Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

чсл. міністер народньої оборони заявив в чеському парляменті, що він вислав для поборювання УПА в Карпатах п'ять дивізій війська і 3,630 бувших партизан-спеціялістів. Свобода відіграв підлу ролу в комуністичному перевороті в Празі в 1948 р. Зрадив президента Бенеша і протикомуністичну коаліцію. Але і комуністи розоблачили його, позбавивши його міністерства народної оборони, арештували і викинули з армії. Від 1948 до 1952 р. був рахівником в колгоспі. З біди поміг йому вийти Нікіта Хрущов, зробивши його за час 1955-58 начальником військової академії. Другий раз поміг йому Олександер Дубчек в 1968 р., зробивши його президентом ЧСР”.[108]

. Хоча президент Бенеш і міністер народної оборони ген. Інгр і начальник чехо-словацької воєнної місії у Москві ген. Піка протестували проти висилки першого самостійного чсл. батальйону на фронт, бо вояки батальйону не були підготовлені й вишколені до бою, московське воєнне командування таки вислало цих людей на фронт.

“Батальйон москалі зразу приділили на найгірший відтинок постійного німецького пролому під Харковом в районі села Соколово. Батальйон вступив в бій 8 березня 1943 р. Йому був приділений відтинок фронту приблизно на 15 км., що відповідало терену для одної комплетної дивізії. Кожний бачив, що смертники засуджені на ліквідацію. Батальйон не мав танків, лише легкі протитанкові гармати застарілого типу, легкі міномети, якісь кулемети і рушниці. Німецька СС дивізія “Totenkopf” вступила в атаку з 60-80 тяжкими танками, тяжкою артилерією, тяжкими мінометами і кулеметами. Вони мали велику перевагу в людях і техніці. В першій лінії проти СС дивізії стояли закарпатці, яких там полягло 450 і було багато ранених. Вони знищили 31 танки, транспортери, декілька гармат, кулеметів, і вбили понад 400 німців.[109]

Генерал Свобода пише про перше бойове хрищення батальйону під селом Соколовим, недалеко Харкова таке:

“Напад СС дивізії відбито з великими стратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріялу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші страти були 86 вбитих і 56 ранених”.[110]

До тих страт ген. Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, бо, як видно, він ні словом не згадує про участь закарпатських українців в бою під Соколовом, так немов би їх там взагалі не було. Не дивлячись на те, що в тому часі на 2,370 загальної кількости учасників бою, закарпатців було 1,780, або 75 відсотків усіх бойовиків батальйону. Це цілком не вказує на об'єктивність ген. Свободи. Чи, може, він не хотів дати Бенешові аргумент в руки, який противився висилці батальйону до бою?

Несторович у своїй книжці подає... “під селом Соколове відбулося перше бойове хрещення з поважними втратами, бо було 54 вбитих і поранених. (Нещодавно там поставлено пам'ятник”.[111]

Число вбитих і ранених, що його подає український учасник тих боїв є щонайменше десять кратне.

“Геройство закарпатців здивувало москалів і чехів, що дивилися на цю нерівну “м'ясорубку” в тилу і завчасу повтікали. Чехи тепер розповідають про Соколово цілковиту брехню, і навіть затаюють українське геройство і жертви”.[112]

З великими втратами повернувся перший чехо-словацький самостійний батальйон до Бузулуку, де його членів зустріла прикра несподіванка.

“На пропозицію командування чсл. батальйону Президія Верховної Ради СССР нагородила орденами і медалями 84 чехів і жидів, котрі взагалі в бою не були, а надпоручника Отакара Яроша, що згинув в церкві - героєм СССР. Закарпатські українці як гарматне м'ясо залишилися без спостереження”.[113]

Таке наставлення команди чсл. батальйону прискорило створення ОУН в чехо-словацькій заграничній армії в СССР.

“Завдання організації було дуже важке і смертельно небезпечне. Організація працювала надзвичайно успішно, глибоко конспіровано перед очима ворога. Ця моральна допомога ОУН уможливила перетривати страшні муки і знущання большевицьких злочинів, доконуваних руками командування чсл. батальйону”.[114]

В тому часі, коли совєтський уряд дав згоду на формування більшої військової одиниці - бригади, уряд Бенеша в Лондоні не погоджувався на це, роблячи різні інтриги. Прихильники Бенеша старалися впливати на наших закарпатців, підриваючи довір'я до чсл. армії в СССР. Але закарпатські українці не пішли на цю провокацію бенешівців.

І так влітку 1943 року була зформована перша самостійна чехо-словацька бригада, яка мала такий національний склад: 307 чехів, 3 мадярів, 344 жидів, 19 словаків і понад 7,260 закарпатських українців. Просто - в бригаді розмовлялося по-українському. Військо на вправах або деінде в поході співало українські пісні. Освідомлююча праця все більше проявлялася поміж українськими вояками. Це добре відчували чехи, словаки і жиди. Вони були свідомі того, що без закарпатських українців не було б чсл. заграничної армії в СССР. Але не дивлячись на таку чисельну перевагу українців, в тих обставинах, вони опинилися під великим тиском москалів, жидів і чехів. Словаки симпатизували з українцями.

“ОУН за короткий протяг часу спромоглася виплекати глибоку національну солідарність, національно свідомих людей і таких героїв, яким був член її проводу, герой СССР надпоручник Степан Вайда, та багато інших”.[115]

Через зв'язки чеського генерального секретаря К. Готвалда, який стало перебував у Москві, командування чсл. бригади починало здобувати симпатії і зрозуміння совєтського уряду. Під час відвідин полк. Свободи 28 квітня 1943 року в Кремлі чсл. бригада дістала похвали за її лояльність до совєтів.

“Подивіться, - каже президент Калинін, як поступив польський лондонський уряд Сікорського. Мимо того, що ми вишколили і озброїли сім польських дивізій, коли ми просили, щоб три польські дивізії допомогли нам в Сталінграді, щоб ми могли зискати час на підготовку нашої офензиви, генерал Андерс