Одного разу… - Ірен Віталіївна Роздобудько
Багато в неї, у розумниці, відмовок, аби зайвий раз волосся гребінцем не псувати.
От і сидять обидві по своїх кутках: красуня – в золотій клітці, котру для неї Іван-дурник змайстрував, розумниця – на службі, звідки веде лише одна доріжка: робота-дім. І – ніякої романтики, бісівщини чи пригоди.
Але ж не може бути все так сумно?
Звісно, не може. Адже казка, як відомо, брехня…
Ось вона і втручається. Але не зозла, а в ім’я спасіння.
А значить, не брехня вона, а… мудра жіноча хитрість.
Тихо нашепоче красуні списочок – які книжки варто прочитати, які фільми подивитися, яких музикантів чи вчених варто знати. Обережно так натякне: ти тільки почни, поцікався, чим розумні люди цікавляться, а там – хто зна? – і сама розуму наберешся, досвіду та сенс життя для себе відкриєш. А як відкриєш, то й Івана-дурника на Королевича зміниш. А може, і сама хазяйкою своєї долі станеш. Хто зна?…
Штовхає в бік розумницю: підсовує їй корисні поради: як очі візуально розширити, а носик – звузити, як із кущиків над очима брівки сотворити, які нині тенденції в перукарській моді й що нині Шерон Стоун носить.
А як розлютиться розумниця, зачувши про «Шерон», так інформацію їй підсуне про її «ай-к’ю» – майже «ейнштейнівське». Мовляв, нічого поганого в розумній красі немає – на те вона й розумна. А ось трішки художнього безладу не завадить! Тільки на користь піде.
І виявиться, що краса розуму – не перешкода, а розум красі – не конкурент.
А щоби урок цей закріпити, запросить хитрюща мудрість на допомогу своїх сестер, без яких і розум – не розум, і краса – не краса. А імена їм – Доброта, Порядність, Чесність, Відвертість, Любов…
Цінності й дорогоцінності
У дитинстві в мене була купа дорогоцінностей!
Стільки, що батьки наполегливо благали позбутися хоча б половини з них.
У старому бабусиному ридикюлі зберігалися діаманти, у коробці з-під маминого взуття – смарагди, рубіни й топази, а ящики були вщерть забиті «найціннішим» – камінням, що впало з Місяця і Марса!
– Що в тебе тут? – питали подруги.
І я гордо відповідала:
– Дорогоцінності!
І вони зомлівали від захвату, перебираючи уламки розбитих філіжанок, зелені й коричневі скалки від пляшок і дивні камінці, підібрані на берегу моря.
Але ні в кого з нас не було й найменшого сумніву, що це – справжні дорогоцінності. Бачите, я і зараз не беру це слово в лапки!
Нитками й металевими дротиками ми прикручували ці скалки та камінці до пальців і почувалися королевами.
Аж доки одна зі старших дівчат не прийшла до нашого королівства зі справжнім перстеником на пальчику. І жорстоко висміяла наші саморобні прикраси, пояснивши, що (вочевидь, так сказала їй матуся) тільки справжнє золото має цінність.
Звісно, вона мала рацію.
Як з’ясувалося пізніше, у дорослому світі, тебе можуть добре зустріти лише «по одежі» й по тій кількості «золота-діамантів», які ти маєш у своєму здобутку.
І все ж таки наші міркування з цього приводу розійшлися…
Адже одна справа – обвішати себе дорогоцінними дрібничками й зовсім інша – почуватися в них щасливою. А друге можливо лише тоді, коли ця «дрібничка» несе в собі закодовану інформацію твого чи чужого життя. Мабуть, тому існує поняття «родинної реліквії», котру передають від покоління до покоління. І тоді заповітна скринька, котра є чи не в кожної жінки, перетворюється на… родинний літопис.
Ось цей золотий годинник ознаменував твоє народження, а цим перстеником тебе – всією родиною! – привітали із закінченням школи, а ці кульчики – на честь закінчення університету, а золоте сердечко… Власне, нехай це залишиться таємницею. Адже дорогоцінності мусять зберігати не тільки твої, але й чужі таємниці.
По-справжньому цінне лише те, про що ти згадуватимеш довгі роки, а сама річ – лише знак і нагадування того, що відбулося у житті. І про що варто пам’ятати. І не тільки тобі…
В одних мертвим вантажем, «про чорний день», лежать кульчики й ланцюжки з необрізаними цінниками, як знак «вдалого капіталовкладення». Інші, надягнувши на палець старовинний перстень, відчують біля себе дихання вічності, згадають бабусю та її урочисту, трохи сором’язливу промову, котра супроводжуватиме все життя.
Речі мають здатність жити довше, ніж їхні хазяї, переходити з рук до рук, здійснювати подорожі в часі – як золоті змійки цариці Нефертіті, як алмаз англійської династії «Кохінор» або діамант «Регент» з корони Людовиків. У яких – ого! – який родовід. Але повірте, бабусин перстеник для вас матиме не меншу цінність.
І ось ще що…
Ми звикли довіряти розтиражованим фразам великих світу цього, не замислюючись над їхньою суттю. Прекрасна білявка Мерилін Монро якось необережно зронила слова про те, що «кращі друзі дівчини – діаманти». Переживши сотні розчарувань, назавжди схована під маскою «секс-символа» і, зрештою, лишившись на самоті зі своєю красою і нереалізованим талантом серйозної актриси, вона, певно, мала право на цю гірку фразу.
Адже в тяжку хвилину «друзі» їй так і не допомогли…
Самотність у мережах
1
ФБ – це фейсбук (для кого не зрозуміло).
Геніальний винахід Марка Цукерберга та його сусідів по університетському гуртожитку в Гарварді. У двадцять три роки хлопець став мільярдером.
Ну, і Бог з ним! Не про нього йдеться.
А про те, що це така спокуса, що – йой!
У чому спокуса?
Ну як у чому?!
Ось напекла ти, скажімо, пирогів. Усе як годиться: вийшли жовті, аж золоті й так гарно підрум’янились!
Виклала не просто так, а на витинанку, котру власноруч із серветки зробила.
Руки обтерла – фу-у-ух!
Оком Рембрандта кинула – чогось не вистачає.
Цукровою пудрою посипала.
І не просто так, рукою, а крізь сито натрусила. Щоб «сніжок» такий собі гарненький вийшов.
Вийшов гарненький, мов справжній.
Але все одно чогось не вистачає, каже в тобі Рембрандт.
Якогось яскравого штриха.
Калина! Точно.
Калина якраз є: вчора, слава Богу, від застуди гарну гілочку в бабці на ринку придбала. Всі ягідки – круглі, цілі. І такі пурпурово-прозорі, що аж у роті кисло стає, як подивишся.
Отже, з’являються на золотавих «засніжених пагорбах» яскраві намистинки. І такий гарний, такий свіжий натюрморт виходить, хоч плач від краси світу.
Буває таке: плачеш саме від краси світу. Від образи не плачеш – дзуськи ворогам!
А от від чогось гарного чи щемливого – горло так і розпирає жаром. Від того, що не можеш його весь уповні осягнути! Що лежить він
