Степан Бандера - Руслан Частій
Напад на пошту в Городку старанно готувався декілька місяців, над ним працювали безпосередньо провідник КЕ ОУН Богдан Кордюк, бойовий референт Роман Шухевич і його новий помічник Микола Лебедь. Для участі в операції було підібрано дванадцять бойовиків, серед яких були і Дмитро Данилишин, і Василь Білас. Саме вони мали увійти до будівлі пошти і забрати гроші, а решта учасників акції прикривали їхній відступ. Стріляти дозволялося тільки у разі крайньої потреби.
Операція почалася невдало: невчасно були доставлені запасні набої до револьверів, і бойовикам довелося провести цілу добу у випадковій стодолі, і це в кінці листопада. Невдачі продовжувалися і далі: судячи з усього, поліція була попереджена. Набагато пізніше стало відомо, що тоді в лавах ОУН діяв польський агент Роман Барановський[4]. Відомості про те, що на пошті немає озброєної охорони, виявилися помилковими: коли бойовики зайшли туди і наказали присутнім підняти руки вгору, у відповідь пролунали постріли. Гроші все-таки вдалося взяти, але, щойно нападники покинули пошту, пролунали постріли з будинку неподалік. Один із бойовиків, Володимир Старик, був убитий, другий, Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича, будучи пораненим, застрелився, іншим удалося втекти. У цей час Білас і Данилишин пробралися на станцію Наварія Глинна, щоб сісти на потяг, але наскочили на поліцію, яка вже знала про напад у Городку Яґайлонському і перевіряла документи в усіх пасажирів. Замість документів Данилишин вихопив із кишені револьвер, застрелив одного поліцейського, поранив іншого, після чого обидва бойовики кинулися тікати. Їх схопили тільки наступного дня в селі Розвадів українські селяни, яким було сказано, що поліція розшукує двох бандитів.
22 грудня у Львові після недовгих судових розглядів Дмитро Данилишин, Василь Білас і Маріян Жураківський були засуджені до страти. У цій справі був притягнутий також Зенон Коссак, але його провина не була доведена. Маріяну Жураківському президент Польщі замінив страту п’ятнадцятирічним тюремним ув’язненням. Білас і Данилишин були повішені наступного дня у дворі львівської в’язниці. Останніми словами Данилишина на ешафоті були: «Мені тільки дуже шкода, що я не можу ще раз померти за Україну». Білас же вигукнув: «Хай живе Укр…» – але далі не встиг. Свідчення про їхню поведінку зберегли адвокати, присутні при страті. У цей момент у всіх львівських церквах і в багатьох інших містах Галичини задзвонили дзвони, відбулися поминальні служби. Польська поліція не втручалася, побоюючись спонтанних масових бунтів.
Задум перетворити фактично провалену акцію на високу національну трагедію належав Степану Бандері. Під його керівництвом було організовано масове видання літератури ОУН про цей процес. Завдяки Бандері день страти став днем загального українського трауру.
На новому посту Бандера приділяв багато уваги абсолютно різним сторонам підпільної діяльності. Він був організатором великої кількості глибоко законспірованих озброєних груп, закликав робити натиск на політичні бойові виступи і підготовку народних мас для ширшої озброєної боротьби.
Одним із нововведень Бандери була і реорганізація кадрово-організаційної роботи з метою розширити соціальну базу ОУН. Було взято курс на масовість націоналістичного руху. Організаційна робота і кадрове виховання проводилися на всій території західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі, причому не тільки серед колишніх військових і студентської молоді, але й у великих містах серед робітників і на селі серед селян. Почалися масові акції, які мали на меті збудити національну і політичну активність народу.
Панахиди, маніфестації під час споруди символічних могил борцям за свободу України, надання почестей полеглим героям громадянської війни в дні національних свят і т. д., антимонопольна і шкільна акції інтенсифікували національно-визвольну боротьбу в Західній Україні. Ініціатором цих акцій був новопризначений крайовий провідник Степан Бандера.
Найперше серед масових акцій слід назвати (так званий) «культ стрілецьких могил». Щоб сучасний читач міг повною мірою зрозуміти, ким були для галичан того часу полеглі січові стрільці, слід було б написати окрему книгу. На щастя, такі видання вже існують. А ми тільки відзначимо, що для жителів населених пунктів у Західній Україні могили січових стрільців нагадували про їхніх чоловіків, батьків, синів, братів, які загинули за незалежну Україну. Оці стрілецькі могили й почали упорядковувати: ставили на них пам’ятники або хрести, обсаджували квітами, відправляли поминальні служби. У селах, де таких могил не було, насипали символічну могилу і встановлювали на ній хрест.
Польська влада швидко зорієнтувалась, чим це їй загрожує, і повела боротьбу у відповідь: поліція і члени польських націоналістичних організацій знищували могили, валили пам’ятники, зрубували хрести. Отже, створенню символічних могил січових стрільців польська влада активно протидіяла. Подібна заборона і запроваджені широкомасштабні репресії були ще одним свідченням національного поневолення України і дуже впливали на свідомість простих українців. Народ чинив посильний опір, приєднуючись таким чином до активної боротьби.
Згадувана вище антимонопольна акція була відмовою українців купувати горілку й тютюн, на виробництво яких існувала монополія держави. ОУН закликала: «Геть з українських сіл і міст горілку й тютюн, тому що кожна копійка, витрачена на них, збільшує фонди польських окупантів, які використовують їх проти українського народу». На думку багатьох дослідників, ця акція істотно вплинула на добробут українського села.
Шкільна акція, яку Бандера починав готувати ще будучи референтом крайової екзекутиви ОУН, була проведена в 1933 році. Акція пройшла по всій Західній Україні, в один день, під гаслом «Вимагаємо українських шкіл! Геть польських учителів!» і полягала в тому, що учні викидали з шкільних приміщень польські державні герби, рвали й топтали польські прапори, відмовлялися відповідати вчителям польською мовою, вимагали від учителів-поляків, щоб вони забиралися до Польщі. Одночасно розповсюджувалася велика кількість заздалегідь віддрукованих листівок і брошур. За даними так званого «архіву Сеника», було виготовлено шість тисяч брошур і 92 тисячі листівок. Польські газети визнавали, що в шкільній акції взяли участь десятки тисяч дітей.
Багато батьків підтримали своїх дітей, а деякі брали і безпосередню активну участь в акції. Хай там як, шкільна акція підтвердила організаційні здібності Степана Бандери, а діти, підростаючи, поповнювали ряди ОУН, а пізніше й УПА (Української повстанської армії).
Окрім цих, безумовно, яскравих моментів революційно-визвольної діяльності на західноукраїнських землях під
