Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий
Сташинський мав не тільки привозити Бисазі гроші й забирати звіти про ситуацію в українській еміграції у Мюнхені, а й підтримувати агента морально. Чекісти підозрювали, що, крім неспроможності наблизитися до Ребета, з Бисагою були й інші проблеми. Під психологічним тиском подвійного життя він ламався, йому здавалося, що за ним стежить не тільки бандерівська служба безпеки, а й американська і західнонімецька розвідки. Врешті-решт Сташинський допоміг Бисазі виїхати у Східний Берлін. КДБ, як завжди, використала фактичний провал агента на Заході в пропагандистських цілях. Радянська преса надрукувала лист Бисаги, який начебто був правовірним націоналістом, але прозрів і покаявся, звинувативши лідерів української еміграції в усіх смертних гріхах[46].
Хотів він того чи ні, але Сташинський успадкував об’єкт стеження Бисаги. На початку весни 1957 року Деймон показав йому фотографію лисого мужчини в круглих окулярах – це був Лев Ребет. Куратор охарактеризував цього чоловіка як інтелектуального лідера українських націоналістів. Його статті, мовляв, паплюжать образ Радянського Союзу, надихають українських емігрантів вести боротьбу проти СРСР і застерігають не повертатися на батьківщину. Чекісти знали, що Ребет працює в центрі Мюнхена, але хотіли переконатися, де той живе. Сташинський у Мюнхені мав перевірити адреси. У квітні через аеропорт Темпельгоф у Західному Берліні він вилетів у Мюнхен.
Сташинський заповнив реєстраційну картку в готелі «Грюнвальд»: Зіґфрід Драґер, живе в Есен-Гаарцопфі, народився 29 серпня 1930 року в Ребрюке під Потсдамом. Ім’я й адреса були вигадані. Документи на ім’я Драґера йому дав Деймон; сказав, що папери фальшиві, але запевнив у їхній якості. Бракувало тільки підпису. Сташинський підписався. Реальний Зіґфрід Драґер справді колись жив в Есені і перед тим, як вилетіти в Мюнхен, Сташинський відвідав Есен, щоб ознайомитися з містом і подивитися на «свій» будинок. З’їздити туди спонукала обережність. Якби поліція в разі арешту спитала про місто чи вулицю, він міг дати правдоподібну відповідь.
Новий гер Драґер виявився великим цінителем мюнхенської архітектури й любителем гуляти на свіжому повітрі. Він годинами блукав центром міста, оглядаючи будинки і людей. Виявилося, що йому особливо до вподоби Швабінг, район на півночі Мюнхена. За інформацією КДБ, саме там жила родина Ребетів. У Карлсхорсті Сташинському дали адресу – Франц-Йозеф-штрасе, 47. Двері в будинок були відчинені, Драґер-Сташинський оглянув усі поверхи і всі таблички на дверях. Імені Ребета ніде не значилося, але це ще нічого не означало. Наступні кілька днів він намагався точно з’ясувати, де живе Ребет. Спостерігав за будинком і вулицею з 7 до 10 ранку, в обід і з 15 до 17. Ребет йому не зустрівся. Сташинський сходив на недільну службу в греко-католицьку церкву, сподіваючись застати Ребета там, але марно.
Тоді він переніс спостережний пост у центр Мюнхена. Йому особливо подобалося «гуляти» по знаменитій Карлспляц. Інше вподобане місце – початок найдовшої вулиці Мюнхена Дахауерштрасе. Згідно з інформацією КДБ, Ребет мав контори за обома адресами. На Карлсплятц спостерігачеві пощастило більше. Одного дня він побачив знайоме за фотографіями обличчя – об’єкт виходив з будинку номер 8. Ребет пішов на трамвайну зупинку і сів у трамвай. Агент зайшов слідом. Трамвай їхав у Швабінг, добре відомий агентові район. Сташинський сів одразу за об’єктом спостереження. Заспокоїтися було непросто. Він не міг зметикувати, який квиток купувати. Ціна залежала від відстані, а він не знав, наскільки далеко зібрався Ребет, може, той узагалі мав проїзний і не мусив купувати квитка. А якщо купити квиток за 25 пфенігів, а Ребет поїде в наступну зону… Є ризик, що зайде контролер і він приверне до себе увагу. Трохи подумавши, він купив квиток за 30 пфенігів. Потім завважив, що він єдиний пасажир у трамваї в сонячних окулярах. Він носив їх за порадою інструкторів КДБ, щоб приховати обличчя. День був сонячний, і окуляри згодилися, але у трамваї їх ні в кого не було. Окуляри він зняв.
Потім йому здалося, що за ним стежать. Він пересів далі від Ребета, не випускаючи його з поля зору. Ребет вийшов на зупинці Мюнхенер Фрайгайт, неподалік входу в Англійський сад. Сташинський не наважився піти за ним і поїхав далі. Наступного дня він вилетів у Берлін. Він мав наказ перебувати у Мюнхені не більше десяти днів, а вони вже спливли. У кожному разі він провів час із користю. Сташинський повертався у Карлсхорст з конкретною інформацією, хай навіть скромною. Стару адресу у справі на Ребета можна було сміливо виправляти. КДБ знало, яким трамваєм він їздить на роботу.
У червні Сташинський повернувся в Мюнхен зібрати додаткову інформацію про об’єкт. Як і минулого разу, він оселився в «Грюнвальді», попросивши кімнату з вікнами на Дахауерштрасе. Там була контора Ребета. Тепер Ребет дорогою на роботу мав проходити повз вікна агента. Простежити його маршрут з однієї контори в іншу, а потім додому було неважко. Він проїхав за Ребетом до зупинки Мюнхенер Фрайгайт, а потім пройшов до сусідньої вулиці Окамштрасе. Цього разу він сів в інший вагон і не одягав окуляри. Але нерви все одно були напружені. Він вважав, що діє непомітно. Дійшовши до Окамштрасе, Ребет повернув в арку на правій стороні вулиці, яка вела до кінотеатру. Звернувши за ним в арку, Сташинський несподівано побачив Ребета – той стояв і нібито роздивлявся афіші. Побачивши його, Ребет одразу вийшов з арки.
Сташинський побачив, як Ребет заходить у будинок на розі вулиці. Втрачати було нічого, він пішов за ним і побачив табличку з прізвищем Ребета біля дверей будинку. Побачили його чи ні, але він тепер знав, де живе Ребет. Наступного дня він туди повернувся, почекав, поки Ребет сяде на трамвай, і сфотографував табличку з іменами мешканців. Завдання було виконано. Оперативники КДБ у Карлсхорсті були задоволені: «Зіґфрід Драґер» виявив, де живе Ребет і як їздить на роботу. Сташинський думав, що на цьому справу закінчено, але в липні його знову послали в Мюнхен підтвердити отриману інформацію і з’ясувати, чи є в будинку поштові скриньки.
Сташинський не знав, які плани має КДБ на Ребета, а