Небо над Іраном ясне - Дмитро Анатолійович Жуков
Як і під час будь-якої революції, країну лихоманило. У провінціях повставали національні меншини. Терористичні групи скоювали замахи на багатьох видатних релігійних діячів, поповнюючи список мучеників. Американські агенти вербували людей серед незадоволених новими режимом і навіть близьких до ліберального Тимчасового уряду. Радянські агенти підстьобували бойові комуністичні групи.
Економіка країни розвалювалася на очах. Як тільки було оголошено про конфіскацію власності шаха і членів його сім'ї і передачу її в Фонд знедолених, великі підприємці кинулися вивозити капітали з країни. Робочі захоплювали підприємства, але не могли налагодити функціонування їх без досвіду і грошей. Нафти видобувалося менше, та й ціни на неї падали стараннями Саудівської Аравії і США. Іранські авуари, які зберігалися в американських банках, були заарештовані. Імпорт промислових і продовольчих товарів, що досяг при шахові колосальних розмірів, різко скоротився. Економічна блокада, інфляція, безробіття… Незадоволених вистачало.
Не можна сказати, що богослов і правознавець Хомейні добре знався на економіці, оскільки керувався лише загальними поняттями про справедливість. В Іраку разом з шиїтським ідеологом ас-Садром вони розробили такі принципи: збереження доходів на рівні потреб, боротьба проти надмірностей і зосередження багатств в руках небагатьох, регулювання цін, заборона лихварства, введення безкоштовної освіти і медичного обслуговування. Економічний радник імама Лазні Садр написав книгу "Тоухідна економіка" (тоухід - єдність, божественна гармонія), в якій обгрунтовувалося органічне поєднання приватної і суспільної власності. Розподіл по праці, а не за капіталом, намічалося згодом замінити принципом: "від кожного по здібностях, кожному за благочестя" що цілком відповідало поглядам мораліста Хомейні, який спочатку вводив своїми указами безкоштовні комунальні послуги, передачу конфіскованого знедоленим, безкоштовний проїзд, не зважаючи на уряд, але це викликало такий наплив населення в Тегеран, що створилися великі труднощі, і рішення економічних питань прийняло більш помірний і розважливий характер.
Зокрема, Хомейні оголосив "творчий джихад". На його заклик тисячі фахівців і революційних загонів поїхали у відсталі райони країни, будуючи дороги, медичні центри, електростанції, поліпшуючи умови життя, заодно створюючи ісламські ради, покликані пожвавити життя в провінції і зробити його стерпним.
* * *
1 березня імам Хомейні повернувся у сповнений радості Кум, де 16 років тому заклав початок революційного руху. Він погано почувався, але справа його вже знаходилося в міцних і вірних руках. Залишалося закріпити революційні завоювання. 30 березня був проведений народний плебісцит і 98% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, висловилася за проголошення Ісламської Республіки Іран (ІРІ), і 1 квітня, день підведення підсумків голосування, відзначається святково і понині.
У Кумі імам Хомейні чи не кожен день зустрічався і розмовляв з тисячами своїх прихильників у семінарії Фейзі.
А говорити було про що. Якщо трибунали засудили до смертної кари колишнього прем'єра Ховейду, главу САВАК генерала Насирі і багатьох інших, то група лівих терористів "Форкан" знищувала сподвижників Хомейні, серед яких були революційні генерали, аятолли Мотаххарі, Табатабаї, Ірага. Горіли елеватори, вибухали нафтопроводи. А тим часом конфісковані землі шаха і інших великих землевласників розподілялися серед селян…
* * *
У країні було три сили: ліберальні і демократичні партії, на які спирався Тимчасовий уряд, технократи і політична еліта; ліві і радикали комуністичного і навіть ісламського толку, теж запеклі борці з шахським режимом, і хомейністи, духовенство, що спиралося на найширші маси віруючих.
Реальна влада все більше переходила до останніх, незадоволених кабінетом Базаргана, який, в свою чергу, намагався контролювати діяльність великих аятолл, реанімувати армію, зібрати в єдиний кулак світську інтелігенцію та студентів.
Переговори членів Тимчасового уряду і Ісламської революційної ради тривали деколи до десяти годин і ні до чого не приводили. Прихильники Хомейні мали своїх емісарів в усіх органах влади і проводили свою політику, спираючись на загони вартових ісламської революції і Хезболла (партії Аллаха). А ліві, партизани-федаї і моджахеди, навіть вирішили бойкотувати референдум про Ісламській республіці.
Все вирішив заклик Хомейні. За ним пішли й студенти. 12 серпня 1979 року розкол серед них став очевидним. У Тегеранському університеті, почалися зіткнення різних угруповань, були сотні поранених. Хомейні виправдовував своїх прихильників.
- Я приїду в Тегеран, - погрожував він, - і буду діяти в революційному дусі.
А далі сталося те, що імам Хомейні назвав "другою ісламською революцією". 3 листопада він опублікував відозву до студентів і учнів та закликав їх до "потужної атаки проти інтересів Америки та Ізраїлю". На другий день група молоді, яка назвала себе "студентами-мусульманами - послідовниками курсу імама", захопила штурмом посольство США і взяла в заручники його співробітників. Одночасно ЦК Партії Ісламської Республіки зробив запит уряду, на якій підставі прем'єр Базарган веде в Алжирі неоголошені переговори з радником Білого дому з питань безпеки Бжезинським? Уряд Базаргана впав.
Папери, виявлені в посольстві, потім були поступово опубліковані під заголовком "Документи американського шпигунського гнізда в Ірані" і склали 50 томів. Відразу ж стали відомі імена американських агентів і методи шпигунства не тільки в Ірані, але і інших країнах. Імам виступив з промовою, сенс якої зводився до фрази: "Всі наші труднощі - через Америку"
Москва оголосила такі дії "антиамериканською істерією", що було більш ніж дивно, оскільки Ісламська революція обернулася для її суперників в "холодній війні" втратою величезного плацдарму біля протяжного південного кордону СРСР. Когось влаштовував союзник Ізраїлю і американський жандарм в районі Перської затоки. Когось не надихав приклад успішної визвольної боротьби. Цікаво, що саме в цей час упав залежний від США нікарагуанський режим, посилився опір народів Палестини і Лівану, піднялися ісламські рухи у всіх арабських країнах і Туреччині, а проамериканські радники Кремля спровокували його на наказ щодо кривавого перевороту в Афганістані і безнадійну війну з ще не підкореним гордим народом, сподіваючись обкласти Іран зі сходу.
У самому Ірані проявилася дивовижна одностайність лівих і правих контрреволюціонерів, які керувалися вказівками з радянського і американських посольств. Координувалися дії США і СРСР щодо гарячкового озброєння Саддама Хусейна, який прийшов до влади в Іраку. Аятолла Хомейні дотримувався твердого принципу: "Не Захід і не Схід".
А ненавидіти Америку було за що. Не кажучи вже про 22 мільярди доларів заблокованих авуарів, з яких все-таки черпалися кошти на боротьбу з революцією, американці запросили шаха, який поневірявся з країни в країну, до себе, підлікуватися і відмовлялися видати злочинця, винного в смерті десятків тисяч іранців.
* * *
Ще влітку 1979 року після виборів до Ради експертів був розроблений новий проект конституції ІРІ, у якій, на думку Хомейні, треба було закріпити принцип "вілаєте факіха" (управління богослова-правознавця). У лібералів був свій
