Про славних жінок - Джованні Боккаччо

чи спонукувана жіночою легковажністю: на жаль, я не бачив цього твору. Хоча чутка про листа дійшла через багато віків до нашого часу, та все ж неможливо сказати, чи це був дріб’язковий лист, що не виявляв жодних здібностей, хоча сам по собі він є очевидним свідченням заздрісливого характеру.

Якщо вона володіла такими чудовими знаннями, то важко повірити, що походила з низів простолюду: адже з болота рідко піднімаються великі таланти. Проте навіть якщо небо й вселяє таланти у простолюд, то темнота низів одразу придушує їх сяйво. Але як знатність крові предків може долучитися до істинної слави, якщо поведінка цілком непристойна? Адже якщо довіряти надійним авторам, ця жінка, загубивши скромність, стала повією чи просто блудницею.

Який негідний вчинок! Постійно сновигаючи в борделях поміж перелюбників, нечестивих звідниць та коханців, жінка зважилася ганьбити вчительку всіх наук, філософію, нечестивістю кімнат розпусти, топтати безсоромними ногами, обливати брудними нечистотами – якщо ниці вчинки обридливого серця можуть затьмарити світло філософії. Наскільки прикро, коли такий світлий розум, наданий як світлий небесний дар, може підкорятися такому ницому ремеслу.

Справді, я не знаю, чи назвати сильнішою Леонцію за те, що вона приволікла філософію в таке нечестиве місце, чи саму філософію назвати слабшою, бо вона дозволила розпусті увійти в освічене серце.

61. Олімпіада, цариця Македонії

Олімпіада, цариця Македонії, славилася величезною кількістю титулів. Насамперед, якщо походження може якось додавати слави смертним, то в її жилах текла кров Еакидів, яких у ті часи вважали найславнішою родиною у всій Греції, та й навіть у цілому світі; була вона донькою Неоптолема, царя молоссидів, і від народження її називали Містилою, а коли вона вийшла заміж за Філіппа, в той час найвизначнішого царя Македонії, то стали, за переказами істориків, називати Олімпією.

Її брат Александр був царем Епіру, а син Александр[122] став царем Македонії після смерті Філіппа. Діяння сина були такими грандіозними, що не народився ще той, хто перевершив би його славу, хоча й плинну, та, мабуть, і не народиться ніколи. Це додало чималої слави Олімпії, адже матерів можна вихваляти за народження видатних синів. Однак не вся її слава змогла уникнути затьмарення темними тонами: хоча це тільки додало блиску Олімпії.

Адже в квітучому віці Олімпія захопилася принадами розпусти – нічого ганебнішого не могло трапитися із царицею. А що було ще гірше, це підозра, що її син Александр народився від перелюбу. Ця підозра настільки стурбувала Філіппа, що він часто відкрито заявляв, що Александр народжений не від нього, а також почав зневажати Олімпію, покинув її й одружився з Клеопатрою, донькою Александра з Епіру. Це був такий важкий удар для Олімпії, що вона не могла пережити його тихцем. Адже до того дня, за винятком ганебного вчинку, вона вирізнялася лише своїми царськими повноваженнями, а відтак прославилася страхітливими діяннями.

Стверджують, що вона підмовила Павсанія, юнака знатного Орестового роду, і штовхнула його на вбивство Філіппа, її мужа; у змові був задіяний також Александр. Коли Павсаній за скоєний злочин висів на хресті, раннього ранку наступного дня після того, як був розіп’ятий, побачили у нього на голові золотий царський вінець, який почепила йому Олімпія. А кілька днів по тому за наказом Олімпії його тіло поклали разом із рештками царя Філіппа, і з великими почестями за македонським звичаєм спалили і потім за належними обрядами поховали. А того меча, яким Павсаній убив Філіппа, цариця розпорядилася покласти у храмі Аполлона і назвала його Містилієм. Доньку Клеопатри наказала скинути зі скелі, а її саму, незаконну дружину свого чоловіка, брехливими наклепами довела до такого безнадійного стану, що врешті змусила бідолашну закінчити життя в петлі.

Врешті її син Александр, нечувано прославившись здобутими перемогами, помер у Вавилоні від отрути, а брат Александр загинув біля Луканії. Коли Олімпія поверталася з Епіру до Македонії, македонський цар Аридей і його дружина Евридіка намагалися не впустити її, але надійні македонські прибічники Олімпії повбивали їх обох; тож вона, вдова, залишилася єдиною царицею Македонії. Наче здичавіла тварина, Олімпія кинулася вирізати всіх македонців – як знать, так і простолюд. Кассандр[123] оточив царицю в місті Підна[124] і тримав облогою, допоки місто не потрапило у велику скруту, так що почався страшний голод: потерпали всі жителі, у тому числі й Олімпія. Це змусило її прийняти умови і здатися на милість Кассандра.

Одразу ж після того, як Олімпія здалася, друзі тих, кого вона вбила, різними способами почали вимагати її смерті – тож Кассандр підіслав своїх служників, щоб убити її просто на місці ув’язнення. Коли Олімпія здогадалася, що наближаються ті, від чиїх рук вона має загинути, безстрашно піднялася, дві служниці підтримували її, розправила одяг і розчесала волосся, щоб смерть не виглядала безчесною. Не дозволила собі ані благати, ані плакати чи кричати, як зробила б інша жінка. Навпаки, вийшла назустріч убивцям і доручила їм своє тіло, приготоване до поранень, наче нехтуючи тим, чого навіть найвідважніші чоловіки зазвичай часто бояться. Цим вчинком вона довела, що справді була матір’ю такого видатного імператора.

62. Клавдія, діва-весталка

Клавдія, діва-весталка, зважаючи на її неймовірну відданість рідному батькові, походила, за моїм припущенням, з відомого римського роду. За рішенням сенату її батькові призначили тріумф з великими почестями. Коли у Римі зібрався величезний натовп простолюду, якийсь народний трибун, спонукуваний особистою неприязню, раптом вибіг на середину і накинувся на нього, наче той заслуговував покарання: з неймовірною зухвалістю, притаманною трибунам, він брутально схопив тріумфатора руками і намагався стягнути його з колісниці.

Дівчина Клавдія була поміж присутніми і бачила, що сталося; тож, перейнята ніжною любов’ю до батька, глибоко засмутилася. Тому, не бажаючи терпіти сорому, незважаючи на свою стать, забувши про почесні вінки, які мала на собі, негайно рішуче кинулася в натовп. Її відважний порив змусив юрбу розступитися, і вона з усієї сили втиснулася поміж трибуном-зухвальцем і батьком-тріумфатором. Врешті дівчина силою відштовхнула трибуна і забезпечила батькові вільний вихід на Капітолій.

Яка чудова любов! Яка незламна відданість! Що ж надало сили такому тендітному дівочому тілу, що ж змусило забути про належні обряди, як не та несправедливість, яку вчинили супроти її батька! Ще живі були її спогади про те, як батько виховував її змалечку, ніжно і лагідно голубив її, піклувався