Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
Так хвилююче й пристрасно, з почуттям найщирішої любові та вдячності рідко кому судилося висловити свої почуття любові й відданості до Тараса Григоровича Шевченка.
Знати «правду і тільки правду»
А ось як висловлюється Я. О. Галан про природу творчості: «Щоб писати «правду і тільки правду у великому і в малому», зокрема в наукових працях, треба «мінімум власних міркувань, які можуть читача цікавити, або ні, мінімум, потрібний для того, щоб змусити самого читача міркувати. Максимум спокійного тону, без лайки, щоб читач не подумав: сердиться Юпітер, бо не має рації»76.
Адже читача, упевнені, цікавлять, в першу чергу, не роздуми й міркування з приводу життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка, а сама сутність його поезії й діяльності, реальні факти й обставини, пов’язані з ними, їх народження, розвиток і взаємозв’язок.
Ті ж самі засади стосуються також життя й діяльності послідовників Шевченка, й передусім його найбільшого й найавторитетнішого наступника світового значення – Великого Каменяра – Івана Яковича Франка. «Вічний революціонер» глибоко розумів суть історичного процесу. «Під історією, – відзначав український геній, – розуміємо слідження внутрішнього зв’язку між фактами, т. є. таке угроповання поєдиничних і дрібніших фактів, щоб з них виходив якийсь «сенс» т. є., щоб видно було певні основні закони природи, правлячи тими фактами і викликаючи їх»77.
Ставлення простого селянства до Тараса Григоровича Шевченка – народного поета-революціонера
Народна пісня про народного поета
В одній з народних пісень цікаво подаються думки щодо визволення улюбленого народного поета:
Чом не шумиш, луже,
Зелений байраче,
Ой, чом не тікаєш,
Шевченку Тарасе?
За тобою женуться
Вороженьки злії,
Вороженьки злії —
Солдати лихії.
Хочуть вони тебе
Та в полон забрати,
У полон забрати,
Приділить в солдати!
Ой, тікав Шевченко
Битими шляхами,
А за ним солдати
З гострими штиками.
Спіймали Шевченка,
До Сибіру гонять;
А їх вон відгонять.
«Ой, не плачте люди,
Ридом не ридайте,
Та беріте зброю,
Та мене спасайте».
Ой, узяли зброю,
Солдатів побили,
Солдатів побили,
Шевченка пустили»78.
Народ – багатовіковий носій та захисник ідей соціального й національного визволення, незважаючи на тяжкі випробування, неухильно здійснював свою виплекану історичну місію. Він висував з свого власного соціального середовища пророків та лідерів, які стають прапором та керівниками боротьби за соціальне й національне визволення, об’єднання докупи своїх одвічних земель. У віками поневоленій Україні в середині ХІХ століття його найяскравішим і найталановитішим лідером і всевидячим пророком став Тарас Григорович Шевченко.
Це був складний, – ззовні суперечливий, але життєво важливий – історичний період розвитку Росії. Його кінцевий кріпосницький період збігся з останніми роками життя й діяльності Шевченка. Його значимість привертала увагу класиків наукового соціалізму.
Щоб осягнути й оцінити справжню велич народного поета-революціонера, потрібно зрозуміти, в яку епоху звучало його полум’яне слово.
Шевченко в історії України
Неможливо перебільшити місце Великого Кобзаря в історії українського народу. З’ясуванню всебічних сторін цієї справді неосяжної теми, як зазначалося вище, присвячена справді незліченна кількість дотеперішніх публікацій різного гатунку аматорів, так і суголосних досліджень фахівців такого ж різного роду напрямків. Звідси – неможливість домогтись погодження головних характеристик предмету висвітлення, його сенсу. Суперечки із протилежним за спрямуванням, – з одного боку суворо науковим, з іншого – неминуче далеким від нього підтекстом – не вщухають. Вони продовжуються, а сьогодні й загострюються здебільшого через крайню заполітизованість теперішнього часу. Не можна не бачити, що за нею криється складний для нинішнього суспільства, для всього народу України, так би мовити, доволі «слизький період» життя.
Геніальний український народний поет
Повертаючись до воістину багатогранного обличчя найбільшого українського національного генія, не можна ані на хвилину не віддавати собі звіту, що головною та яскравою життєвою рисою усього існування було те, що Шевченкові від першого і до останнього кроку подвижницької діяльності – без жодних обмовок – притаманна незмінна й заслужена характеристика: народний. І не лише й не стільки тому, що Шевченко вийшов із самої народної гущі України, а передусім тому, що він з нестримною самовідданістю й користю діяв заради щастя своєї улюбленої прекрасної Батьківщині та рідного народу. Шевченко став справжнім батьком та провідником знедоленої нації, і не лише української, а й усіх поневолених народів царської Росії. Виключно протилежним було ставлення до улюбленого народом українського поета верхівки шовіністичного царського уряду. Про це переконливо свідчить заборона відзначення 100-річного ювілею з дня народження Т. Г. Шевченка.
МАРІЄТТА ШАГІНЯН ПРО ПОЕТИКУ ШЕВЧЕНКА
Різниця між пересічними ремісниками поезії та її справжніми творцями
Звернімось до монографії Марієтти Сергіївни Шагінян, в якій, на нашу думку, ґрунтовно проаналізовано особливості творчої майстерності найвидатнішого українського поета. «Когда поэты, сами поэты, – відзначає дослідниця відмінність між тими, хто знічев’я бавиться віршами, і справжніми великими поетами, – хотят определить поэзию, они обращаются к глаголам «жечь», «ударить», «пронзать», «исторгать»; к эпитетам «неведомая», «таинственная», «живительная», «чудная»; к существительным «сила», «власть», «могущество», «потрясение».
У Тараса Шевченко есть одно стихотворение. Написанное в каземате, совсем небольшое, пятнадцать строк. Сам поэт никогда не мог его читать без слёз. Слушатели и во второй, и в третий раз не могли его слушать без слёз. В этом стихотворении речь идёт о простейшей правде бытия, – о крестьянском ужине после работы в поле, – и написано оно простейшими словами, даже с повторением одного и того ж корня «вечер» четырежды подряд в четырёх строчках:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Та соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх,
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
В простом рассказе – даже не песне – говорится о вещах всем известных: поэт ничего от себя не прибавил к гудящим над вишнями майским жукам, к пахарям, идущим
