Вбивство Петлюри. 1926 - Дмитро Володимирович Табачник

Події процесу відобразилися в мистецтві – відомий єврейський письменник Алтер Кацизне написав п'єсу про нього, що йшла з успіхом у багатьох театрах світу.

Слідство у справі Шварцбарда тривало понад 16 місяців і викликало потужний резонанс у світі. І, хоча вбивця відразу ж назвав свої ім'я та прізвище, тривалий час у Парижі наполегливо шукали його спільників, з'ясовували, чи не було широкої змови проти Петлюри.

Хоча Шварцбард знову-таки відразу заявив, що до жодної політичної партії не належить, що діяв сам, без будь-якої допомоги й лише прагнув помститися колишньому голові Директорії за незличенні єврейські погроми в Україні, оскільки Петлюра був, на його думку, головним їх винуватцем, убивці не всі повірили. Та ще в газетах кілька разів промайнуло повідомлення про те, що Шварцбард – давній анархіст, який нібито служив у батька Махна. Цю версію також почали аналізувати, обговорювати, смакувати. А в Парижі в той час жив у еміграції і знаменитий «батько».

Його теж почали часто згадувати в пресі як одного з можливих засновників і лідерів могутньої підпільної терористичної організації анархістського напряму, яка, імовірно, і могла б направити руку вбивці Шварцбарда (тим паче їхнє знайомство не було таємницею). Як згадувала через багато років дружина «батька» до 1927 р. Галина (Агафія) Кузьменко (під час війни вона опинилася в Німеччині, звідки була вивезена до СРСР) на допиті в НКВС: «Убийца Петлюры Шварцбард был анархист и знаком с Махно, болел туберкулезом, часовых дел мастер. Он входил в еврейскую анархистскую группу, собирались по праздникам в кафе. Махно и я это кафе посещали, там же и познакомились с ним».

Більш докладну інформацію подає відомий дослідник махновщини Майкл Мале у своїй розвідці «Нестор Махно в російській громадянській війні» (вийшла в Лондоні в 1982 р.) – за його словами, антагонізм, що переходив у люту ненависть між «батьком» і головою Директорії, в еміграції ще більше зріс. І Нестор Махно був, і за даними британського дослідника, добре знайомий із майбутнім убивцею Симона Петлюри, навіть приятелював із ним. Ось яка промовиста сцена описана у вищезгаданому дослідженні: «Останній (тобто Махно. – Авт.), будучи знайомий з майбутнім убивцею Петлюри, навіть брав участь в обговоренні подробиць замаху. Відбувалося це 10 травня в російському ресторані. За столиком сиділо декілька анархістів, у тому числі Махно і Шварцбард, коли до залу ввійшов Петлюра, який того дня був іменинником. Від несподіванки майбутній убивця сполотнів, а Махно лишився незворушний». Проте не викликає сумніву, що сцена з Петлюрою не відповідає дійсності: інакше б пізніше Шварцбард упізнав його відразу. Проте можливість того, що Шварцбард розповів Махну про свої плани, виключити не можна. За свідченням одного з близьких до Махна анархістів, Шварцбард у травні 1926 р. прийшов до колишнього «батька» і «в присутствии болгарина Киро Радева попросил у Махно благословения на убийство Петлюры».

У свою чергу, французький історик професор Олександр Скирда – автор надрукованої в 1982 p. y Парижі фундаментальної монографії «Нестор Махно: Козак анархії», посилаючись на особисте свідчення того самого болгарського анархіста Кіро Радева, писав, що Шварцбард консультувався кілька разів у «батька» щодо організації та підготовки замаху на Петлюру. Але Махно нібито намагався відмовити того, стверджуючи, що «анархісти ведуть боротьбу проти принципів, а не проти людей» (якщо він справді так казав, то це верх лицемірства). А крім того, «батько» доводив непричетність Петлюри до єврейських погромів.

На думку деяких дослідників, якщо Махно справді відмовляв Шварцбарда від замаху на Петлюру, то на знак великої вдячності за те, що в 1922 р. той нібито врятував його від розправи, яку хотіла вчинити група агресивно налаштованих петлюрівських офіцерів. Вони нібито готувалися розправитися з «батьком» під час його перебування в Польщі в 1922–1923 pp., але Петлюра врятував Махна. Однак ця історія нічим не підтверджується і, ймовірно, є вигаданою.

Проте деякі анархістські мемуаристи вважають Махна абсолютно непричетним до терористичного акту й заперечують його обізнаність у планах Шварцбарда.

Тепер, коли колишній головний отаман усе-таки був застрелений, Махно публічно у пресі висловив своє обурення актом тероризму й вандалізму. Але перелякався Нестор Іванович тоді надзвичайно: утратив сон і спокій, розуміючи, що невдовзі так само, як і Петлюру, його теж можуть звинуватити в заохоченні єврейських погромів на Півдні України, а потім за все скоєне й навіть дозволене комусь суворо спитають. А можуть спитати, як Петлюру…

І Махно розгорнув велику активність. У шаленому темпі він написав кілька розлогих статей до анархістського журналу «Дело трудящихся», де багато розмірковував про форми й методи збройної боротьби, збройного захисту революції, але головне, чому були присвячені статті, – Махно доводив свою повну непричетність до єврейських погромів в Україні. Тож не дивно, що в квітні 1927 р. Нестор Махно звернувся у французьких анархістських виданнях зі зворушливою відозвою «До євреїв усіх країн світу», у якій він закликав єврейську громадськість організувати перевірку брудних і безпідставних наклепів на нього, перевірити, як він висловився, увесь той «брудний матеріал», який хтось збирає та розповсюджує про нього. У відозві Махно доводив, що він не просто анархіст, а чесний анархіст-інтернаціоналіст, що він завжди приборкував анти єврейські настрої, не давав частинам, котрі перебували під його командою, улаштовувати погроми й розбої.

Також Махно написав обуреного листа до редактора єврейської газети «Фрайе арбетер штиме» ПІ. Яновського, який звинуватив «батька» в потуранні погромам: «В 37-м номере «Фрайе арбетер штиме», в статье «Мое мнение о поступке Шалома Шварцбарда» Вы приходите к следующему выводу: пролитие еврейской крови было делом рук не только Петлюры. Люди атамана Махно также виновны в этом. Именно из-за обилия совершенно непроверенной информации, безответственных публикаций на эту тему, в том числе и Вашего письма, товарищ Яновский, я опубликовал обращение «К евреям» (см. № 64 французской анархистской газеты «Либертер» от 25 июня 1926 г.).

В нем я потребовал от евреев, чтобы они доказали открыто и фактически перед всем миром, где и когда мы или революционеры крестьянского движения, во главе которых я стоял, устраивали погромы против евреев Украины.

Или, если мы не совершали этого, то чтобы доказали, где и когда мы вели себя равнодушно по отношению к этому грязному делу,