Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий

Машина заїхала в арку будинку № 7, і молодик теж пішов у тому напрямку. Він дістав з кишені циліндричний предмет, загорнутий у газету. Авто стояло перед відкритими воротами гаража, водій щось вивантажував. Чоловік підійшов до дверей у будинок і відкрив їх ключем. Потім замкнув двері зсередини і трохи піднявся по сходах – він вирішив почекати, поки власник «Опеля-капітана» увійде у будинок. Раптом згори залунав жіночий голос:

– До побачення! – Хтось почав спускатися сходами.

Молодик занервувався. Що робити? Піти назад означає натрапити на власника авто. Він вирішив повернутися на перший поверх і стати обличчям до ліфта так, щоб випадковий свідок його не розгледів. Натиснув кнопку ліфта. За кілька секунд почулися кроки – судячи за стукотом підборів, це була жінка. Вона відчинила двері й вийшла на вулицю. Чоловік повернувся на попередню позицію на сходи між першим і другим поверхами, звідки його не було видно. Невдовзі він почув, як відчинилися двері. Це був власник «Опеля» з Цепелінштрасе. Він був сам.

Молодик не вперше був у цьому будинку. Кілька місяців тому він знайшов ім’я власника авто в мюнхенському телефонному довіднику, воно ж значилося на дверній табличці – Стефан Попель, квартира 7. Він стежив за Попелем багато разів, одного разу навіть бачив, як той ставить машину під гаражем. Хотів підійти, але востаннє не наважився. Кілька разів пробував увійти в будинок і почекати Попеля там, але двері були зачинені, і він навіть зламав ключ, намагаючись відкрити їх силою. Тепер він мав правильні ключі – вхідні двері проблемою не були.

Він довго готувався до цього моменту. І ось він прийшов. Стефан Попель, невисокий приземкуватий чоловік із залисинами, стояв прямо перед ним, висмикуючи ключ із замка. Він стискав ключ у лівій руці і притримував двері ногою. Ліктем утримував якісь пакети. Один був відкритий – у ньому лежали помідори. Молодик нахилився, ніби зав’язуючи шнурки, – він розумів, що ця поза здається штучною, але не хотів підходити до Попеля, поки двері відчинено. У голову лізли сумніви: а раптом момент непідходящий? Потім встав, наблизився до дверей і спитав:

– Щось не гаразд? – Свій же голос здався чужим і далеким.

– Тепер все добре, – відповів чоловік.

Молодик взявся за дверну ручку лівою рукою. Він був готовий вийти на вулицю. У цей момент його права рука з предметом, загорнутим у газету, випрямилася. Він спрямував предмет в обличчя Попеля. Хлопок. Попель раптом відхилився вбік і назад. Як він упав, молодик уже не бачив. Він вийшов надвір і зачинив за собою двері… Повернув наліво і пішов по Ерцгісерайштрасе. Потім повернув на Німфенбургерштрасе і пішов у бік центру. Поклав циліндричний предмет у кишеню, дістав носовичка і продихався через нього. Нарешті він це зробив. Сташинський виконав завдання[1].

Бійці Української повстанської армії. Галичина, 1948 р. Повстанці УПА, відомі як «бандерівці», не припиняли організованої збройної боротьби проти радянської окупації протягом більш ніж десяти років після вторгнення Червоної армії в Західну Україну

(Фото: Павло Гранюк / Центр досліджень визвольного руху [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cdvr.org.ua/photoarchive/%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B1%D0%BE%D0%B9%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8)

Богдан Сташинський (праворуч). Львів, лютий 1951 р. У квітні 1950 року його було завербовано радянськими спецслужбами для агентурної роботи проти УПА. 19-річний Сташинський, який до цього часу активно допомагав підпіллю, погодився на співпрацю, щоб уникнути арешту. На фото, зробленому таємною камерою, він зображений під час зустрічі зі знайомим. Держбезпека підозрювала його в подальшій співпраці з підпіллям. За кілька тижнів Сташинський долучиться до боївки УПА і видасть її командира Івана Лабу та інших повстанців

(Фото: Справа оперативної розробки агента «Тарас» / Архів Служби зовнішньої розвідки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fp=5402.html) https://was.media/2017-03-23-delo-bogdana-stashinskogo/)

Членський квиток товариства «Динамо», виписаний Богдану Сташинському (на підставне ім’я Григорія Мороза) під час його навчання в Київській школі держбезпеки, де він перебував з 1952 по 1954 р. Крім стрільби, керування машиною та уміння уникати стеження, Сташинського посилено навчали німецької мови

(Фото: Справа оперативної розробки агента «Тарас» / Архів Служби зовнішньої розвідки України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fp=5402.html) https://was.media/2017-05-19-kak-gotovili-ubijcu-bandery/)

Восени 1954 р. Богдан Сташинський прибув до Кралсгорсту, передмістя Східного Берліна, де перебував апарат уповноваженого Комітету державної безпеки – КДБ СРСР у Німеччині. Працівники апарата (частина з них у довготерміновому відрядженні з України) вели агентурну війну проти центрів української еміграції в Західній Німеччині, не зупиняючись перед такими методами, як залякування, викрадення людей та терористичні акти проти керівників еміграції. Зупинка міської електрички Берлін – Карлсгорст

(Фото автора, січень 2014 р.)

Першою жертвою Сташинського став керівник опозиційного до Степана Бандери крила ОУН, головний редактор газети «Український самостійник» та колишній в’язень Аушвіцу Лев Ребет. Розрахунок КДБ – у вбивстві звинуватять Бандеру та його прихильників, і це спричинить подальший розкол в еміграції

(Фото / Центр досліджень визвольного руху [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.cdvr.org.ua/content/%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B6%D1%8F-%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B2-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F-%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%83)

Сташинський іде сходами назустріч Леву Ребету, витягаючи з кишені загорнуту в газету таємну зброю – заряджений ціанідом металевий циліндр, який стріляє отруйними парами і вбиває, не залишаючи сліду. Німецькі лікарі дійшли висновку, що Ребет помер від серцевого нападу

Фото інсценізації вбивства Ребета з архіву Мюнхенської кримінальної поліції, вересень 1962 р.

(Московські вбивці Бандери перед судом: збірка матеріалів / за ред. Данила Чайковського. – Мюнхен, 1965.– 695 с., збірка фотографій після с. 695)

Наступною жертвою Сташинського радянські керівники обрали Степана Бандеру, який після закінчення Другої світової війни залишився в еміграції. Бандера був символом націоналістичного спротиву радянському режиму. Сташинський вперше побачив Бандеру під час його виступу на панахиді за вбитим радянськими спецлужбами засновником ОУН – Євгеном Коновальцем. Роттердам, травень 1958 р.

(Фото / Центр досліджень визвольного руху. – Режим доступу до ресурсу: http://www.cdvr.org.ua/taxonomy/term/31/0?page=4)

Вхідні двері мюнхенського будинку, у якому на третьому поверсі мешкав Степана Бандера з родиною. Сташинський кілька разів підбирав ключі до вхідних дверей. 15 жовтня 1959 р. за допомогою виготовленої у Карлсхорсті відмички він легко відкрив двері й чекав на прибуття Бандери у під’їзді

(Фото автора, 2013 р.)

Сташинський на