Саботаж кохання - Амелі Нотомб

Для мене Елена завжди була недосяжна. А відколи з'явився отой Фабріціо, вона віддалялася все далі й далі.

Я вже й не знала, що робити, аби привернути її увагу. Мені кортіло розказати їй про вентилятори, але нутром відчувала, що вона відреагує як і попереднього разу, як у справі про коня — здвигне плечиками і проігнорує мене.

Я благословляла долю за те, що Фабріціо мешкав у Вай Цяо Тха Лу. Я благословляла матір моєї коханої за те, що та забороняла дітям і ногою ступити за межі Сань Лі Тхунь.

Насправді не було жодної проблеми дістатися з одного гетто в інше. На велосипеді — чверть години. Я часто ширяла туди-сюди, бо у Вай Цяо Тха Лу була крамничка, де продавали оті гидотні китайські карамельки — стовідсоткові бактерії, - які у цій сонячній галактиці здавалися мені райською насолодою.

Я помітила, що за три місяці флірту Фабріціо жодного разу не з'явився у Сань Лі Тхунь.

Констатація цього факту надихнула мене на жорстоку думку. Повертаючись зі школи, я запитала в італієчки з удаваною байдужістю:.

— Той Фабріціо що — закоханий у тебе?

— Так, — відповіла вона цілком байдуже, неначе інакше й бути не могло.

— А ти ж, ти його кохаєш?

— Я його наречена.

— Наречена! Але тоді ти мусиш дуже часто зустрічатися з ним.

— Щодня. У школі.

— О, ні, не щодня. По суботах і неділях ви не бачитеся.

Холодне мовчання.

- І вечорами ти його не бачиш. Але ж наречені саме по вечорах і мусять бачитися. Ходити в кіно.

— У Сань Лі Тхунь немає кіно.

— А у «Альянс франсез», біля Вай Цяо Тха Лу є кінотеатр.

— Мама не дозволяє мені виходити з нашого гетто.

— А чому Фабріціо не приходить до тебе у Сань Лі Тхунь?

Мовчання.

— Велосипедом чверть години їзди. Я їжджу туди щодня.

— Мама каже, що виходити за огорожу небезпечно.

— То й що ж. Може, Фабріціо боїться? А я щодня виходжу.

— Йому батьки не дозволяють.

— І він слухняний хлопчик?

Мовчання.

— Завтра я попрошу його прийти до мене у Сань Лі Тхунь. Він прийде, сама побачиш. Він робить усе, що я попрошу.

— Оце вже ні! Якщо він тебе кохає, сам має подумати про таке. Інакше це втрачає будь-яку цінність.

— Він кохає мене.

— То чому ж не приїздить?

Мовчання.

— Може Фабріціо у Вай Цяо Тха Лу має іншу наречену? — закинула я гіпотезу.

Елена презирливо гигикнула.

- Інші дівчата не такі гарні, як я.

— Що ти про це знаєш? Не всі ж вони ходять до французької школи. Наприклад, англійки.

— Англійки-и-и! — засміялася маленька італійка, неначе це просте речення знімало всі підозри.

— А чого ти? Так, англійки. Наприклад, леді Годіва. Елена зацікавлено глянула на мене. І я пояснила їй, що англійки мали звичку прогулюватися зовсім голенькі, закутані лише у довге волосся, верхи.

— Але у гетто немає коней, — холодно відрізала вона.

— Ну, якщо ти вважаєш, що це хвилює англійок… Моя кохана рвонула вперед. Це вперше я бачила, щоб вона так чухрала.

На її обличчі не було образи, та я була певна, що достукалась принаймні до її пихи, якщо не до серця, в існуванні якого я дуже сумнівалася.

Я відчула безсумнівну перемогу.

Мені нічого не було відомо про можливу бігамію мого суперника.

Все, що мені було відомо, так це те, що наступного дня Елена розірвала заручини.

Вона зробила це показово байдуже. Я пишалась її бездушністю.

Ну й удару ж було завдано по престижу облесника з довгим волоссям!

Я землі під собою не чула від радості.

Це було вдруге і востаннє, коли я благословляла китайський комунізм.

З наближенням зими воєнні дії активізувались.

Справді, коли гетто вкриє крига, нас усіх змусять, volens nolens[Хочеш — не хочеш (лат.).] розбивати киркою цілі океани ожеледиці, які перешкоджатимуть рухові транспорту.

Отож, треба було завчасно вихаркнути свою квоту агресивності.

Ми ні в чому собі не відмовляли.

Найдужче ми пишалися нашим новим загоном під назвою «когорта блювальників».

Ми зробили відкриття: декотрі поміж нас були обранцями провидіння — феї, які злетілися над їхньою колискою, обдарували їх здібністю блювати майже коли заманеться.

Варто було лише