Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової - Леонід Олександрович Сапожніков
Так, стоять, треба бути напоготові, але хіба це причина розпочинати війну, якщо ти сам її не хочеш? У такій ситуації логічно будувати лінії оборони чи хоча б надіслати Сталіну з Молотовим ноту протесту. Фюрер, однак, не зробив нічого подібного. Жодних документів чи розвідданих про очікуваний напад росіян у нього не було, інакше він би на них послався. І йому доводиться брехати: «Російські льотчики бавляться тим, що безтурботно перелітають кордон, ніби хочуть показати нам, що вони вже почуваються господарями цієї території. У ніч з 17 на 18 червня російські патрулі знову вдерлися на територію Рейху й були відкинуті назад лише після тривалої перестрілки».
Це дуже старий трюк, коли злодій гукає: «Тримайте злодія!». Безліч спогадів і документів свідчать про те, що кордон перед війною порушували німецькі льотчики, і збивати їх довго не наважувались навіть 22 червня. Був суворий наказ Сталіна «не піддаватися на провокації», а вже про те, щоб самим перти на рожен, у ті дні не могло бути й мови.
Третього жовтня, на сто четвертий день війни, Гітлер знов звернувся до народу і постарався більш переконливо обґрунтувати свій напад: «Коли я поступово став отримувати інформацію про те, що на нашому кордоні виникає аеродром за аеродромом, коли через усю гігантську радянську імперію сюди почали котитися дивізія за дивізією, от тоді я відчув себе зобов’язаним ужити заходів зі свого боку... Вже у травні (виділено мною. — Авт.) не залишилося ніяких сумнівів у тому, що Росія збиралася за першої можливості напасти на нас».
І далі: «Якщо я бачу, що мій противник скинув рушницю, я не чекатиму, поки він спустить курок, а краще зроблю це першим!».
Цікаво виходить: сумніви у фюрера відпали лише в травні 1941 року, а питання про перешиття колії радянських залізниць на німецький стандарт вирішувалося в генштабі сухопутних військ вермахту ще 23 серпня 1940-го (див. щоденник його начальника Франца Гальдера)!..
Сталін заздалегідь знав від своєї розвідки про конкретну дату німецького нападу, й якби завдав превентивного удару, напевно назвав би її. Згадав би й план «Барбаросса», затверджений півроку тому. А в Гітлера жодних дат і назв, тільки голослівні звинувачення.
Удав і кролик
А може, все ж таки Гітлер вірив напередодні війни, що Сталін «скинув рушницю»? Спробуймо знайти відповідь на це запитання у щоденнику Геббельса.
14 листопада 1939
Фюрер констатує катастрофічний стан російської армії. Вона ледь здатна до боїв.
5 січня 1940
У Фінляндії росіяни зовсім не просуваються. Схоже, що насправді Червона армія мало чого варта.
29 березня 1941
Велика справа попереду: проти Р. (тобто Росії. — Авт.). Її якнайсуворіше замасковано, зовсім небагато осіб знають про неї. Вона розпочнеться з великого пересування військ на захід. Підозра впаде на будь-який напрям, але тільки не на схід. Про людське око буде підготовлено напад на Англію, а відтак блискавично назад — і вперед! Україна — чудова житниця. Коли осядемо там, ми зможемо витримати, довго...
14 квітня 1941
Добре мати силу. Сталін явно не хоче познайомитися ближче з німецькими танками.
7 травня 1941
Сталін і його люди абсолютно бездіють. Завмерли, ніби кролик перед удавом.
9 травня 1941
Сталін явно боїться.
29 травня 1941
Сталін, як і раніше, витріщився, мов кролик на удава.
12 червня 1941
Росіяни витріщились на нас, мов загіпнотизовані, й бояться. Вони будуть збиті з ніг, як досі жоден народ...
Можливо, Геббельс недостатньо поінформований, а Гітлер бачить смертельну загрозу й напружує всі сили, щоб випередити росіян? Недосипає, працює не розгинаючись?
Нічого подібного! «Незважаючи на майбутню воєнну кампанію проти Радянського Союзу, Гітлер особисто відбирав картини для галереї Лінца, — згадував його особистий архітектор, а згодом рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. — У 1941 році до Оберзальцберга надійшли великі каталоги в палітурках з коричневої шкіри з фотографіями сотень картин, і Гітлер особисто розподіляв художні твори (награбовані у Франції. — Авт.) по своїх улюблених галереях Лінца, Кенігсберга, Бреслау».
І це незадовго до 15 травня — ранньої дати нападу на СРСР згідно з планом «Барбаросса»!
Отже Геббельс, тінь і рупор Гітлера, виклав у щоденнику не тільки власну думку. Німеччину напередодні війни нацистська верхівка уявляла удавом, а Росію — кроликом. Але хто сповна розуму повірить, що напад удава на кролика був самозахистом?
Здавалося б, усе ясно. Аж раптом читаємо:
16 червня 1941
Росія напала б на нас, якби ми ослабли, й нам довелося б вести війну на два фронти, яку ми виключаємо своєю превентивною (виділено мною. — Авт.) акцією.
Деякі дослідники висновують звідси, що Геббельс, а отже й Гітлер, вважали напад 22 червня попереджувальним. Запис у щоденнику, кажуть вони, аж ніяк не можна вважати пропагандистським матеріалом.
А я аж ніяк не погоджуся з ними. По-перше, не можна вихоплювати із щоденника один запис, ігноруючи решту. По-друге, у ньому сказано не про реальну радянську загрозу, а лише про можливу («якби...», «нам довелося б...»). А по-третє, Геббельс знав, що його щоденник буде опубліковано, і вбачав у ньому специфічний засіб пропаганди. 22 жовтня 1936 року він довірив паперу радісну новину: «Я продав Аманну (першому видавцеві „Майн кампф“. — Авт.) свої щоденники. Опублікувати через 20 років після моєї смерті. 250 000 марок зараз і 10 000 щороку. Магда і я щасливі».
Він вів щоденник не так для себе, як для історії! Часом у поспіху забував про це, але потім, схаменувшись, ізнову віщував прийдешнім поколінням. Думаю, так сталося й 16 червня: нехай нащадки вважають, що вожді Третього рейху — а отже й він сам — напали на союзника превентивно, а не з метою його пограбувати.
Марні намагання! В тому ж довжелезному запису від 16 червня він вибовкав справжні наміри фюрера: «Сталін тремтить перед наступаючими подіями... Ми використаємо сировинні ресурси цієї багатої країни... А отже, вперед! Багаті лани України ваблять».
Ось вам і «превентивна війна»... Та досить наразі про Геббельса. Прикличмо у свідки провідних дипломатів Третього рейху.
Дуже зручний випадок
Слово міністру іноземних справ Ріббентропу: «Велика концентрація радянських військ у Бессарабії (восени 1940 року. — Авт.) викликала в Адольфа
