Двічі по десять: обличчя і голоси - Іван Рябчий
Нині Бельгія переживає загострення сепаратизму. Якщо так триватиме й далі, чи залишиться ваша країна відкритою для інших культур? Адже, на моє переконання, Бельгія — одна з найвідкритіших у культурному сенсі європейських країн.
Академії вже розділені: є Академія нідерландської мови в Генті, є Академія французької мови в Брюсселі… Бельгія вже сама по собі — можливість діалогу двох культур. Але цей діалог не відбувається. Якщо й відбувається, то недостатньо. Фламандці досить довго користувалися французькою мовою — нині вони вживають її чимраз менше; франкомовні бельгійці ніколи не розмовляли фламандською по-справжньому — і точно не розмовлятимуть цією мовою більше.
Чи можна казати, що одна з наших спільнот більш відкрита для іноземних культур, ніж інша? На мій погляд, бельгійці за самим визначенням більш піддатливі до чужих культур, ніж, приміром, французи. Така вже властивість маленьких країн — вони менш герметичні відносно зовнішніх впливів. Але, боюся, якщо фламандці й надалі настирливо прагнутимуть глибшого поділу, Фландрія перетвориться на аутиста.
Уявімо на хвильку, що Бельгія й справді поділиться — на Фландрію та Валлонію. На що буде схожа ця нова держава — Валлонія?
Спершу замислімося, чи таке взагалі можливе. Для поділу є серйозна перепона — питання Брюсселя. Фламандці безапеляційно заявляють, що Брюссель — їхня столиця, вони стверджують, ніби Брюссель — це анклав, що не має прямого зв’язку між Брюсселем і Валлонською областю. Це припущення звичайно ілюструють мапами. Але це неправда! Правда в тому, що південні комуни Брюсселя, завдяки яким можна було б легко налагодити зв’язок із Валлонією, переважно франкомовні. У площині соціології, розриву між півднем Брюсселя і північчю Валлонії не існує. Є лише 3-кілометрова відстань між фламандомовною комуною Брюсселя — Уккле, і найближчою валлонською комуною — Ватерлоо. Але фламандці хитромудро — і начебто цілком законно! — залишають ці 3 км за собою. Попри це, Брюссель на 90% — франкомовне місто. А отже, Валлонія має повне право з’єднатися з Брюсселем, що вона й зробила. Реальна політична структура — Французька спільнота — має й іншу назву: «Спільнота Валлонії та Брюсселя». Навіть в оточенні Фландрії Брюссель може похвалитися хіба 10% фламандців. Тож, якщо одного дня фламандці вирішать, що зв’язку між Брюсселем і Валлонією немає, ми станемо свідками casus belli — зіткнення, свого роду «битви за Брюссель». Але, на мій погляд, технічно така «битва» не є можливою, адже Бельгія — член Євросоюзу. Якщо бельгійці таки вирішать змінити політичну структуру своєї країни, їм доведеться переконувати в цьому сусідів. І вони наштовхнуться на спротив найповажніших країн-членів Євросоюзу такій зміні. Найвпливовіші європейські держави рішуче відкинуть цю пропозицію, адже це пряма загроза їхній власній неподільності. Зрозуміло, що, схваливши поділ Бельгії, німці вже не зможуть відмовляти в незалежності Баварії, іспанці — Каталонії, англійці — Шотландії та Вельсу, французи — Корсиці та Бретані.
Усе це — умоглядні міркування, які ніколи не будуть утілені в реальність, але ще довго триматимуть країну в напрузі, бо на статус-кво не погодиться ніхто, особливо фламандці.
Поза сумнівом, головний — і, мабуть, єдиний — ідеологічний продукт Бельгії — це «Тентен», комікс і його головний герой. У чому, на ваш погляд, успіх і секрет цього знаменитого персонажа художника Ерже?
У художньому та естетичному планах сага про Тентена — шедевр. Ерже був дивовижно здібною людиною — прекрасний малювальник, неперевершений оповідач. По-перше, в нього була інтуїція, він розумів, що творить щось велике. Ерже був далекоглядним — він спеціально перемалював перші альбоми «Тентена», щоби вони були не гіршими за останні. По-друге, Ерже мав світле, незамулене бачення — за його власним виразом, «світлу лінію». Себто — чистоту штриху, високу якість оповіді. Він намалював 25 альбомів — і щоразу на актуальну тему. Журналіст Тентен має неймовірну здатність до адаптування. Він мандрує всією планетою. Він завжди мудрий, успішний, заповзятий, лукавий. Зовні Тентен видається слабким, але він сміливий, меткий, кмітливий — отже, він має всі якості, що їх хотів би мати кожен бельгієць. Бельгієць ототожнює себе з Тентеном, гадає, що йому таланить ладнати з іноземцями, що він дуже відкритий, що він із легкістю використовує чужу мову, що він нікому не заважає, бо надто непоказний — він це також усвідомлює! Отже, Тентен має все, що допомагає влаштуватись у житті, а зручне місце в житті — це головна цінність для бельгійця.
Але Тентен — ні єдиний, ні перший бельгійський герой. Першим був Уленшпігель, персонаж першої великої національної саги, написаної Шарлем Де Костером. Уленшпігель — основний бельгійський герой, Тентен — лише його відгалуження.
А Жорж Сіменон — також типовий бельгієць? Мандрівник, космополіт…
Аякже! Але варто підкреслити різницю між Ерже — типовим бельгійцем, який ніколи по-справжньому не покидав меж Бельгії, та Сіменоном. Валлоном, льєжцем, вигнанцем. Треба знати, що жителі Льєжа відрізняються від інших бельгійців. Адже вони ототожнюють себе зі Льєжським принципатом — державою, що входила до складу Священної Римської імперії. Тоді як інші частини Бельгії почережно залежали від Франції, Іспанії, Австрії, потім знову Франції, потім Голландії, та, зрештою, стали Бельгією аж 1830 року. З іншого боку, льєжці захоплюються Францією, Парижем. Отже, цілком нормально, що юний Жорж Сіменон мріяв лише про одне: оселитись у Парижі. Він вирушає до Парижа й вигадує там героя — дуже важливого для Бельгії, може, ще важливішого, ніж Тентен. Героя, який підкорить увесь світ. Комісара Жуля Меґре. Але Меґре — не бельгієць. Це — середньостатистичний француз, чиє коріння — в норманському селі, але життя його пройшло в Парижі. Меґре не любить мандрувати, він подорожує, лише коли цього вимагає розслідування. Відвідує він із цією метою також Бельгію. Подорожі Меґре — можливість для Сіменона донести свою думку про ту чи ту країну. І робить він це майстерно.
Один
