Українська література » Публіцистика » Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Читаємо онлайн Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
приёмов и глубины гениальных обобщений, и это потребовало от переводчиков огромной работы.

Почему легко? Потому что основоположник украинского искусства, творец культурного языка народа, человек великих исторических задач и тяжёлой личной судьбы, Тарас Шевченко оказался по своему содержанию родным и близким для писателей молодых советских национальных литератур; он напомнил им судьбу их собственных литературных основоположников, он раскрыл им общечеловеческое в национальном, он вошёл в их социалистическое «сегодня» родным братом, «батькой», своим, любимым…

И народность Шевченко приобрела благодаря этому признанию и пониманию – последнюю свою, завершающую портрет, черту»90.

ПИСЬМЕННИКИ ТА ПРОВІДНІ ШЕВЧЕНКОЗНАВЦІ ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

СВІТОВА ВЕЛИЧ НАЙБІЛЬШОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА

Доповідь академіка О. І. Білецького на сесії Загальних зборів Академії наук УРСР 6 березня 1961 р

Протягом ста років, що минули з дня смерті нашого великого поета, постать його безмірно зростала й підноситься тепер на цілий світ.

Це не значить, що вивітрилася в Шевченка українська специфіка. Ні! Він був, є і навіки залишиться українським поетом, як Гомер – старогрецьким, Данте – італійським, Пушкін – російським. Це значить тільки, що розуміння народами світу поезій Шевченка значно поглибилося. Так поглибилася й наша свідомість, наше розуміння тої історичної ролі, яку український народ разом з братнім російським та іншими народами Радянського Союзу і слов’янських демократій виконує в процесі докорінного перетворення людського суспільства.

Як це не дивно – проти ідеї всесвітнього значення Шевченка – виступали неодноразово українські буржуазні націоналісти. Претендуючи на звання «представників» українського народу, а насправді бувши лютими його ворогами, вони намагалися відгородити Шевченка від усіх інших народів, зробити з нього якесь «святая святих», куди, крім них, нікому іншому немає доступу.

Академік О. І. Білецький про справжній зміст сентенцій відносно «окремої української душі»

Ось, наприклад, що писав один з зарубіжних авторитетів (професор С. Смаль-Стоцький). «…Думи Шевченкові, що зародилися й виросли з того специфічного українського лиха, такі специфічно українські, такі наскрізь оригінальні, що їм ніде ані взору, ані пари не найти. Шевченко черпав їх із самого дна української душі, а та українська душа в спільнім історичнім житті українського народу довгі віки, від Святослава аж до Шевченка, вміла на основі традицій поколінь сформувати свою одну народну думку, одну релігію, свої специфічні побажання, свої найвищі етичні, культурні та політичні ідеали – відмінні від інших і тільки їй питомі».

Навряд чи треба спростовувати це твердження. По-перше, чи можемо ми уявити собі якусь «українську душу», незмінну від Святослава до Шевченка? Ми не заперечуємо ідеї національного характеру, але цей характер в нашій уяві не є чимось незмінним протягом багатьох століть. А по-друге, жодна національність не живе і не зростає в цілковитій ізольованості від інших народів, і не буває якоюсь «річчю в собі», якій «ніде ані взору, ані пари не найти». А коли б це було – вона справді була б позбавлена світової цінності.

Наскільки розумніше писав російський критик Добролюбов у відомому відзиві на вихід «Кобзаря»: твори Шевченка, «будучи народно-украинскими, понятны и близки, однако, каждому, кто не извратил в себе лучшие человеческие инстинкты»91.

Наукове розуміння провідних ідей у творчості Шевченка

Ті ж самі українські націоналісти аж до наших днів намагаються довести, що «основне (а мабуть, і єдине) в Шевченкові – ідея боротьби за визволення і незалежність української нації. Проте, досить прочитати Шевченка, щоб побачити, що це не основне в його творчості, коли брати всю творчість в її повному обсязі.

Взагалі треба дуже обережно ставитись до основних ідей будь-якого поета. Поет – людина, що розвивається, змінюється, зростає. І на прикладі Шевченка це легко бачити.

Шевченко починав з ідеї України, як чогось національно окремого від інших народів. Шевченко прийшов до визнання єдності інтересів усіх поневолених мас. На перших кроках творчості муза його була звернена до минулого:

Було колись добре жити

На тій Україні…

Було колись – панували,

Та більше не будем…

У Києві на Подолі

Братерськая наша воля

Без холопа і без пана

Сама собі у жупані

Розвернулася весела…

На початку своєї творчості Шевченко ще не усвідомлював ідеї класової боротьби. Навіть у «Гайдамаках» він вважав, що шляхта і хлопи по суті «того ж батька діти». Проте неправомочність цієї думки згодом стала для нього ясною. Світ розколовся для нього на два табори. З одного боку – пани, незалежно від їх національного походження, пани —

В серебрі та златі!

Мов кабани годовані —

Пикаті, пузаті!..

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття —

а з другого, – жертви їх свавілля – трудовий люд, і не лише український і російський, а всі народи – «кайданами куті».

Творчість народного поета – вагомий чинник світової культури

Був час, коли критики Шевченка підкреслювали як найвищу якість, що він «поет із народу», позбавлений будь-якої систематичної освіти, відірваний від досягнень світової культури.

Добре заперечував ці думки ще Анатолій Васильович Луначарський.

«Писатель из народа, – каже він, – это значит самоучка, талант сырой, самородок, которому нужно многое прощать. Шевченко в сущности не был таким писателем, – он, как и Горький, далеко поднялся над своей средой и мог сделать честь любому обществу интеллигентов не только по своему таланту и этическому облику, но и по своей образованности»92.

Тепер можна сказати, що легенду про Шевченка як суто селянського поета цілком розвіяно. Багато чого дала Шевченкові усна творчість рідного народу. Проте був він не лише її учнем, натхненним на зразок давнього Гомера, що обробляв народний матеріал, створюваний його безіменними попередниками. Він вийшов з села кріпаком, але його муза не була убога, селянська, кріпацька, як доводили часом критики буржуазної доби.

Натхненна творчість Шевченка – дзеркало його життя

Зупинимось – щоб рішуче цьому заперечити – лише на одному моменті життя і творчості Шевченка. Це 1856 рік.

Ось далека околиця імперської Росії ХІХ ст. Не дуже висока гора, якась церква, казарми, гауптвахта, шпиталь, будинок коменданта – все це за ранжиром пофарбовано в казенний жовтий колір. Внизу під горою – вірменські крамнички, шинок. З заходу – сумне, то темно-зелене, то сіро-жовте Каспійське море. Пісок і каміння. Ні трави, ні деревця. Влітку спека і курява, взимку холод. Більшу частину року віє холодний норд-ост. Життя – солдатська муштра, офіцерське картярство, горілка. Жодних книг і газет, крім офіційної військової газети «Русский инвалид».

Ось тут, у Новопетровському форті, між 25 січня

Відгуки про книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: