Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ - Гжегож Россолінськи-Лібі

Клімат «холодної війни» надав становищу та поглядам Бандери таку ступінь легітимності, яка зводила нанівець усі спроби засумніватися в його саморепрезентації. Про злочини, скоєні ОУН-УПА, і роль у них Бандери навряд чи було відомо; будь-яку інформацію з цих питань відкидали як безпідставну антиукраїнську радянську пропаганду. У радіоінтерв’ю Бандера стверджував, що ОУН не могла бути причетна до будь-яких воєнних злочинів, тому що це був «визвольний рух», який «боровся за свободу». У п’ятдесятих роках він заявив, що його організація досі підтримує контакти з підпіллям ОУН-УПА і кращі «борці за незалежність» України продовжують здійснювати рейди на її територію, діючи з-за кордону[1719]. Такі заяви, мабуть, справляли неабияке враження на його аудиторію, яка сприймала його як справжнього, видатного, відданого і гідного захоплення антикомуніста та борця за свободу. Бандера напевно знав, що ОУН(б) не популярна у східних областях України, але він продовжував наполягати, що всі українці підтримують як його, так і його організацію: «Широкі маси українського народу дають цьому рухові [ОУН і УПА] всю можливу підтримку і йдуть за його політичним проводом», — заявив він у радіоінтерв’ю 1954р.[1720]

Всі промови і праці Бандери були присвячені «звільненню», «свободі» й «незалежності», однак він не обходив стороною і інші політичні теми, пов’язані з СРСР, Третьою світовою та ядерною зброєю. У його стилістиці поєднувалися кондовий радянський офіціоз та фанатизм крайнього правого штабу; з Бандери проглядав футурист і фашист, натхненний революційним ентузіазмом. Життєвою метою Бандери було «звільнення» України. Для її досягнення він був готовий пожертвувати добробутом і щастям цілих народів. Усі злодіяння, скоєні у воєнний і післявоєнний час, він замовчував або приховував, оскільки вважав, що для досягнення своєї мети українські націоналісти мали право убивати тисячі мирних мешканців. З його публікацій та виловлювань ясно, що до людей, убитих в ім’я «звільнення» чи «незалежності», він не мав жодного співчуття. Себе, ОУН і УПА Бандера подавав за жертви нацистської Німеччини й СРСР, створюючи таким чином єдину для себе можливість й надалі продовжувати боротьбу за незалежність. Визнання злочинів, скоєних його рухом, і нагадування про широкомасштабну фашизацію ОУН могли скомпрометувати не тільки його самого і представників емігрантських кіл, а й власне саму ідею «визволення» і «незалежності».

Сташинський. Оберлендер. Ліпольц

Убивство Бандери

МДБ (з 1954 року — КДБ) декілька разів намагалося викрасти чи убити Бандеру[1721]. У повоєнній Німеччині та Австрії арешти (інколи — вбивства) українців, пов’язаних з націоналістичним підпіллям, були звичним явищем. 1946 р. у Празі затримали члена ОУН(б) Володимира Горбового, адвоката Бандери на судових процесах у Варшаві та Львові. Спочатку його допитували в Польщі, а потім — у СРСР. На допитах його били й знущалися з нього, а згодом відправили на 25 років до ГУЛАГу[1722]. 26 серпня 1947 р. у Відні заарештували українського патріота Вільгельма фон Габсбурга, який після війни допомагав оунівцям налагоджувати контакти з союзниками. Його засудили до 25 років в’язниці, але за рік після арешту він помер від туберкульозу (точніше, через ненадання медичної допомоги у жахливих умовах радянської тюрми)[1723].

Згідно з історіографією ОУН(б), першу спробу вбити Бандеру планував 1947 р. Ярослав Мороз. Він хотів подати справу таким чином, щоб вбивцями Бандери вважали його ворогів із емігрантського середовища[1724]. Хоча історіографи ОУН(б) не згадують про це, Мороз був кур’єром ОУН(б); 1946 р. його завербувало МДБ[1725]. Пізніше, приїхавши до Мюнхена у червні 1947 р. з наміром вбити Бандеру, він сам став жертвою СБ ОУН. За історіографією ОУН(б), наступний замах підготував Володимир Стель-мащук, якого в оунівських джерелах називають польським агентом МДБ і капітаном Армії Крайової. СБ розкрила ці плани, і Стельмащук не зміг убити Бандеру[1726]. Можливо, він прибув у Баварію без наміру вбити Бандеру, а щоб викрасти його чи проникнути в 34 ОУН. Як і Мороза, Стельмащука вбила СБ (у травні 1949 р.)[1727]. 1950 р. ОУН(б) вдалося встановити, що у Празі два агенти готують замах на Бандеру. Провідник вчасно зник, а його родина переїхала до табору DPs у Міттенвальді. Ще двох агентів, які 1952 р. прибули до Мюнхена зі Східного Берліна з наміром вбити Бандеру, заарештували західні спецслужби; за два роки цих осіб звільнили[1728]. 1953 р. в Мюнхен прибув агент Степан Ліпольц, який згодом проник у 34 ОУН[1729]. А 1955р. Бандера отримав листа з Відня, в якому його попередили, що КДБ (у Східному Берліні) планує на нього замах[1730].

Вдала спроба замаху сталася 15 жовтня 1959р. Близько 13:00 у двір будівлі на Крайтмайрштрасе, 7, в’їхала машина. У цей час Ярослава Бандера засмагала на балконі своєї квартири. Вона почула наближення автомобіля, подивилася із балкона вниз і вирішила, що це під’їхав її чоловік. Мелах Гамзе, який мешкав у квартирі на першому поверсі, почув, як хтось крикнув і впав на підлогу. Відчинивши двері, він виявив, що на підлозі лежить Стефан Попель, його сусід з третього поверху. Бандера лежав, притулившись головою до стіни, між квартирою Гамзе і квартирою навпроти, з його рота і носа стікала кров. Він задихався, марно намагаючись щось промовити. У цей час на сходовий майданчик вийшла Магдалена Вінкельманн, служниця родини Вайнерів; вона відчинила двері, почувши, як хтось важко дихає. Вона почула, як Бандера ледь промовив: «Ui» — це були його останні слова у цьому житті. Мелах і Хая Гамзе покликали Ярославу, яка відразу спустилася до них. Мелах Гамзе викликав карету швидкої, яка о 13:20 відвезла Бандеру до лікарні; дорогою Провідник помер[1731]. Вже у лікарні в наплічній кобурі Бандери знайшли пістолет[1732].

До приїзду швидкої Ярослава зателефонувала у відділення 34 ОУН на Цепелінштрасе, 67. Відразу приїхали Бенцаль, Кашуба і Ленкавський. Наталя розповіла їм, що батька відвезли до лікарні. Про подробиці події Кашуба й Ленкавський поговорили з Мелахом і Хаєю Гамзе. Пізніше у своїх розповідях ці оунівці завжди називали Гамзе «єврейською родиною»[1733]. 4отири місяці потому, під час розслідування загибелі Бандери, Кашуба та Ярослава не уникали можливості наголосити, що обидві родини, які знайшли Бандеру на сходовому майданчику, були «єврейськими»[1734]. За словами Ярослави, до війни Гамзе жили у Вільно, а 1955 р. перебралися до Мюнхена з Ізраїлю. З родиною Бандери вони мали гарні стосунки. Синові подружжя Гамзе Наталя давала приватні