Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко
„Реализуя план разгрома бандитизме, разработаный М.В. Фрунзе и утвержденный ЦК КП(б)У, воинские части развернули активные боевые действия. В районах Александрии, Чигирина, Черкас красноармейцы окружили и полностью разбили крупные петлюровские банды Блакитного, Голого, Клепача и Лютого. Основные сили Махно были настигнуты в районах Федоровки и Акимовки. Здесь 16 декабря 1920 г. разгорелся ожесточенный бой" (стор. 60).
Безперечно, Україна в ті жорстокі часи була змережена вздовж і вшир бандами грабіжників-злодюг, але ці банди чисельно не були великі та кулеметами й гарматами не користувались, як пишуть большевики. Бандами большевики називають усі повстанські та партизанські загони, які ставили збройний спротив большевикам на Україні. Що це було так, то це большевики самі стверджують:
„За ходом борьбы против бандитизме на Украине неослабно следили ЦК нашей партии и лично В. И. Ленин. 6 февраля 1921 г. Владимир Ильич написал две записки в Реввоенсовет Республики. В первой из них, выражая неудовлетворенность ходом боев против Махно, он писал: „Закажите мне краткий доклад Главкома (с краткой схемой размещения банд и войск) о том, что делается.
Как используется вполне надежная конница? — бронепоезда? (Рационально ли они размещены?) — броневики? — аэропланы?
Как и сколько их используется?
И хлеб и дрова, все гибнет из-за банд, а мы имеем милионную армию. Надо подтянуть Главкома изо всех сил" (стор. 60).
Це було в 1921 році, фронтових боїв уже не було, то чи треба було аж „личной бдительности" Леніна, щоб ліквідувати банди злодюг? Ленін у своїх „записках" чухрав Главкома за повстансько-партизанський рух на Україні, що перешкоджав Москві „викачувати" хліб з України для голодної армії здачавілої босячні, матросів і горлорізів. Тим то Ленін вимагав схеми розташування Главкомом „конницы, бронепоездов, броневиков, аэропланов" червоноармійців, які не могли виконати своєчасно даного Москвою пляну „по ликвидации бандизма" тобто — організованого збройного спротиву на Україні.
Большевики пишуть, що після „великого октября" 1917 року на Україні йшла жорстока клясова боротьба. Але хто цю боротьбу організував, хто керував нею, з яких борців та боротьба складалася? Аджеж українських комуністів тоді ще не було. Комуністичну партію большевиків для України засновано на першому з'їзді 5 — 12 липня 1918 року в Москві. Запам'ятаймо: не на українській території, а в Москві! Про це надруковано в згаданій уже книзі:
„Таганрогское совещание, Киевская конференция и созданные ими партийные центры подготовили почву первого с'езда КП(б)У, который состоялся в Москве 5-12 июля 1918 г." (стор. 20).
І далі:
„Большую роль в развертывании массовой борьбы против оккупантов и гетманщины сыграл второй с'езд КП(б)У, проходивший в Москве 17–22 октября 1918 г." (стор. 23).
Отже й другий з'їзд КП(б)У відбувався у Москві, а не в якомусь місті на території України, мабуть, тому, що на Україні тоді ще не можна було зібрати потрібної кількости українців на членів компартії і Москва мусіла „позичати" Комуністичній партії большевиків для України своїх довірених людей.
„Воєнний вопрос занимал центральное место в работе ІІІ с'езда КП(б)У (1–6 марта 1919 г.). В принятой с'ездом конституции утверждались незыблемые ленинские принципы строительства Красной Армии. Защита Отечества провозглашалась свяшенной обязанностью всех трудятцихся, а служба в армии рассматривалась как всеобщая воинская повинность. В марте Совнарком Украинн принял Декрет „О создании РККА", положивший в основу организационного и политического строительства воинских частей на Украине принципы строительства Красной Армии в РСФСР. Устанавливалось, что армия республики (української) является составной частью общероссийской Красной Армии и на ее распространяются законоположення, касающнеся всей Красной Армии. В оперативном отношенин она полностью подчиняется главнокомандующему Вооруженними Силами Российской республики" (стор. 28–29).
От тобі й „самостійна", „незалежна" і „суверенна" УРСР! Та від комуністичної партії (КП(б)У), створеної в Москві для України, нічого іншого не можна було й чекати. Діяли „принципы Ленина"…
„С конца апреля по июнь 1919 г. в Киеве впервые проводился призыв в Красную Армню. При этом пришлось преодолевать серьезные трудности. В других губерниях призыв не проводился. Наличие внешних и внутренних фронтов наругало и затрудняло мобилизацию и формирование, снабжение, подготовку и продвижение частей. Политическая отсталость деревни и вражеская контрреволюционная агитация препятствовали мобилизации в армию" (стор. 31).
Так, так. У 1919 році на Україні була вже „українська" компартія, змонтована в Москві, були вже й „ударно" працювали підвали ЧеКа, але мобілізація не вдалася, стероризована Україна рекрутів большевицькій армії не дала!
Перший посланецьВосени 1922 року прийшов до нас із Польщі зв'язковий від Уряду Української Народної Республіки і сказав, щоб ми сконтактувалися якнайскоріше з повстанськими загонами інших отаманів, з якими ми пов'язані спільними діями, щоб усі вони зібралися разом на Херсонщині для інформативної наради з представниками УНР. Ми розіслали своїх посланців до тих отаманів, про яких знали, де вони тепер перебували, щоб вони не гаючись, прибули зі своїми людьми в село Велика Виска коло Єлисаветграду на Херсонщині для обговорення і вирішення дуже важливої справи з представниками УНР. А тому що справа дуже важлива і невідкладна, то щоб кожний отаман повідомив про це тих отаманів-„сусідів", які діють поблизу. Йшлося про те, щоб на тій нараді були особисто, по можливості, всі отамани повстанських загонів.
До Великої Виски з'їхалося нас чимало, бо кожний отаман мав два-три повстанці з собою. Не всіх отаманів пам'ятаю тепер, але згадаю тих, які збереглися в пам'яті: Загородній, Гризло, Лютий (Ґонта), Залізняк, Хмара, Кобець, Мелешко (Чорт). Орлик і два брати Дерещуки. Делеґати від Уряду УНР, було їх двоє, інформували дуже детально про все, що діється у світі, бо ми, повстанці, небагато знали та й те, що знали, було в перекрученому насвітленні, тенденційне. Розповіли нам, що після зради Пілсудського, коли Польща 18 березня 1921 року підписала в Ризі замирення з большевиками, Уряд УНР, що перебував у Польщі, фактично мав зв'язані руки й ноги, а всі вояки Армії УНР,