вона мала статус державної; тут були родові гнізда споріднених з Могилами українських та польських князів. У зв’язку з цим варто згадати про опікуна господарича, яким став магнат Станіслав Жолкевський (його родове гніздо знаходилося в Жовкві під Львовом). Але на думку деяких дослідників (І. Гаюк), у Жовкві господарич з’явився вже по закінченні навчання, не раніше 1617 р. Жолкевський обіймав важливі державні посади в Речі Посполитій, зокрема був київським воєводою (1608—1618), а потім гетьманом польним коронним (1588—1618) і гетьманом великим коронним і водночас великим канцлером коронним у 1618—1620 рр. Уже сам перелік посад, що їх обіймав Жолкевський, може також опосередковано свідчити на користь перебування Могили у Львові та Жовкві, а також у Києві, Барі, Грубешові, Калуші, Кам’янці-Подільському, Рогатині та Яворові. Є відомості про те, що господарич у 1618 р. разом зі своїм молодшим братом Мойсеєм побував у Молдавії та Волощині, скориставшись тим, що його брат Гавриїл став правителем Волощини (з липня 1618 по червень 1620 р., причому він був господарем і в серпні 1616 р.).

Останнім часом з’явилися дані, які опосередковано підтверджують це припущення, стало відомим навіть ім’я одного з учителів Петра Могили. Уже будучи київським митрополитом, він з теплотою згадував про свого вчителя, ієромонаха Христофора Волковицького, на спомин душі якого він подарував 21.04.1635 р. із власноручним дарчим записом «Служебник» (К., 1629) Грушевському Щеплотському монастиреві, де був похований згаданий ієромонах. Коло знайомств молодого господарича вже тоді було достатньо широким. До нього входили представники молдавських, українських, білоруських, польських та литовських шляхетських і магнатських родин, зокрема Даниловичі.

Після закінчення Львівської братської школи, можливо з короткочасним перебуванням у Київській братській школі, господарич міг продовжити навчання у славетній Замойській академії, що знаходилася в родовому гнізді князів Замойських – Замості, місті на польсько-українському етнічному прикордонні. Гіпотеза про навчання Петра Могили в закордонних університетах чи академіях при всій її вагомості й нині залишається гіпотезою, а твердження низки авторів про навчання господарича у паризькій Сорбонні чи в якомусь із голландських університетів поки що не знайшли документального підтвердження. В усякому разі, господарич, досягнувши повноліття, мав за своїми плечима прекрасну освіту, добре знання не тільки рідної молдавської мови, але й української (русинської), церковнослов’янської, польської, латинської, грецької, можливо, і французької. Поза сумнівом, він наполегливо займався самоосвітою все своє життя, колекціонував книги, і це дало блискучі результати. Насамперед слід сказати про глибину історичної освіти господарича, який прекрасно був обізнаний з українською, польською й молдавською історіографією та публіцистикою, особливо ХVІ—ХVІІ ст. У своїх творах він посилався на цілий шерег історичних праць, насамперед польських (польсько– та латиномовних), на друковані хроніки В. Кадлубка, Б. Ваповського, М. Кромера, «Історію Польщі» Я. Длугоша, «Трактат про дві Сарматії» М. Меховського, «Хроніку польську, литовську, жмудську та всієї Руси» М. Стрийковського, трактати єзуїта Б. Гербста, якісь українські та російські літописи («кронику руську», «кронику московську»). Святому були відомі книги гуманістів доби Відродження – Н. Макіавеллі, Т. Кампанелли, Ж. Бодена й, що особливо важливо, ранньобуржуазних теоретиків держави і права реформаційного спрямування – Юста Ліпсія та його учня Гуго Гроція. Як слушно зазначала українська дослідниця, філософ Віра Нічик, серед ідей, що розвивалися в цих книгах, святий сприйняв ідеї природного права, спільного блага, тенденцію до зближення права й моралі, яка була співзвучна українським традиціям звичаєвого права, а також ідею сильної державної влади, освіченого й вольового володаря.

Хоча господарич формально перебував під опікою Жолкевського аж до загибелі останнього у 1620 р., він не проводив цей час, пасивно споглядаючи дійсність. Без сумніву, в