Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ - Гжегож Россолінськи-Лібі
Усі речі — предмети гардеробу Бандери, диван, радіоприймач, комод, великий дерев’яний стіл, напівкруглий штемпель чималого розміру, дерев’яний настільний годинник, друкарська машинка, що колись належала Євгенові Коновальцю, — усе це розташовано таким чином, щоб у відвідувача склалося враження нібито він побував у робочому кабінеті, вітальні та навіть спальні Бандери. Враження підсилюють портрети Коновальця і Петлюри, які розміщено поруч з хрестом і тризубом на тих же місцях на стіні за письмовим столом Бандери, що і колись у мюнхенському робочому кабінеті. Кров на жакеті й сорочці нагадує відвідувачам про загибель Бандери, але його погруддя, посмертна маска та сухі квіти з похоронних вінків наштовхують на думку, що Провідник десь зовсім поруч. Деякі з речей експозиції не належали Бандері, але представлені у музеї для концептуалізації постаті Провідника як символу ОУН, УПА та українського націоналізму загалом[2065].
Одним із таких експонатів є погруддя Шухевича. Його, як і погруддя Бандери, виготовив скульптор Черешньовський. Обидва погруддя розміщені на постаментах таким чином, щоб відвідувач міг зустрітися поглядом з Бандерою і Шухевичем. На столі, накритому вишитою скатертиною, лежить збірник статей Бандери «Перспективи української революції», посмертно відредагований та виданий його послідовниками 1978 р.
Загальний вигляд цієї композиції нагадує Біблію, що лежить на вівтарі. В одній із вітрин демонструється закривавлений піджак, сорочка і наплічна кобура Бандери (але без пістолета, який знайшли під час огляду його одягу в лікарні). В іншій вітрині розміщено дві шкіряні сумки партизанів УПА, які, про що інформує табличка, 1947 р. привезли до Баварії з України. Ще у чотирьох вітринах виставлені предмети різного призначення. Багато з них — газети, листівки та брошури сорокових і п’ятдесятих років — пропагандистські матеріали. Деякі з них привезли до Баварії з України, інші — надійшли з приватних колекцій діаспори. До цього переліку також входять медалі, наклейки ОУН і УПА, брошури, нагороди і дипломи різних організацій. Одна вітрина містить десяток зразків вишитих різноманітним орнаментом поробок, аби нагадати про спорідненість між українським націоналізмом і фольклором. Інша група експонатів — портрети лідерів ОУН і УПА, декілька світлин Провідника і пов’язаних з ним місць, зокрема, будинок батьків у Старому Угринові та церква, в якій служив його батько. Поміж інших світлин — знімки часів його юності (на одному з них він стоїть в козацькому строї з гвинтівкою в руках), світлини сімейного життя, що відтворюють мюнхенський період, а також вирізки з текстами його інтерв’ю. Крім того, у вітринах також демонструється колекція поштових марок із зображенням Бандери, дві листівки з цими марками і кілька облігацій бойового фонду ОУН, зокрема і облігація на суму 100 гривень[2066].
На одній зі стін експозиції представлено галерею портретів членів ОУН і серію кольорових малюнків, на яких зображені сцени, що пов’язані з перебуванням українських в’язнів у концтаборах. Портрети розміщено у два ряди. У верхньому — члени ОУН (чоловіки): Євген Коновалець (посередині), Степан Бандера та Ярослав Стецько (по обидва боки від нього), Михайло Сорока та Степан Ленкавський; у нижньому ряду розміщено фотографії жінок: Алли Горської, Ірини Сеник, Оксани Попович, Катерини Зарицької-Сороки, Галини Дідик та Оксани Мешко (іл. 264).
Під портретами героїв розміщено серію рисунків (15 шт.), що зображують коцентраційний табір смерті Аушвіц. Автор малюнків — Петро Бал ей, в’язень табору й автор декількох книг. Рисунки — єдині музейні експонати, які пов’язані з Голокостом. Однак вони розміщені у музеї не для того, щоб пояснювати, що таке Аушвіц або Голокост, або чому це сталося, що якихось людей утримували і знищували у цьому таборі. Дивлячись на рисунки і написи до них, у відвідувачів може сформуватися думка, що єдиними ув’язненими Аушвіцу були українці, зокрема члени ОУН(б), а отже, українські націоналісти не можуть бути причетні до Голокосту.
Поміж в’язнів табору, які зображені (у смугастому спецодязі), ми впізнаємо Степана Ленкавського, Лева Ребета, Миколу Климишина та Юліана Заблоцького. На малюнках відтворено різні сюжети. В’язні лежать або сидять на своїх ліжках, курять цигарки, стоять у шерензі під час переклички, прибирають бараки або підмітають табір. Німці та наглядачі б’ють їх палицями та батогами. На одному з рисунків зображені люди, які гинуть у газовій камері (під цим рисунком немає жодного підпису, де б зазначалося, хто ці невинні жертви). З інших, навпаки, зрозуміло, що на них зображено членів ОУН(б). В експозиції немає жодних прямих або неявних вказівок на те, що в Аушвіці утримували і в’язнів з числа євреїв, які, власне, і складали більшість жертв. Ані за допомогою малюнків, ані будь-яким іншим чином відвідувач не зможе дізнатися, що українські в’язні Аушвіца не поділили долі євреїв, переважну більшість яких було знищено у таборах (тоді як більшість українців вижили)[2067].
Схожим чином питання про умови перебування українців у таборах смерті висвітили у виданні «Чому світ мовчить» (Париж, 1945-1946рр., іл.261), анонімні автори якого (досить імовірно, члени ОУН) не повідомляли, що поміж в’язнів німецьких концтаборів були євреї. Єдиними євреями, яких вони згадували у своїй брошурі, були єврейські наглядачі. Українських в’язнів автори поділяють на зрадників і патріотів. Патріотами є в основному бандерівці, саме вони — головні жертви німецьких концтаборів (українських патріотів убили або замучили не тільки наглядачі таборів, а й ув’язнені, зокрема, поляки, росіяни і більшовики). Подібної логіки дотримуються і в експозиції музею Бандери, відповідно до якої головні жертви Голокосту — члени ОУН(б)[2068].
На іншій стіні лондонського музею Бандери розміщено фотографії, присвячені УПА. Бандера ніколи не керував цією армією і навіть не належав до її лав. Але він завжди був її духовним лідером і, зрештою, одним із її головних символів. На знімках зображені командири УПА: Ростислав Волошин, Володимир Щигельський (капітан «Бурлака») та Василь Сидор; священик з чотирма партизанами УПА біля братської могили і величезним хрестом на ній; партизани на медогляді; невеликий підрозділ УПА 1946р.; тіла вбитих партизанів УПА (ймовірно). Поруч з цією колекцією — плакат з оголошенням про відкриття музею в Ноттінгемі (20 жовтня 1962 р.) та історично стилізоване оголошення «Звернення воюючої України. Українська молоде!» з такими словами: «Ти на еміграції мусиш піти в авангарді визвольної боротьби, як у ньому йде молодь
